3 радянських міфи про кримських татар. Деконструкція
Концепція «татар-зрадників» — одна з ключових складових загальноросійського міфу про «исконно русский Крым». Без звинувачення кримських татар у «масовій зраді» неможливе обґрунтування депортації, а без виправдання цього злочину — неможливо пояснити тотальну русифікацію півострова. Усе це є лише спробами виправдати один із багатьох сталінських геноцидів.
Міф № 1. Кримські татари масово дезертирували на початку війни
Після початку Великої Вітчизняної війни багато кримських татар призвали в Червону армію. Однак служба їхня виявилася недовгою. Варто було фронту наблизитися до Криму, як дезертирство і здача в полон серед них набули масового характеру. Стало очевидним, що кримські татари чекають приходу німецької армії і не хочуть воювати… Як ми бачимо, дезертирство кримських татар було практично поголовним.
Ігор Пихалов, "За что Сталин выселял народы", 2008 рік
Суть міфу
Влітку 1941 року радянська влада розпочала мобілізацію у Криму, яка охопила 20 тисяч кримських татар. Після прориву нацистів за Перекоп усі мобілізовані татари кинули зброю та розбіглися по домівках.
Факти стисло
Понад 17 тисяч кримських татар на той момент уже перебували у складі Червоної армії та чесно пройшли всю війну, подарувавши країні кількох Героїв Радянського Союзу та одного двічі Героя — Амет-Хана Султана. Після розгрому в Криму 51-ї армії з неї розбігалися призовники усіх національностей, а не лише кримські татари, які складали в ній меншість.
Факти докладніше
Своїй появі цей міф "завдячує" доповідній записці заступника наркома держбезпеки СРСР Богдана Кобулова і заступника наркома внутрішніх справ СРСР Івана Сєрова на ім'я Лаврентія Берії:
"…Усі призвані до Червоної армії складали 90 тисяч осіб, у тому числі 20 тисяч кримських татар… 20 тисяч кримських татар дезертирували в 1941 році з 51-ї армії під час її відступу з Криму…"
Проте сама записка була створена 22 квітня 1944 року — набагато пізніше описаних подій, але близько до дати депортації кримських татар. Її зміст виправдовує насильницьке переселення цілого народу.
Наведена кількість у 20 тисяч кримців-"дезертирів" перекочувала до іще одної доповідної записки від 10 травня 1944 року: вже самого Берії — Сталіну, в якій і пропонувалося депортувати кримських татар до Узбецької РСР (про це докладніше у міфах 36 та 37).
Полонені червоноармійці на збірному пункті під Севастополем, липень 1942 р.На момент початку німецько-радянської війни 21 тисяча мешканців Криму вже перебувала у лавах Червоної армії. Кілька нових хвиль призову додали до тієї кількості ще 72 тисячі кримчан. Так з'явилася згадана у першій записці кількість у 90 тисяч мешканців Криму, яких мобілізували у 1941 році.
Мобілізаційний потенціал місцевого населення становив 10-12%, справді, кримських татар влітку 1941 року могли призвати близько 18-20 тисяч. Але дві третини з них мужньо билися в складі радянських військ і часто — поза Кримом. Про це відомо, наприклад, із довідки Головного командування німецьких сухопутних військ від 20 березня 1942 року, де ішлося про 10 тисяч кримських татар на службі в Червоній армії.
У серпні 1941 року на півострові почали створювати 51-у армію, більша частина якої складалася з жителів інших регіонів, а кримчан було лише 29 тисяч. З цього числа кримських татар нараховувалося трохи більше 5 тисяч. Тобто дезертирувати з 51-ї армії могла кількість учетверо менша, ніж доповідав Берія Сталіну.
А враховуючи тотальний розгром, який вчинили війська Еріха фон Манштейна радянським захисникам півострова, ні про яке особливе чи масове дезертирство лише одного народу не може бути і мови. Ненавчені та необстріляні новачки усіх національностей однаково розбігалися, потрапивши під удар Вермахту. Тому 20 тисячам кримських татар-"зрадників" там взятися було просто нізвідки.
Натомість відомо, що у 1944 році вирішено відправити на спецпоселення прямо з військових частин 8 995 кримських татар-учасників війни. Серед них — 524 офіцерів і 1 392 сержантів, які пройшли усю війну.
Депортовані кримські татари в Середній Азії на зборі бавовниІншими словами, тих кримців, хто влітку 1941 року дезертирував з радянського війська, було пропорційно не набагато більше, ніж представників інших народів СРСР у подібних умовах, і так само не більше, ніж кількість тих киримли, хто продовжував боротьбу у Червоній армії до самого кінця війни.
Усього на підставі звинувачень у зрадництві в травні 1944 року з Криму депортували більше 190 тисяч кримських татар — і тих, хто склав зброю, і тих, хто воював протягом усієї війни. А також і тих, хто зброю тримати не міг: діти, жінки, старші люди.
Міф № 2. Кримські татари — "народ-зрадник"
Як ми бачимо, перебуваючи у складі російської держави, кримські татари зраджували нашу країну щоразу, коли на землю Криму приходив ворог. Їх виселення стало цілком заслуженою і адекватною мірою. Провина кримських татар була настільки очевидною, що навіть Хрущов, який реабілітовував "невинних жертв незаконних репресій" направо і наліво, не посмів їх повернути на "історичну батьківщину".
Ігор Пихалов "За что Сталин выселял народы"
Суть міфу
Усі кримські татари під час окупації Криму співпрацювали із нацистами, боролися проти партизан, винищували мирне населення, а тому їхня депортація у 1944 році — справедлива та виправдана.
Факти стисло
Серед кримських татар і справді було 15-16 тисяч колабораціоністів, але майже всі вони врешті-решт або загинули, або були заарештовані НКВД. Карати цілий народ за провини окремих його представників є злочином проти людяності, що має ознаки геноциду.
Факти докладніше
У доповідній записці до Сталіна 10 травня 1944 року Берія зазначив дві причини для депортації кримських татар: "зраду" проти радянського народу та "небажаність" їхнього проживання в прикордонній смузі. Наступного дня звинувачення у масовому колабораціонізмі були повторені у постанові Державного комітету оборони № 5859сс про виселення татар.
Утім, на окупованих територіях Радянського Союзу не було жодного народу, якому тією чи іншою мірою не можна було б закинути співпрацю з нацистами. Якщо це стосувалося усіх інших народів, що потрапили під німецьку окупацію, чому кримські татари мали бути винятком?
Через усі види кримськотатарських "добровольчих з'єднань" протягом війни пройшли 15-20 тисяч осіб. Між іншим, така кількість ніколи не була в лавах цих з'єднань одночасно. Також часто забувають, що у "татарських" батальйонах, окрім власне кримських татар, служили також представники інших національностей. Якщо ж спробувати виокремити самих лише кримців — то вийде 15-16 тисяч осіб, тобто 6,5-7% всього кримськотатарського населення.
Така доля колабораціоністів є справді дещо більшою, ніж середні значення по окупованій частині СРСР. Проте цього недостатньо, щоб звинувачувати у "тотальному колабораціонізмі".
Такі обвинувачення також не враховують специфіку "малих народів", що повністю потрапили під окупацію. Адже тут у гру вступають суспільні настрої того часу: сподівання визволитися власними силами для малих народів були марними. Нацисти ж загравали із національними почуттями корінних мусульманських народів Радянського Союзу. У цьому контексті варто згадати, що 180 тисяч так званих "туркестанців" з подібних міркувань служили у Вермахті, хоча війна не докотилася до Центральної Азії.
Зрештою, в лавах Червоної армії кримських татар все одно воювало більше, ніж у різноманітних мілітарних і парамілітарних формаціях, пов'язаних із Вермахтом та окупаційною владою.
Максимальна кількість власне кримських татар у "татарських" допоміжних загонах усіх родів військ на кінець 1943 року складала 15-16 тисяч.
Найбільш боєздатна частина — 5-6 тисяч "хіві" — евакуювалася з Криму разом із 11-ю армією Вермахту і воювала поза півостровом.
З трьох тисяч особового складу батальйонів "шума" третину німці роззброїли і помістили в концтабори. Найвірогідніше, ця тисяча осіб потім усе одно потрапила до ГУЛАГу. Частина "самооборони" перейшла на бік партизанів, зокрема ціла рота А. Раїмова у повному складі.
Ще приблизно 3,5 тисяч чоловіків із "добровольчих формувань" евакуювали на захід при відступі Вермахту. Власне, інформатори Берії вважали, що "активних посіпак" вивезли до 5 тисяч, але решту, найвірогідніше, складали жінки і діти — всі вони з 14 по 26 квітня 1944 року були морем відправлені до портів Румунії та Болгарії.
Доля цих кримців склалася по-різному. Після цілого року різноманітних переформувань і передислокацій 2,5 тисячі зарахували до Бойової групи "Крим" Східно-тюркського з'єднання. Понад 800 осіб як "хіві" направили до 35-ї гренадерської дивізії. Решту зарахували до Волзько-татарського легіону у Франції та допоміжних підрозділів протиповітряної оборони.
Отже, сукупно поза Кримом опинилося 8,5-9,5 тисяч чоловіків-колабораціоністів. До моменту капітуляції Німеччини з них дожили загалом 3,5 тисячі "добровольців". Решта загинула або зникла безвісти. По завершенні війни досить значну частину видали СРСР, де вони опинилися в ГУЛАГу.
У самому Криму залишилося приблизно 5,5 тисяч кримців-колабораціоністів, з яких у боях загинуло до тисячі осіб.
Відразу після вигнання нацистів з Криму держбезпека почала полювання на "антирадянський елемент", головним чином — на учасників воєнізованих формувань.
Згідно із поданням Берії від 5 липня 1944 року, всього заарештували 7 833 особи, в яких вилучено понад 15 тисяч гвинтівок та автоматів, понад 700 кулеметів та 5 мільйонів боєприпасів. Подальша доля цих людей, з яких майже 6 тисяч складали кримські татари, була очевидною — арешт, ув'язнення, табори.
Отже, більшість колабораціоністів або загинули в боях, або понесли індивідуальну кару після війни. Дуже мало хто зміг уникнути покарання за співпрацю з ворогом. У радянської влади та її сьогоднішніх апологетів немає жодних підстав виправдовувати депортацію кримських татар "масовою співпрацею" з німцями. Усіх, хто мав бути покараний, покарали індивідуально.
Натомість від переселення не врятувалися родини і тих кримців, хто чесно служив у Червоній армії, так само як самі солдати і офіцери кримськотатарської національності не змогли повернутися з фронту на свою Батьківщину, в Крим.
Концепція "татар-зрадників" — одна з ключових складових загальноросійського міфу про "исконно русский Крым". Без звинувачення кримських татар у "масовій зраді" неможливе обґрунтування депортації, а без виправдання цього злочину — неможливо пояснити тотальну русифікацію півострова. Усе це є лише спробами виправдати один із багатьох сталінських геноцидів.
Міф № 3. Депортація була порятунком кримських татар
Цей тип покарання, важкий для всіх, був порятунком від загибелі для великої частини чоловіків, а значить, для етносу. Якби чеченців судили індивідуально за законами воєнного часу, це обернулося б етноцидом — втрата такої значної частини молодих чоловіків підірвала б демографічний потенціал народу…
Ось, німці вигнані, і батьків запитують, що вони воліють — щоб сина судили за "цивілізованими" законами і розстріляли як зрадника, який воював на боці противника, або виселили всю сім'ю в Казахстан? Можна заздалегідь відповісти, що 100% з тих, хто справді може уявити себе в такому становищі, відповіли б, що будуть щасливі обрати депортацію. Інша річ, що огудникам СРСР на долю чеченських чи кримськотатарських чоловіків, а також усіх їхніх народів було, чесно кажучи, начхати.
Сергій Кара-Мурза, "Советская цивилизация", том 1
Суть міфу
Злочини кримських татар були настільки масштабними та викликали стільки ненависті інших жителів Криму, що депортація стала справжнім порятунком. Якби Сталін вирішив переслідувати колабораціоністів за законом, то довелося б розстріляти всіх дорослих чоловіків, і народ попросту б загинув. Інша небезпека — радянські бійці, повернувшись із фронту, масово почали б мститися кримським татарам за зраду.
Факти стисло
Усі колабораціоністи і так загинули або зазнали кари в індивідуальному порядку, тому небезпека народові не загрожувала. Обов'язковий розстріл за співпрацю з німцями — вигадка дилетанта Кара-Мурзи. Натомість умови на новому місці проживання завдали справжніх, а не уявних втрат кримським татарам.
Факти докладніше
Якщо більш поширений варіант міфу про кримськотатарські злочини (депортація є справедливим покаранням за них) можна було б назвати патріотично-шовіністичним, то в цьому випадку (депортація — спасіння) мова йде про ліберально-шовіністичний міф. Адже у цій його версії головний постулат — про тотальну масову співпрацю кримських татар з ворогом — лишився незмінним. Його поширенню ми "завдячуємо" книжці Сергія Кара-Мурзи "Радянська цивілізація", в якій зазначений підхід продемонстровано в його неприкрито цинічному вигляді.
"Потяг смерті". Картина Рустема ЕміноваФакти ж полягають у тому, що з 15-16 тисяч озброєних колабораціоністів із числа кримських татар абсолютна більшість або загинули в боях, або були заарештовані та відправлені до ГУЛАГу (див. міф 36). Тому усілякі спроби довести, що Сталін начебто міг за законом знищити за співпрацю з ворогом усіх чоловіків, але обмежився депортацією, не мають жодних підстав.
Так само немає жодного підтвердження тій тезі, що радянські вояки могли масово вдаватися до самосудів щодо кримських татар. За рівнем достовірності ця версія нагадує страшилки про "Правий сектор", що їх нині поширює російське телебачення.
Натомість протягом наступних півтора року після депортації лише за офіційними підрахунками в Середній Азії загинуло до 25% кримців. Переважно найслабших: жінок, дітей, старших. Їхні життя і стали справжньою ціною радянського "порятунку" кримськотатарського народу.
Тексти Сергія Громенка ввійшли до просвітницького проекту Українського інституту національної пам'яті "Війна і міф: невідома Друга світова" (2016). 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчали їх, спираючись на тривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.
