Президент-невдаха. Яка з нього користь?
Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.
Серед 45 президентів США була певна кількість корупціонерів, невігласів і просто випадкових людей.
Для того, щоб система стримувань і противаг у США змогла витримати будь-якого блазня у Овальному кабінеті, знадобилося десь 37 президентських каденцій.
Народ Сполучених Штатів набивав гулі демократії від Вашингтона до Ніксона – тобто 185 років. І цей процес (набивання гуль) далі триває.
Дорогі українці, хто вам сказав, що дорогу, яку США долали майже два століття, ви здатні пробігти менш, ніж за 30 років?!
Самовпевненість похвальна тільки в тому випадку, коли підкріплена здатністю вчитися на чужих помилках. Та далеко не всі українці були помічені на вмінні вчитися на власних.
Рейтинг невдах
У лютому 2018 року The New York Times написала про черговий рейтинг успішності-неуспішності американських президентів.
Найбільшим невдахою експерти назвали чинного президента США Дональда Трампа.
Більшість прізвищ з 10 найбільших невдах Білого Дому нічого значній частині українців не скажуть.
Ось цей список:
10 позиція – у Зака Тейлора, 12-го президента США у 1849-1850 роках.
9 позиція – Герберт Гувер, 31-й президент США у 1929-1933 роках.
8 позиція – Джон Тайлер, 10-й президент США у 1841-1845 роках.
7 позиція – Міллард Філлмор, 13-й президент США у 1850-1853 роках.
6 позиція – Воррен Гардінг, 29-й президент США у 1921-23 роках.
5 позиція – Ендрю Джонсон, 17-й президент США у 1865-69 роках.
4 позиція – Франклін Пірс, 14 президент США у 1853-57 роках.
3 позиція – Вільям Генрі Гаррісон, 9-й президент США у березні-квітні 1841 року.
2 позиція – Джеймс Б'юкенен, 15-й президент США у 1857-61 роках.
Про Гран-прі цього антирейтинга я вже згадував вище.
До цього найбільшим невдахою вважався Джеймс Б'юкеннен, який бездіяльно спостерігав за тим, як південні штати оголосили про свій вихід з США. Це призвело до Громадянської війни.
Б'юкенен вважав відділення Півдня протизаконним. Але й приготування до війни, щоб запобігти відділенню – теж. Тому він не зробив нічого.
"Дім, що розділений навпіл не вистоїть!" - сказав Авраам Лінкольн, переміг рабовласників Півдня, отримав кулю за це, але тепер – визнаний найкращим президентом США за всю його історію. Кращим навіть за Вашингтона з його новим і праведним законом.
Натомість наступник Лінкольна – Ендрю Джонсон, 17-й президент і #5 у президентському рейтингу невдах – перед присягою так набрався віскі, що ледь міг ворочати язиком. Його історія президентства стала першою, коли президента спробували усунути в порядку імпічменту.
Таких випадків в історії було лише три. Спроб імпічменту президента було менше, ніж результативних замахів на президента. Американці вбили 4-х своїх президентів: Лінкольна, Гарфілда, Мак-Кінлі та Кеннеді.
Взагалі, як зауважив президент Ліндон Джонсон, з 1885 року був вбитий кожний 5-й президент США. І це він сказав після загибелі Джона Кеннеді, якого застрелили в Далласі у листопаді 1963 року. Кеннеді, до речі, в 10-ку найкращих президентів не входить, але і в 10-ку найгірших теж.
Найгіршим теперішні американці вважають президента, бездіяльність якого призвела до розколу американського суспільства і країни в цілому. А найкращим – того, хто діяльно взявся вирішувати проблему, що була створена попередником.
Отже, бути застреленим – це точно не є гарантією якості. Та все ж – яка користь з невдах?!
Кейс Гаррісона-Тайлера
Загалом, ХІХ століття точно не було "золотим віком" інституту американського президентства. Адже 7 з 10 найбільших невдах на цій посаді – це президенти саме цього часу. До того ж з 12-го по 15-го – чотири президенти! – йшли підряд суцільною "чорною смугою" в історії.
Від тих невдах була ще й та користь, що вони створили дуже вигідне тло для 16-го президента Авраама Лінкольна. До того ж і 17-й теж опинився в цьому антирейтингу.
Але ця "чорна смуга" історії американського президентства почалася з Вільяма Генрі Гаррісона, дев'ятого президента США і #3 цього антирейтингу. Він помер через місяць після інаугурації.
Власне тому він і опинився у цьому рейтингу невдах. Цілком незаслужено: історики пишуть про нього як про гідну людину, героїчного воєноначальника.
Проте як президент Гаррісон встиг відзначитися завдяки двом речам.
4 березня 1841 року він виголосив найдовшу інаугураційну промову в історії США. Вона тривала більше двох годин.
Весь цей час на вулиці йшов крижаний дощ. А новообраний стояв під дощем без пальто і парасольки – щоб показати, що він і надалі такий само міцний і мужній, як і 30 років тому, у часи славної перемоги у битві біля Типпекано.
Гаррісон мав 68 років і був найстаршим президентом за віком, допоки не обрали Рейгана. То він застудився і за місяць помер.
Він просто нічого не встиг зробити на цій посаді: прочитав найдовшу інаугураційну промову в історії США та пробув найкоротший термін як президент.
Коли віце-президент Джон Тайлер (#8 у рейтингу президентів-невдах) отримав вістку про смерть президента Гаррісона через місяць після інаугурації, він, мабуть, був дещо здивований.
Він заступив на посаду президента і майже відразу спричинив скандал. Тайлер вступив у конфронтацію з Конгресом. Тоді не було одностайності у думці, чи вважати його повноцінним президентом, чи тільки виконувачем обов'язків.
Цю суперечність США остаточно розв'язали лише у… 1967 році, після загибелі Кеннеді та під час президентства Ліндона Джонсона. Як це було зроблено – трохи нижче.
Президентство Тайлера коментували так, що США очікують крах і розпад. Його портрети урочисто палили на мітингах. Його вважали нездарою.
Проте його протистояння з Конгресом мало несподівані наслідки. Інститут президента вийшов з цього протистояння загартованішим: Тайлер створив прецедент, коли віце-президент діє саме як повноцінний президент, а не в.о.
Первинний текст Конституції США був невдало сформульований. Він залишав можливість різного тлумачення, чи стає віце-президент президентом або просто виконує його обов'язки до наступних виборів.
Правило, що було створено в результаті кейса Гаррісона-Тайлера, було оформлено вже XXV поправкою до Конституції США: "У випадку усунення Президента з посади, його смерті або відставки, Віце-президент стає Президентом".
Для цього знадобилося якихось 126 років.
У неділю інаугурацій не буває
Так само, як 1 листопада не може бути виборів. І це іще одна річ, яку змінили після "блискучого" президентства Тайлера у 1841-45 роках.
Раніше вибори відбувалися у різних штатах – в різні дні. Головне, щоб кожний штат підбив підсумки до першої середи грудня. Але у 1843 році у США організували телеграфний зв'язок за допомогою електрики та абетки Морзе. Тобто виникає технологічна можливість, що інформація про результати виборів у одному штаті – вплине на результати виборів в іншому.
І тоді Конгрес приймає рішення змінити правила гри.
У середині ХІХ століття США і надалі залишалася аграрною, фермерською країною. У суботу був базарний день. У неділю всі фермери йшли до церкви. Тому у вихідні вибори виключалися: дорога до виборчої дільниці часом була досить далекою. І потрібно було два вільних дні на вибори.
Понеділок і вівторок були цілком для цього ок. Саме через фермерів день виборів не призначали навесні чи влітку – бо сільгоспроботи були в пріоритеті. А ось коли урожай зібрали – тоді і на вибори можна.
Так і обрали листопад. Але. 1 листопада – свято Дня Всіх Святих. Напередодні – Хелловін. І якщо з бодуна голосувати – то добра для країни чекати не варто.
Саме тому у 1845 році Конгрес відповів на новий виклик і запровадив універсальне правило: "День виборів призначається на перший вівторок після понеділка листопада року, який без залишку ділиться на 4".
У такий спосіб було геніально лаконічно сформульовано правило, що дозволяло проводити президентські вибори у період з 2 по 8 листопада кожного високосного року.
Таке формулювання передбачало, що і понеділок, і вівторок належать до одного місяця. І тому перший день місяця листопада – День Всіх Святих – не може бути днем виборів.
Тобто американці намагаються знаходити універсальні рішення і формулювання. Інколи на це йде досить багато часу. Не всі правила відразу стають законами.
Наприклад, на неділю інаугурації в США не призначають. Цей прецедент, здається, закріпив 12-й президент США та #10 нашого антирейтингу – Закарі Тейлор.
Він був протестантом. І сприймав неділю як день спокою та молитви. Тому просто відмовився приходити на інаугурацію в неділю.
Справа в тому, що інаугурацію тоді проводили 4 березня. І ось цей день у 1849 році припадає на неділю. А новообраний приезидент на інаугурацію приходити в неділю не хоче. Що робити?!
В результаті присягу Зак Тейлор приносив у понеділок.
Зверніть увагу: "перезмінка" між президентами тоді тривала досить довго – вибори відбувалися на початку листопада, а інаугурація – тільки в березні.
Зміна політичної варти тривала майже 4 місяці. А не кілька тижнів, як у теперішній Україні. І тому в США вирішили, що треба скоротити цей час між виборами та інаугурацією.
У 1933 році була ратифікована ХХ поправка до Конституції США, яка встановлює, що терміни повноважень президента та віце-президента закінчуються опівдні 20 січня.
Тобто така прецедентність – певна базова ознака американського права.
Застрелили президента Мак-Кінлі (у 1901) – вирішили, що, мабуть, президенту потрібна охорона для таких випадків.
Знову застрелили іще одного президента – докладніше унормували процедури екстреного переходу влади до віце-президента. Ще й завбачливо прописали 17 випадків, до кого переходять повноваження президента, якщо і з віце-президентом також трапиться непоправне.
Іншими словами, якщо система починає якось хибувати – то спочатку напрацьовуються неформальні правила, а потім ці правила перетворюються на право, на Закон.
У період правління невдах – тобто тих людей, тактико-бойові характеристики яких не відповідали президентському рівню – у період правління таких людей загострюються і стають помітними суперечності та слабкі місця демократії.
Саме тому невдахи на чолі держави є корисними для демократії – вони є для неї краш-тестом. Демократія після нього стає міцнішою.
Ось іще один приклад – кейс Гардінга-Гувера.
Кейс Гардінга-Гувера
Дуже коротко. Воррен Гардінг та Герберт Гувер - #6 та #9 позиції у рейтингу президентів-невдах.
29-го президента Гардінга оточували корупційні скандали. 31-й президент Гувер нічого не міг зробити із Великою Депресією.
І ось у 1932 році вибори виграє Франклін Делано Рузвельт. А потім – виграє вдруге у 1936. А потім – втретє у 1940-му. І вчетверте – у 1944-му.
Це єдиний президент США, який балотувався і вигравав вибори 4 рази.
Перший президент США Джордж Вашингтон заклав неписану традицію не балотуватися більше 2 разів. Це не було прописано в жодному законі допоки Франклін Делано Рузвельт не порушив цього неписаного правила.
Вочевидь під час Великої Депресії та Другої світової війни американці побоювалися, що президентом може стати якийсь невдаха на зразок Гардінга чи Гувера. І що наслідки правління невдахи у часи випробувань можуть мати катастрофічні наслідки. Такі суспільні настрої створювали для Рузвельта додаткові політичні можливості.
Отже його успішно обирають президентом 4 рази поспіль. І навіть в наші часи його оцінюють як найкращого президента після Лінкольна та Вашингтона.
Та після смерті Рузвельта ХХІІ поправка до Конституції законодавчо закріпила те, що до Рузвельта було тільки традицією: "Нікого не можна обирати Президентом Сполучених Штатів більше, ніж двічі".
Висновки
Не варто сподіватися, що ідеальну демократію Україні вдасться збудувати швидше, ніж Сполученим Штатам.
Президенти-невдахи – це добре для демократії: вона стає міцнішою після подібних краш-тестів.
Такі краш-тести виховують вдячність до вищих сил бо період правління невдахи сприймається як покарання за невдячність у добрі часи. А вивчені уроки – виховують критичність мислення виборців в перспективі.
Президенти-невдахи – чудовий матеріал, щоб гострити лезо демократії.
