Тарас Шевченко і Мочиморди: "Щирий жрець спиртуозностей"

Вип’єш перву — стрепенешся,
Вип’єш другу — схаменешся,
Вип’єш третю — в очах сяє,
Дума думу поганяє.

Тарас Шевченко (написано вуглем на стіні в шинку, близько 1847 року)

Інтерпретації: 1000+1

Що ми знаємо про Тараса Шевченка? Вчені з’ясували доволі докладну його біографію, або розширили погляд на нього. Та більшість з нас досліджень не читають, і наші уявлення про поета — це, головно, залишки дидактично спрощених фактів із системи освіти та його образ у поп-культурі.

Виразники таких уявлень, письменники чи кінематографісти, насправді подають чергове переосмислення, створюють на свій смак новий, переважно привабливий (або гіперкритичний) образ Шевченка.

Тут і мужик, і народний поет, і євангельський проповідник, революціонер, шаман, вурдалак, денді, націоналіст і навіть малорос (рокер, гіпстер і т.д. – В.О.). Все таки ніхто не заперечив думки Драгоманова про те, що Шевченко не був ні клерикалом, ні соціалістом, ні націоналістом, свідомо уникаючи систематичної освіти (радніше послуговувався інтуїцією), бо був природним ґенієм.

В тогочасному українському й російському суспільстві, серед яких жив Шевченко, він завжди залишався одинаком.

Европеєць
з ніг до голови,
улюбленець
ґранд-дам і панночок —
Ви
часто рвали
аристократичних
пристойностей
пута
і на Хрещатику
розмовляли
з проститутками.
Дотепний богемець,
передовик,
член товариства "Мочиморд".
Ви тепер
були б опудалом,
як і ми,
для всіх
просвітянських орд

Ґео Шкурупій

Наведена цитата, як і більшість інших про Шевченка, відображає уявлення про нього самого Шкурупія, прагнення нав’язати образ свого Шевченка (цікавий, адекватний — але мега-суб’єктивний – В.О.).

Тим-то спроба автора цієї статті, в силу "тематичного" погляду, також буде такою "спекуляцією". Та все ж, вона може додати щось цінного до важливого періоду життя Шевченка, як і про деякі риси його особистості.

"Мочиморди" і "реабілітація" Шевченка

То що ж формувало ґеній Шевченка? Тут важливим є епізод, коли 29-літній поет і художник, уже як вільна людина, вперше відвідав Україну. Приїзд був пов’язаний з його роботою над авторською серією офортів "Живописна Україна".

З ким і як проводив час Шевченко і як це вплинуло на нього? І тут виринає т.зв. товариство мочемордія, або мочимордів, до кола яких одразу втрапив Тарас. Що ж то було за товариство і яка роль Тараса в ньому?

Михайло Новицький, шевченкознавець і дослідник "мочиморд"

Шевченкознавець Михайло Новицький ще наприкінці 1920-х досліджував і писав дисертацію про товариство "мочиморд" (він послідовно дотримувався такого способу написання – В.О.). Він так і не захистив дисертацію, котра щезла в лабетах сталінських спецслужб. Та все ж літературознавець встиг видати кілька статей, найбільша з яких вийшла в журналі "Життя й революція" за 1930 рік.

Публікація збіглася з "реабілітацією" Шевченка футуристами Семенком, Шкурупієм та іншими. Можливо ця хвиля й налякала офіціоз, а жертвою стали наукові студії Новицького над цією сторінкою біографії ґенія.

До слова, Ґео Шкурупій у 1930 р. опублікував у "Новій Ґенерації" "Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка". Власне це були п’ять розділів майбутнього роману під робочою назвою "Мочиморди", однак роман так і не був закінчений.

Ґео Шкурупій. Уривок з незавершеного роману Мочиморди. Нова ґенерація, 1930 р.

Мочиморди приймають поета в свою теплу компанію

"Товариство мочимордія" — це неофіційне утворення українського дворянства та літературно-мистецької богеми 1840-х років на Лівобережній Україні. Утворилося воно десь на початку 1840-х або наприкінці 1830-х років.

Традиційно мочиморд характеризують як компанію, ядро якої складали українські ліберальні поміщики, котрі мали маєтки головно на Пирятинщині (теперішня Полтавщина), а також на Чернігівщині й Київщині (зокрема на нинішній Черкащині).

Це були поміщики і воднораз богемники: брати Віктор, Михайло і Платон Закревські, історик, етнограф, поет і музикант Микола Маркевич, художник і письменник, адресат поеми Шевченка "Кавказ" граф Яків де Бальмен і його брат Сергій, поет Віктор Забіла та деякі інші, між ними й сам Тарас Шевченко.

Були спроби приписати до мочимордів і Ганну Закревську, поміщиків Капністів, колишнього малоросійського генерал-губернатора і козакофіла Миколу Репніна-Волконського, графів Тарновських або Петра Скоропадського (його як "потомка гетьмана дурного" карикатурно змалював у віршах Т. Шевченко – В.О.). Однак такий список відфільтрував сам Михайло Новицький.

Знайомство Т. Шевченка із мочимордами як товариством (декого з них він знав раніше) сталося 29−30 червня 1843 р. на балі в поміщиці пирятинського повіту Тетяни Густавівни Волховської в с. Мосівці (тепер Драбівського району, Черкаської області).

Туди Шевченко прибув уже як популярний автор, разом із знаним письменником Євгеном Гребінкою. Той брав участь у викупі Шевченка і сприяв при його літературних початках.

Мочиморди одразу прийняли гостя до свого товариства: "Тарас Шевченко ще в будинку Волховської був посвячений у мочимордії. Він там у перший же день пройшов весь курс цієї премудрої науки" (Ґео Шкурупій).

Шевченків автопортрет, часів знайомства з Товариством мочиморд, подарований Варварі Рєпніній. 1843

Шевченко виконав акварельний малюнок цього балу, який до нашого часу не дійшов. Там Тарас познайомився з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським, Я. П. де Бальменом, С. О. Закревською і Г. І. Закревською, а також В. О. Закревським та колишнім декабристом А. В. Капністом.

"Мочи(е)мордіє" Vs "Сухорилія"

Головним проявом мочемордія було розгульне товариське життя з пиятиками. Традиційні для тогочасного дворянства зустрічі, як от бали, мочиморди доповнили своїми власними атрибутикою, обрядами, традиціями. Мочиморди, як правило, відокремлювалися від загальної забави і провадили свої потішні церемонії.

Товариство мало яскраву пародійну основу. Вже назва товариства походила від словосполучення мочити морду, тобто — пити алкоголь, натомість слова пиячити товариство уникало. В протилежність існувало й сухомордіє або сухориліє, що означало — не пити.

До слова, серед українців трапляється прізвище Мочиморда, а це нагадує й традиції: запорозьку — прізвиська Перебийніс, Задерихвіст, Загубишапку, Бийлихо, Перевернихата або слова з козацького арґо — гречкосій, баболюб, салоїд; бурсацьку барокову — пиворіз, горілкопивець; ну й народну сміхову.

В такій стилістиці писав до Віктора Закревського з Яготина 10 листопада 1843 р. уже посвячений у мочемордіє Шевченко:

"Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно <…>. Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба. Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка. <…> Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь. Нудьгою і недугою битий Т. Шевченко".

Той самий лист Закревському

Товариство мало свої обряди та ступені. Відповідно до заслуг (тобто спроможності випити – В.О.) члени товариства носили титули мочемордія, високомочемордія, п’янійшества і високоп’янійшества.

В нагороду за ревність в них існували нагороди: сивалдай (тобто сивуха — В. О.) в петлицю, бокал на шию і великий штоф через плече. Визначалися й спеціальні дні для святкування на честь Бахуса. За спогадами етнографа, поета і вочевидь рядового мочиморди Олександра Афанасьєва-Чужбинського:

"…вот как сзывались мочеморды на эти празднества, бас гудел: "Ром! пунш! ром! пунш!", тенора подхватывали "Полпиво! полпиво! глинтвейн!", а дисканты выкрикивали: "Бела, красна, сладка водка!"

Великий магистр произносил приличную речь, и мочеморды предавались своим возлияниям. Все горячие напитки считались достойными, но существовало одно условие, вследствие которого истый мочеморда для поддержания чести общества не должен был употреблять простой водки, а непременно настойку, если не действительную, то хоть прикрытую этим названием.

Так, напр., в случае сильного недостатка мочеморда пил гривенниковку, т. е. простую водку, в которую, за неимением под рукой никакой специи, вбрасывался гривенник".

Олександр Афанасьєв-Чужбинський, етнограф, мемуарист і ймовірний мочиморда

Старійшиною (великим маґістром) мочиморд був тоді Віктор Закревський, що носив титул високоп’янійшества й заслужив великий штоф через плече. Його характеризували як дотепного співрозмовника, веселуна, що з селянами поводився незвичайно лагідно й озивався до них не інакше, як з якимсь жартом.

Позатим мочиморди користувалися й іншими титулами, які виказували козакофільські симпатії учасників товариства. Шевченка йменували "Гетьманом".

В колективному листі групи мочиморд 22 січня 1844 р. до їх товариша, історика, етнографа, поета генерального обозного Миколи Маркевича, шотландське прізвище і звання графа Якова де Бальмена також видозмінене у військовий ієсаул Яків Дибайло, а німецьке прізвище генерал-майора І. Корбе трансформувалося в полковник компанійський Корба. Самого великого маґістра іменували Генеральний старшина Вихтор Мочеморденко.

Тут бачимо своєрідну бурлескну творчість. Лист "імітував" гетьманський універсал, який наказував Маркевичеві негайно прибути в Безбухівку (Вейсбахівку, тепер с. Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області).

Власне сам лист вкладався в одне речення: "Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам — деркач в сраку! — щоб ви — генеральний обозний! — прибули до нас сьогодня, коли можно, а не то завтра — у Безбуховку — до гетьмана".

Маркевич у такому ж стилі й у віршованій формі того ж дня відповів на цей лист гетьманові-Тарасу: "Не дуже гетьмануй, / А більше кабануй, / Мій навіжений чоловіче <…> / Горілочку лигай, / Да салом заїдай, / Да як нап’єшся − спать ложися".

Микола Маркевич. Поет, історик-аматор, етнограф, друг Шевченка і мочиморда

В подібному стилі написане й віршоване посланіє поета Віктора Забіли до Шевченка, коли той у лютому 1844 р. повертаючи до Петербурга не дочекався на господаря в його маєтку і поїхав.

В посланні є такі слова: "Бодай тобі за сюю штуку / Послали відьми отцю муку, / Послухай, зараз іскажу: / Борщу, вареників, ковбас, литівки, / Сеньгі, чахоні і скумбрійки, / З півгоду щоб не коштував. / Щоб цілий день не пив горілки, / Не довелось щоб і наливки / Хоч раз один ковтнуть насміх, / Да щоб приснилось: бужанина, / В’юни, лоскірка і свинина / З сметанкою, да із хрінком!!! / Отії щі щоб їв ти руські! / Отії совуси хранцюзькі!!! / Що тільки в животі бурчать. / Лютую я на тебе дуже, / Тобі ж дак, може, і байдуже, / Мене ж за серце зачепив!!!".

У творчості Тараса теж є відголоски мочимордівських тем. До них належить вірш, який поет написав на стіні в шинку вуглем десь у 1847 р., і який винесений у епіграф: "Вип’єш першу — стрепенешся…".

Згадки про мочиморд містить і вірш "Г. З." "Немає гірше, як в неволі": "Чи збираються ще й досі / Веселії гості / Погуляти у старої, / Погуляти просто, / По-давньому, по-старому, / Од світу до світу?". Цей вірш присвячено дружині мочиморди Платона Закревського Ганні, в яку був закоханий Т. Шевченко.

Тарас Шевченко. Портрет Ганни Закревської. Полотно, олія. 1843. Національний музей Тараса Шевченка

Упродовж 1843–1844 р. Тарас Шевченко виконав 8 портретів знайомих мочиморд. Серію малюнків "З життя мочиморд" виконав і перший ілюстратор творів Шевченка, художник-аматор та письменник Яків де Бальмен.

У мочиморд була й своя власна міфологія — оповіді про різні кумедні історії, що траплялися з членами товариства. Одна з леґенд відображена у малюнку Я. де Бальмена і пов’язана з нещасливим коханням мочиморди-поета і етнографа В. Забіли. За міцні настоянки власного приготування мочиморди зробили Забілу своїм головним виночерпієм.

Декілька таких кумедно-драматичних історій, які оповідали мочиморди, безпосередньо пов’язані з Шевченком. Перший — історія, коли, роз’їжджаючись від родичів, Марія, Софія і Віктор Закревські разом з Т. Шевченком та О. Афанасьєвим-Чужбинським потрапили в хуртовину.

Тарас у важкій ситуації розважав дам піснею та навіть зімпровізував вірш "Хуртовина". Другий анекдот оповідає як мочиморди допомогли у скрутному становищі небагатій вдові-шляхтянці О. І. Шостці. Щоб покрити розтрату Шосточки на її користь було влаштовано лотерею, для чого розігрувався її портрет пензля Т. Шевченка. Ідея портрета належала самому всеп’янійшеству В. Закревському, оскільки поміщиця мала характерну смішну зовнішність.

Тарас Шевченко. Шарж на Його Високоп'янійшество Віктора Закревського. 1843. Національний музей Тараса Шевченка

Варвара Репніна, Куліш і Костомаров кивають пальчиком

Шевченко, як бувалий богемник, з часів художньої освіти і середовища Брюллова, вже мав деякі звички, зокрема алкогольні. І він не боявся філістерських осудливих оцінок, тому й природно влився до середовища мочиморд, які теж на це не зважали.

Натомість, товаришування Шевченка з мочимордами наштовхнулося на застереження інтелектуалів. Їх висловлювали княжна Варвара Репніна, потім Куліш і Костомаров, перші біографи поета. Так, М. Чалий характеризував мочиморд неґативно, як пияцько-гуляще товариство.

Варвара Рєпніна з докорами писала Т. Шевченкові в серпні 1844 р.:

"Ваше несчастье, что Вы связались с этими пустыми, полуобтесанными людьми. <…> Нельзя ли понять изречение: "вино веселит сердце человеческое" в духовном смысле?".

У листі від 2 травня 1846 р. до М. Костомарова П. Куліш непокоївся:

"Уведомите меня ради Бога о Шевченке. Неужели он в самом деле навеки умочил морду?".

Остання, мабуть, згадка у епістолярії про приналежність Т. Шевченка до мочиморд міститься у листі від 22 лютого 1847 р. студента Петербурзького університету П. Сердюкова все тому ж П. Кулішеві:

"Шевченко — его милость у Вас венця держав и так то, мабудь винця дмухнув... На те ж то він Мочеморда!".

Ліберали чи пияки?: слово апологетам і опонентам

Натомість О. Кониський намагався зрозуміти мочиморд, хоч і відзначав неґативність самого мочемордія. Він вважав мочиморд дітьми часу, котрий сприяв саме такому вияву цих людей.

Також біограф Шевченка дійшов думки, що через мочемордіє поет досягав змінених станів свідомості і втихомирював біль свого вразливого сприйняття дійсності.

З якоюсь симпатією писав про цей гурток О. Афанасьєв-Чужбинський. А М. Драгоманов, В. Щурат, М. Новицький, А. Козаченко розгледіли в поглядах мочиморд ідеї українського національного відродження ХІХ століття і навіть відгуки західноєвропейського радикалізму.

Тарас Шевченко. Портрет Платона Закревського. Полотно, олія. 1843. Національний музей Тараса Шевченка

Михайло Драгоманов виводить мочимордів із тих тогочасних панських родин, що "набрались із Франції не самих мод і танців, а й вільних, чоловічих думок". Мочиморди в Драгоманова були лібералами, аболіціоністами, близькими до революційних ідей Заходу, ще й з виразними українофільськими симпатіями:

"Серед тих панів, із яких виходили "мочеморди", були люди, що все-таки, окрім щирого, нечиновницького серця, мали вже в голові деякі вільні думки, які зайшли з французькими книжками Гюґо, Ламартіна (французький поет-романтик і політик — В. О.) і ін.

Знали вони ціну й забороненій книзі, напр., Міцкевичевій. Були між ними й ті жінки, які зрозуміли Шевченка <…>. Ми всмілюємось думати, що Шевченко наслухавсь вільних, сміливих, европейських думок од таких людей далеко більш, ніж од своїх університетських київських приятелів…".

Натомість Михайло Новицький заперечував явну опозиційність мочиморд. Просто ці люди любили веселе товариство і особливо — випити. Тож політичну складову чи навіть опозиційність товариству приписувати не варто. Однак, уже сама вільна (хай і розгульна) атмосфера була більмом у оці ніколаївської імперської Росії.

Неминуче це призвело до проблем.

Справа "тосту за республіку" і міф про українську республіку

Підґрунтя інциденту складали відносини мочимордів з повітовим маршалком дворянства Дмитром Селецьким, з яким вони вели боротьбу на місцевому рівні і з його доносу. Спершу Селецький домігся усунення мочиморд з виборних посад "через безнравственную жизнь" та "упущение по должности".

Також предводитель дворянства ставив на карб мочимордам деякі факти з їх повсякденного життя, які мали вказувати на неблагонадійність мочиморд: один "носит бороду и обнаруживает на всяком шагу тот образ демократический его мыслей, которым он хвастает", а другий "женат на девице простого звания и в видах большого сближения с простым народом носит бороду".

Фіґурував у доносах і Шевченко, котрий уже більше року як був покараний з іншими кирило-методіївськими братчиками. Селецький повідомляв губернатора, що Сергій де Бальмен, "вместе со всеми вышеупомянутыми Закревскими находился в тесных связях с известным Шевченком, который даже проживал у него и у Закревских".

До того ж граф де Бальмен "сам хвастался между многими, что к сочинениям отчаянного Шевченка между многими пасквилями нарисовал будто виньетку, в которой изобразил, что вооруженные малороссийские казаки зажгли костер и привели к нему в цепях закованного ген.-губ. кн. Долгорукова и другого генерала".

Яків де Бальмен. Гайдамаки, ілюстрація. 1844

Втім головною провиною мочиморд був виголошений вільнолюбний тост. 15(28) квітня 1848 р. на вечірці в поміщиці Пирятинського повіту Волховської, де були присутні офіцери 2-ї бригади, 2-ї кавалерійської дивізії, що стояла на відпочинку в маєтку князя Рєпніна в Яготині і де були й інші поміщики повіту, "отставной поручик Михайла Закревский провозгласил тост: "да здравствует Французская республика!". А родной брат его, отставной ротмистр Виктор Закревский закричал — ура!.. Никто из гостей не последовал их увлечению".

Але й протестували не всі — лише корнет гусарського полку Бруннет "обнаружив негодование, громко зашикал, оттолкнул бокал и в ту же минуту удалился из дома Вольховской", "с некоторыми находившимися там".

Предводитель дворянства Селецький дізнався про цей випадок від командира згаданої бригади і сам повідомив полтавського губернатора. А той повідомив харківського генерала-губернатора Кокошкіна, який почав збирати відомості про компанію мочиморд. Генерал-губернатор повідомив міністра внутрішніх справ, а той — самого імператора.

Незабаром Ніколай І "высочайше повелеть соизволил... взять со всеми... бумагами и доставить в С.-Петербург", але не лише Закревських, а й графа де Бальмена.

29 травня жандарми з ІІ відділення заарештували Закревських і де Бальмена і з потрібними паперами доправили їх у Санкт-Петербурґ. Невдовзі імператор дозволив відпустити затриманих, яких суворого попередили і встановили над ними поліційний нагляд.

Мабуть за цими дворянами наглядали й далі, бо в заголовку справи вказано лише дату початку діла й не зазначено про кінець. Ймовірно, на цьому мочиморди припинили діяльність свого товариства з міркувань безпеки.

Історія тосту в мемуарній літературі і в усній традиції розходилися з названою слідчою справою. Присутній на згаданому балі поляк Марцін Залєський уточнював інцидент у спогадах, виданих півстоліття по тому.

Після тосту В. Закревського офіцер Ціхонський додав: "Краще вже, панове, випиймо за славу прийдешньої української республіки".

Яків де Бальмен. Малюнок з альбому, 1838

Внаслідок, офіцери згаданої частини були покарані — їх, за О. Кониським "було переведено в инші полки, а полковникові дано одставку. Виктор Закревський мусив їхати до Петербургу давати пояснення перед жандармерією".

Андрій Ніковський відзначав, що такий погляд, очевидно, передано неправильно, і він радше відбиває настрої української інтеліґенції уже 1870–1880 років.

Замість висновків, або In vino veritas?

Як видно, в час спілкування з мочимордами Шевченко не втратив працездатності, тому закиди щодо їх згубності для творчості сумнівні. З того часу є й малюнки й досить багато віршів.

Очевидно, поет просто знімав напругу та й черпав нові ідеї. Були від цього й практичні користі. Через мочиморд поет реалізовував свого "Кобзаря". А Яків де Бальмен зі своїм кузеном Михайлом Башиловим створили рукописний "Кобзар", писаний польською латинкою і власноручно його ілюстрували. Щоправда саме мочемордіє згодом таки фатально позначилося на здоров’ї Шевченка.

Насамкінець, замість того щоб робити глибоко-аналітичні висновки, я ліпше процитую "Реабілітацію" Михайля Семенка: "Тарас Шевченко — з черевом і мозком, а не висхлі, підмащені олією мощі".

--------------------

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

...Не буде перебільшенням визначити роль Шевченка в петербурзькому світі як денді.  Денді - це не та людина, яка бездоганно дотримується вимог новітньої сучасної моди. Навпаки, це - ексцентрик, котрому дозволено моду порушувати й диктувати... Шева як зразок успішності і стилю

...Мужик все вынесет, все переживет и медленно, но неуклонно со всех сторон втиснется в города. И то, что теперь считается украинским мужицким говором, будет в них через два поколения языком газет, театров, вывесок - и еще больше... Сіоніст Жаботинський до 100-річчя Кобзаря

...Якъ побачите Табашникова, то заплюйте ему всю его собачу морду. Дыво мени, що таку подлую, гнусную тварь земля носыть. А издатель, кацапська душа, половины не дае того, що я прошу... Неполіткоректні цитати з листів Шевченка

...Петербург, вняв просьбам патриотических союзов, категорически запретил мазепинские демонстрации и чествование жидомасонских идей, приуроченных к личности "великого" поэта. Еще задолго до так называемого "шевченковского" юбилея мы указывали Правительству на государственную измену... Газета "Двуглавый Орел" розкриває жидомазепинську суть Кобзаря

...Неофіційною дружиною Тараса на засланні була казашка Катя, молодша від нього на 20 років, і в них було двоє дітей, хлопчик та дівчинка. Шевченко в очах казахів належав до касти акинів, навіть шаманів, адже він вмів малювати, і казахи довіряли йому настільки, що навіть позували... Про казахську родину Шевченка

...Наш Кобзар - перший більшовик: "Его мечта - кровопролитие от Украины до Китая, то есть перманентная мировая революция, как у Троцкого..." Тарас Шевченко - крёстный отец украинского национализма

...Ховати Шевченка прийшли всі путні люди. Повалили, мов хмара, так що у церкві був наголо студент та пан, літератор та учений. Ляхи теж усі прийшли... До 150-річчя перепоховання у Каневі