"Я ніби потрапив у дешевий вестерн". Захоплення Слов'янська очима фотокореспондента

"Поки я перелазив через барикаду ближче до бандитів, щоб зробити фото, в мене вчепилися кілька дідусів та стали кричати, що я був висаджений з вертольота і що я шпигун Київської хунти. Але варто було мені застосувати правило першої фрази і сказати чарівне слово "Москва", як вони шанобливо відсахнулися".

Слов'янськ, 16 квітня 2014 року
ЄФРЕМ ЛУКАЦЬКИЙ

12 квітня 2014 року я ніби потрапив у дешевий вестерн. Загін озброєних негідників захопив невелике містечко. Одні бандити були одягнені у великі хутряні шапки з нагайками і в чоботах, але без коней, інші в спортивних шапках та кросівках, і у всіх пов'язки на обличчях. Обвішані зброєю, як ялинка іграшками, тільки на шиях бовталися не кольти, а гранатомети і автомати з нічним прицілом.

Єдиним без маски був їхній командир, який назвався Стрєлковим (справжнє прізвище Гіркін). Він вдавав із себе білогвардійського офіцера з іншого фільму. Доглянуті вусики, ніжно тиснув і цілував дамам руки.

 
Гіркін-Стрєлков у Слов'янську

Я пам'ятав його, бачив у Києві, коли він охороняв кінцівку святого, привезену з Росії в Лавру для поклоніння.

Всі вони прийшли з іншої країни, а поведінка, фігура, володіння зброєю, тактика і Пітерський акцент видавали в деяких з них кадрових військових.

Насамперед вони захопили відділення поліції. Місцеві менти відразу здалися і віддали на розграбування своє відділення.

Все б нічого, але це було не кіно і відбувалося на сході України в містечку Слов'янськ.

Мер міста, фарбована блондинка невизначеного віку, бігала по центральних вулицях з двома озброєними охоронцями в армійському одязі і масках та оголошувала місцевому населенню, що прийшла нова влада і тепер всі заживуть чудово, прямо як у Росії.

 
Мер Слов'янська Неля Штепа з бойовиками

Навколо захопленого відділення поліції зросла барикада. Надивившись по телевізору про жахи бандерівців, жителі кинулися захищати прийшлих бандитів від вигаданого десанту центральних військ.

Поки я перелазив через барикаду ближче до бандитів, щоб зробити фото, в мене вчепилися кілька дідусів та стали кричати, що я був висаджений з вертольота і що я шпигун Київської хунти.

Але варто було мені застосувати правило першої фрази і сказати чарівне слово "Москва", як вони шанобливо відсахнулися.



Мене тут же схопила за руку 30-річна дама з каламутним поглядом і оголосила, що вона шкільна вчителька і що в їхньому місті забороняли російську мову і переслідували всіх російськомовних.

На наступний день Київська влада відволіклася від головного - виборів Президента і поділу влади, зібрала останнє, що було, і відправила звільняти місто не Клінта Іствуда, а великого чина Альфи в супроводі армійського підрозділу. Основна команда для всіх - не стріляти (а то посадять).

Командир поїхав на штурм у джипі - так комфортніше, ніж у БТР.

У неділю 13 квітня 2014 року вони зупинилися перед в'їздом у місто на трасі - порадитися. Командир вийшов з дорогого джипу, на дорозі тут же зупинилося кілька жигулів, і з них пролунали автоматні черги. Командир важко поранений, офіцер поруч із ним убитий.

 
Геннадій Біліченко - офіцер СБУ, вбитий бойовиками біля Слов'янська

Все було б ще гірше, але офіцер, який перебував у БТР в сотні метрів, порушив наказ і став стріляти.

 
Офіцер, який першим відкрив вогонь по бойовиках - Вадим Сухаревський, нині майор Збройних сил України та командир 503-го окремого батальйону морської піхоти 

Нападники втекли.

На все пішли секунди.

На дорозі паніка, проїжджі в машинах дивляться на жертви.

Завантаживши в техніку пораненого командира і убитого офіцера, весь підрозділ розгорнулося і поїхав, так і не почавши штурм.



Пітерські повернулися, мотузкою зачепили джип командира Альфи і як трофей потягли в місто.

У місті панувала атмосфера ідіотизму. Телевізійний вірус вразив найсильніше літніх, а молодь звично бухала.

Мешканці швидко організували повне підпорядкування міської влади, з населенням не панькалися, незадоволених знищували. Вбивали жорстоко, населення боялося і поважало.

Головою міста призначили такого ж кіношного екземпляра, колишнього господаря цеху з виробництва мила.

 
В'ячеслав Пономарьов - "народний мер" Слов'янська

А в цей час центральна влада судорожно вирішувала, як вчинити.

Крим вже втратили, тепер почалося в материковій Україні.

Силовиків в країні не було, точніше, були ті, хто вмів наїжджати на бізнес, а ось тих, хто вмів тримати руках зброю і ризикувати своїм життям, майже не залишилося.

Після подій на київському Майдані страх бути покараними паралізував волю більшості силовиків.

Вчора захищав стару владу - посадять сьогодні, сьогодні захищав нову владу - теж посадять, тільки завтра.



Минали дні, тиша, тільки іноді літак або вертоліт пролетить.

Як мухи, в місто зліталися бійці інформаційного фронту з Росії. Треба було показати звірства правого сектора і центральної влади.

Стоячи на балконі готелю "Україна" в центрі міста, я слухав, як такий боєць (колегою назвати не можу) пояснював по телефону сценарій, як бандити (тепер вони називалися "захисники міста") відбивають атаку правого сектора, і тут "випадково" опиняється камера їхнього каналу, і все буде показано на центральних каналах Росії та всього світу.

Поки Київська влада обурено писала заяви в міжнародні організації, будучи не в змозі щось зробити, на в'їзді в Слов'янськ, на блокпосту, на світанку сталася перестрілка. Декілька озброєних людей намагалися в'їхати в місто. Їх визначили як правий сектор (цілком допускаю, що так і було), та й візитка лідера у них знайшлася. В результаті дві машини спалені, всі загинули.

 

Не можна воювати на ентузіазмі з професіоналами. Вони думали, що несподівано захоплять блокпост, не врахувавши, що профі ховають вогневу точку в сотні метрів від блокпоста в кущах, звідки добре прострілюється дорога. Цьому не вчать на барикадах, цьому вчать у військових училищах.

 

Сюжет фільму не був би повним, якби в ньому не виявилося мийника автомобілів з Росії, любителя позувати на камери, Арсенія Павлова, він же Моторола. У великій касці з гранатометом, автоматом, гранатами і іншим озброєнням, з табличкою на спині "Донецьку Київ не указ," він патрулював вулиці міста.

Він став наступною серією божевільного серіалу, принісши багато крові і смертей, поки його голова в прямому сенсі не була розірвана вибухом бомби, закладеної в ліфті його будинку.

***

Матеріал є перекладом уривку з майбутньої книги Єфрема Лукацького, який він оприлюднив у Facebook. "Історична правда" публікує текст із люб'язного дозволу автора.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.

Випускник Лубенської гімназії, видатний правник УНР: до 160-річчя Сергія Шелухіна

6 жовтня минула 160-та річниця з дня народження Сергія Шелухіна – соратника Симона Петлюри, Генерального судді УНР, міністра судових справ УНР, юриста-правника, Генерального прокурора у добу Центральної Ради, письменника, історика та дипломата, учасника п'яти наукових товариств, обстоювача автокефального статусу Православної Церкви України, громадського і політичного діяча.

До питання правового статусу Східної Галичини у 1918-1939 роках

Встановлення Польщею контролю над територією Східної Галичини у період після листопада 1918 року відбулося внаслідок здійснення Польщею агресії проти ЗУНР, окупації та подальшої анексії Східної Галичини.

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.