Українська бомба. Польська ціль. Єврейська жертва

"Львів, 5 вересня. Під час їзди пана Президента Речі Посполитої з Тарґів до воєводського уряду, з метою зіпсуття піднесеної атмосфери, яка панувала в цілому місті з нагоди приїзду Пана Президента, кинув якийсь чоловік на пл.Маріацкій, під відділ уланів, які їхали в ескорті Пана Президента, малу петарду, яка одразу не вибухнула, і лише під кінськими копитами, почала виділяти дим.

Виконавцем, якого затримано, як стверджують свідки, був деякий Станіслав Штайґер, який працює на складі чаю Мейнла. Військова експертиза ствердила, що петарда містила суміш пороху, але не могла принести великої шкоди.

Демонстрація не зчинила жодного враження і нічим не позначилася на піднесеному настрої, з яким вся людність вітала Пана Президента", - таке повідомлення Польської агенції телеграфічної поширила преса на початку вересня 1924 року.

Перша шпальта львівського видання "Wiek Nowy" в часі приїзду Станіслава Войцеховського. Це був перший і останній візит президента до Львова в міжвоєнний період

Минало півтора року відтоді, як, у березні 1923-го, західні країни погодилися на включення Галичини в склад ІІ Речі Посполитої. Українці болісно пережили це рішення і 20 тисячна юрба під Собором Святого Юра, повторювала за патріархом української політики Юліяном Романчуком присягу:

"Ми, український нарід, клянемося, що ніколи не погодимось на панованє Польщі над нами й кожну нагоду використаємо, щоби ненависне нам ярмо неволі зі себе скинути та злучитися з цілим українським народом в одній соборній державі".

Та україно-польське протистояння мало довшу історію. Війна за Львів та Галичину, яка розпочалася 1 листопада 1918 року фактично припинилася в липні 1919-го – Галицька Армія, не маючи набоїв, перейшла за Збруч, а на Версальській мирній конференції Польщі дозволили тимчасово окупувати Галичину.

Українці факт окупації не визнали, а в середовищі колишніх військових створюють підпільні групи. Одна з них – Українська Військова Організація (УВО) в 1921 році у Львові влаштувала замах на Начальника Держави Юзефа Пілсудського.

Незважаючи на невдачу – це був "дзвінок", що в неспокійну столицю Галичини їхати першій особі Польщі небезпечно.

Поїздка Президента Станіслава Войцеховського у вересні 1924 року до Львова, Золочева та Перемишля включала широку програму – все ж, це був перший офіційний візит президента Речі Посполитої до Галичини (і одразу ж додамо – й останній).

Станіслав Войцеховський – другий президент ІІ Речі Посполитої та єдиний, який відвідав Львів у міжвоєнний період

Львів готувався до приїзду президента з масштабом, який нагадував візити монархів. Зрештою, іншого досвіду молода польська республіка не мала.

Міська рада закликала мешканців декорувати "доми, балкони і вікна хоругвами, емблемами, килимами та квітами". Урядові структури скоротили робочий час і кілька професійних спілок звернулися до свого членства із закликом, щоб цей день зробити вихідним.

Головною точкою програми було відкриття міжнародної економічної виставки "Східні Тарґи". В майбутньому ця щорічна виставка стане місцем протистояння українського підпілля та польської адміністрації, але вперше це трапилося саме у вересні 1924-го.

"У Львові відбувалося торжество отворення Східних Торгів, на яке приїхав сам нововибраний президент Войцеховські, - згадував адвокат Степан Шухевич, - Надворі була прекрасна погода. Це свято ігнорували всі українці, що було зовсім природне і логічне.

Всі старші громадяни старалися не вештатися по вулицях, і тільки той появлявся, хто мусів. Були поголоски, що в тім році молодь знов "вчинить" якусь "історію"".

Українці відреагували на приїзд президента бойкотом. А щоденна газета "Діло" вмістила інформацію про візит Войцехівського лише наступного дня та й то в контексті згадки "Gazety Lwowska", яка перечислила на своїй шпальті "усіх достойників і коронованих голів, яких Львів, на свойому довгому віку витав – хоругвами, наліпками, ілюмінаціями і фестонами, аж до царя Миколи ІІ включно".

Від себе український часопис іронічно зауважив: "Усе те минуло як сон, а тепер приїжджає до Львова другий президент польської держави Войцеховскі".

Незважаючи на настрої українців, протокол вимагав, щоб офіційна зустріч із представниками найбільшої національної меншини таки відбулася. Привід особливо шукати не доводилося – в програмі передбачили візит президента до трьох кафедральних соборів – римо- та греко-католицького, а також вірменського.

Президент Войцеховський разом з оточенням після відвідин Собору Святого Юра, 5 вересня 1924-го. За декілька годин українці здійснять замах на нього

В підсумку про відвідини Собору Святого Юра преса вмістить найменше повідомлення, а історик УВО Зиновій Книш зазначить:

"Коли цей (президент – С.Л.) увійшов до церкви, митрополит подав йому свячену воду. Мітрат Білецький відправив коротенький молебен, у часі котрого Войцєховскі сидів побіч митрополита.

Після молебня митрополит дав Войцєховскі поцілувати хрест і так скінчилася вся парада, що тривала не довше п’яти хвилин і в тім часі до президента ніхто не промовив ані однісінького слова".

Українське підпілля вирішило здійснити замах на польського лідера, а керівник хімічної лабораторії УВО Федір Яцура отримав завдання підготувати вибухівку. Незважаючи на відсутність подібного досвіду, він справився:

"Бомби були дві, одна з меленіту – якого ми в той час мали вдосталь, добуваючи його з польських військових магазинів через українців, що відбували свою військову службу, або просто купуючи його в поляків через підставлені особи,

- а друга з екразиту, якого тоді в нас було обмаль. Вибухова сила кожної з них обрахована була на десять метрів, то значить, у колі десяти метрів від місця, де впала б бомба, настало б комплетне знищення".

Федір Яцура виготовляє дерев’яний годинник під час відбуття ув’язнення в Бережанській в’язниці. Саме він очолював хімічну лабораторію УВО та був автор двох бомб приготовлених для замаху на Войцеховського

До Львова спроваджують двох бойовиків – Теофіла Ольшанського з Перемишля та Миколу Ясінського зі Станіславова (Івано-Франківська – С.Л.). Залучати львівське членство було ризиковано – під час візитів офіційних осіб поліція з профілактичною метою заарештовувала небезпечних осіб.

Під керівництвом Яцури хлопці вчаться жбурляти каміння, з подібною вагою, що й бомби і 5 вересня їх розставлять в місцях поїздки президента – детальну програму з маршрутом опублікувала преса.

Ольшанський зайняв позицію на перетині вулиці Коперніка та Марійської площі (фактично сучасна головна вулиця Львова – Проспект Свободи – С.Л.) – він мав кидати бомбу першим, а якщо б вона не вибухнула – мав стріляти з револьвера. На сто метрів далі по шляху Войцеховського знаходився Ясінський з екразитовою бомбою, яка становила більшу небезпеку.

"Чути — гамір стає голосніший. Здалеку доносяться вигуки — кричать "нєх жиє", - згадував Ольшанський, - Бачу вершників з оголеними шаблями, не звернув уваги, чи поліційна охорона, чи військова ескорта. Почот їде нешвидко, видно вже і Войцєховського, стоїть не то в кареті не то в фіякрі, з сивою бородою й вусами, в руках тримає циліндер, усміхається і кланяється набоки.

Юрба навколо верещить "нєх жиє", махає руками й капелюхами, вереск, аж у вухах лящить. Ось-ось і прийде мій момент... Довге вижидання притупило трохи піднесений нервовий настрій у мене, тепер знову дух у мені напружився аж до болю, ще секунда-дві, і пора кидати.

А я стиснений звідусіль так, що й руки витягнути годі! Шарпнувся я наглим зусиллям, зробив трохи місця навколо себе і жбурнув бомбу луком понад голови, ціляючи між коней і карету".

Теофіл Ольшанський – 19-літній член УВО з Перемишля, який виконав невдалий замах на Войцеховського

Та після падіння бомба не вибухнула, а як її зачепили коні, то почала диміти чим викликала паніку. Згодом прийдуть до висновку, що меленіт набрав вологи і це врятувало президента та десятки оточуючих людей. Другою бомбою не скористалися – весь ескорт було завернуто і вони покинули площу попереднім маршрутом.

Бойовиків попередили, що після замаху одразу втікати не можна – щоб не привернути до себе надмірної уваги. "Всі надіялися тієї ночі ревізії, арештувань, але ніч минула спокійно, і дивним-дивом українців ніхто "не чіпав"", - нотував у спогадах Степан Шухевич.

Вже пізніше стане відомо, що на місці нападу піймали єврея Станіслава Штайґера. Підозра оминула українських революціонерів і впала на сіоністів та комуністів.

За інформацією Шухевича, українці приготували ще один напад, який мав відбутися наступного дня, неподалік від місця попереднього замаху:

"Войцєховскі мав на Марійській площі, перед колюмною Міцкевича, говорити промову або відбирати дефіляду. Місце, де він мав стояти і де дійсно опісля стояв, вже за кілька днів перед парадою означено в той спосіб, що вапном чи крейдою нарисовано на землі великий квадрат. Щастя хотіло, що якраз попід цим квадратом переходив канал. Отже, УВО використало ту нагоду.

Якийсь каналяр-українець запровадив одного члена УВО у відповідний момент каналом аж під той квадрат, і той підложив там бомбу, наставлену на ту годину, коли нагорі мав стояти Войцєховскі. Все зроблено відповідно до програми, тільки бомба вибухла запізно – по параді. Земля там запалася".

Президент Войцеховський приймає "дефіляду" (парад) на площі Маріацкій у Львові, 6 вересня 1924-го. За деякими свідченнями тут було підготовлено черговий замах – під місцем, де мав стояти Президент в каналізаційних комунікаціях було підкладено вибухівку

Незважаючи, що замах не вдався, а українці опинилися поза підозрами, Теофіла Ольшанського організаційним зв’язком відправлять за кордон. Це буде доречно і йому ще доведеться сказати своє слово у цій справі.

На разі вся увага була сконцентрована на Станіславу Штайґеру – свідки стверджували, що саме він кинув вибухівку в бік президента. Свою пригоду Штайґер описуватиме пізніше в суді:

"Стоячи там я помітив як хтось кинув загорнутий у газету пакунок у бік проїжджаючого президентського екіпажу. Після того, як я зрозумів, що це бомба, я побіг до найближчої брами, інші люди також утікали.

Будучи всередині, я почув жіночий голос: "Він побіг до брами, він був у світлому плащі". Я подумав, що вони могли говорити про мене. Я зняв капелюха і вийшов на вулицю. Там мене й арештували".

Справа Штайґера була надзвичайно важливою як полякам – які бажали поставити швидку й жирну крапку на замаху, так і євреям – підсудний був активним діячем сіоністського руху, а євреї, як відомо, своїх в біді не лишають.

Арештованого чекав трибунал з 4 суддів, які не пізніше 72 годин від початку процесу мали одноголосно затвердити смертний вирок або передати справу на розгляд звичайного суду. Та йшлося не лише про життя однієї особи – під загрозою знаходилася безпека всієї єврейської спільноти.

Поліцейське фото арештованого 24-літнього Станіслава Штайґера

В пам’яті були ще живі спогади про великі погроми листопада 1918-го – коли українці після тритижневих боїв покинули Львів – польське населення почало масові погроми, що за різними оцінками коштували життю близько ста євреям.

Те, що справа Штайґера може перерости в більшу проблему засвідчило й повернення Войцеховського до Варшави. По дорозі назад він мав зупинку в Пшеворську, де євреїв виключили з делегації, яка мала вітати президента, а єврейських дітей відкликали з колони зустрічаючих під приводом "щоб діти єврейські не зробили того ж, що трапилося в Львові".

Арешт невинного єврея не входив у плани УВО. Підпілля було готове до вбивства президента, загибелі атентатника чи його арешту та смертної кари, але затримання Штайґера стало несподіванкою, яка викликала серйозні дискусії.

Все ж, за кілька днів сіоністська газета "Chwila" опублікує листа, що надійшов редактору видання від Команди УВО:

"Шановний пане Редактор, замах на особу президента, який відбувся близько 15.00, 5 вересня у Львові на вулиці Коперніка, був організований, разом з низкою інших акцій, Українською Військовою Організацією і її членами – українцями.

Після того, як член УВО кинув бомбу, він зрозумів її неефективність. Залишаючись на місці ще деякий час, він намагався виконати завдання, стріляючи з револьвера. Однак, не маючи змоги це зробити, він, не усвідомлюючи цього, врятував собі життя. У той час, як він стояв осторонь, інший, цілком не причетний до справи чоловік, почав утікати.

Саме у той момент цілковито невинний Штайґер був заарештований. Ми шкодуємо, що дії УВО ненавмисне принесли багато шкоди невинному єврею і призвели до нових нападів на Сіоністську партію і єврейську громаду".

Публікація газети "Chwila" з заявою УВО від 8 вересня 1924 р., в якій взято відповідальність за замах

Єврейська спільнота вхопилася за лист і у Варшаві депутати-сіоністи активно поширювали новину про причетність українських революціонерів. Та окрім листа УВО, преса публікуватиме й цілком невтішну інформацію – справою цікавилися на самих верхах і президент та прем’єр заслухали звіти від міністрів внутрішніх справ та справедливості.

Здається, що "вискочити з петлі" в Штайґера було небагато шансів. Лист УВО, автентичність якого важко було довести, був посереднім аргументом для судового процесу, який розпочався 15 вересня.

Проти Штайґера свідчили двоє свідків – театральна артистка Марія Пастернаківна та судовий працівник Фелікс Левицький. Власне завдяки їм і піймали Штайґера. Кілька залучених свідків підтвердили вину підсудного.

Військові експерти високо оцінили бомбу, яка складалася з 4 вибухових сумішей і не спрацювала, бо при падінні влучила в коня і це пом’якшило її удар. Потужність вибухівки дозволяла знищити все в околиці 8-10 метрів.

Прокуророві в останньому виступі не залишалося нічого іншого як визнати:

"Два рази за час існування молодої Польщі відвідували Львів керівники держави. Два рази супроводжувала їх примара смерті. Три роки тому приїхав до Львова тогочасний Начальник держави Юзеф Пілсудський. Озброєна револьвером рука стріляла в нього.

Через три роки, більш-менш в тому самому часі, відвідав Львів Президент Речі Посполитої Станіслав Войцеховський. Смертоносну бомбу жбурнули в його бік. Якийсь фатум намагається відгородити шляхи найдорожчих гостей від львів’ян, від їх сердець, від їх радісно витягнутих рук".

Одна зі шпальт львівської сіоністської газети "Chwila" з детальним звітом процесу над Штайґером. Процес викликав такий резонанс, що часописи видавали окремі додатки з описом перебігу справи

Слід визнати, що "фатум", а точніше українське підпілля досягнуло свого – навіть коли в 1926 році президентом Польщі оберуть ректора Львівської політехніки Іґнація Мосціцького – офіційні відвідини столиці Галичини припиняться.

Трибунал над Штайґером завершився на користь підсудного – лише один з чотирьох суддів засумнівався у його провині, та цього було достатньо щоб справу передали до суду присяжних.

"Штайґер обірвався зпід шибениці – жиди* шаліли з радости, - описував той день Зиновій Книш,

* тут і далі вживаємо слово "жид" в оригінальних цитатах. В польській мові, а відтак в українському правописі, який використовували в міжвоєнній Галичині це слово було відповідником сучасного слова "єврей". Слово "жид" офіційно, без жодної образливої конотації вживали поляки, українці та євреї.

- На присуд чекали тисячі одноплемінників Штайґера в будинку суду, перед ним і на довкільних вулицях. Загамувався вуличний рух, для привернення порядку прикликано сильні відділи пішої і кінної поліції. "Хвілю" розхапували з рук, придбала вона величезні гроші на своїх надзвичайних виданнях, всі вони пішли на фонд дальшої оборони Штайґера".

На цьому справа не закінчилася – ще понад рік підозрюваному довелося відсидіти за ґратами, допоки її не розглянув суд присяжних. За той час єврейські кола шукали виходу на Начальну Команду УВО та її лідера Євгена Коновальця.

Зокрема, "український жид" Яків Оренштайн – організатор українського видавництва "Галицька Накладня", озвучив пропозицію американських євреїв:

УВО та бойовик мали взяти відповідальність за замах, натомість єврейські кола висловили готовність перевезти бойовика до Америки й там забезпечити його поселення та надати фінансову компенсацію УВО.

Незважаючи на поширену згодом думку, що Команда УВО відмовилась від згаданих пропозицій, все ж напередодні повторного судового процесу ім’я Теофіла Ольшанського, як дійсного виконавця замаху, з’явилося в німецькомовній пресі, а сам він подав широкі відомості про замах берлінській поліції.

Фрагмент сторінки віденського часопис "Das interessante Blatt" за листопад 1925 року з фото Штайґера (зверху) та Ольшанського (знизу). УВО взяло відповідальність за замах, а також оприлюднило ім’я виконавця зважаючи на звернення сіоністів

Всі ці дані добряче плутали карти слідчим і кореспондент "Діла", за 9 грудня 1925 року, так описував непросту справу:

"Прокуратура і кримінальна поліція вперто піддержує обвинувачення Ст.Штайґера. Оборона, дефензива і жидівські політичні чинники дошукуються – так само вперто – атентатника серед українських конспіративних кол.

Жидівська публічна опінія всеціло піддержує погляд оборони і дефензиви, українська й польська прилюдна думка не є одноціла в оцінці цеї вельми складної події".

Польська кримінальна та політична поліція встигла посваритися між собою, бо хоча справу вела перша і стояла на позиції провини Штайґера, зате друга від самого початку свідчила про "український слід".

Через провалену справу втратили свої посади найвідоміші поліцейські Львова – комісари Кайдан та Лукомський, яких давно супроводжувала слава найжорстокіших слідчих.    

Поліція мала досить клопоту, адже з’являлися різні свідки, які ще більше заплутували клубок зізнань. Один із них – Микола Микитин розбудував власну версію подій, з новим атентатником – якимсь Панчишиним.

Знайшлися й інші особи, які бажали продати інформацію зацікавленим сіоністським колам й на цьому заробити. Та з часом Микитин зі свідка перетворився в підсудного і за дачу фальшивих показів отримав 6 років в’язниці.

Натомість єврейська спільнота об’єдналася в підтримці Штайґера. Як заявив на суді адвокат та політик Натан Льовенштайн: "Це нормально, якщо Ян, Міхал або Павел скоїли злочин, і тоді Ян, Міхал або Павел є за це покарані. Але коли винен жид, тоді це не тільки він, а всі жиди винні, це зробили усі жиди".

Справа завершилася 17 грудня 1925 року, коли 8 з 12 присяжних визнали Станіслава Штайґера невинним. Натовпи євреїв вітали його як героя.

Станіслав Штайґер з прихильниками після звільнення на волю, грудень 1925 р.

Хоча були й такі як віцепрезидент львівської Палати адвокатів д-р Ляндес, який після процесу зустрівши українського оборонця Степана Шухевича скаже:

"Слухайте, товаришу! Чому ті українці такі дурні і боронили Штайґера? Що було б зашкодило, коли б одного невинного жида були б повісили, але тоді мали б і ми – жиди – і ви – українці – страшний атут (козир – С.Л.) проти Польщі".

Дивіться також:

Як бойовик ОУН покарав польського комісара. Розповідає Роман Шухевич

Убити одного, щоб врятувати мільйони. Атентат Миколи Лемика

1933: Атентат Миколи Лемика на представника радянського консула у Львові

ОУН, СРСР і Литва - союзники проти Польщі

"Над його гробом клонимо голову". Українська преса про загибель Коновальця

Полковник і самота. Особисте життя Євгена Коновальця

Як загинув і де похований Євген Коновалець. ФОТО

Герой не тільки України. Коновалець із паспортом Литви

Коновалець і Січові стрільці. Чому вирішили захищати Центральну Раду

Коновалець і більшовики. Історія (не)співпраці ОУН та СРСР

До питання про ідеологію ОУН. Як вона змінювалася

Історик: "ОУН звинувачували навіть у праці на євреїв"