Паросля. Про що розповідають кримінальні справи?

Щороку 9 лютого у Польщі згадують вбивство мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Ця подія, що сталася узимку 1943 року, у сучасній польській історіографії вважається одним з перших епізодів польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни.

8 лютого 2019

Співробітник Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови

Найчастіше напад приписують сотні Григорія Перегіняка – "Коробки". Значно рідше згадують інший повстанський загін на чолі з Макаром Мельником на псевдо "Кора".

Обидві ці версії ґрунтуються здебільшого на свідченнях колишнього мешканця Парослі та кількох непрямих доказах. Разом з тим, поза увагою істориків здебільшого залишається важливе, хоча й доволі специфічне джерело, - кримінальні справи.

Адже наприкінці та після Другої світової війни багато колишніх упівців потрапили до радянського полону та розповідали на слідстві про свою попередню діяльність.

А отже, якби до вбивства мешканців Парослі були причетні українські повстанці, то відповідні згадки могли залишитися у протоколах допитів вояків загонів Перегіняка та Мельника.

"Там наша сотня під командуванням Корзюка Федора… на прізвисько "Кора" знищила два поселення…"

Говорячи про можливу причетність до нападу на Парослю відділу "Кори", польські дослідники часто цитують протокол допиту колишнього повстанця Петра Василенка. У відповідному фрагменті йдеться, що

"[…] сотня під командуванням Корзюка Федора з Волинської області на прізвисько "Кора" знищила два поселення близько 300 дворів (спалено) – поселення Гали та поселення Паросля Володимирецького району Рівненської області".

Аналізуючи ці свідчення, історик Володимир В’ятрович звернув увагу, що згаданий Василенком "Кора" - це Макар Мельник, загін якого розпочав діяльність у Володимирецькому районі лише у серпні 1943 року.

Тому на його думку у протоколі міститься помилка щодо місця акції або щодо її учасників.

Макар Мельник – "Кора" (ліворуч), командир повстанського відділу на Володимиреччині

За даними Ігоря Марчука, який досліджував діяльність Мельника, формування його боївки розпочалося лише у травні (за іншими даними у квітні) 1943 року, а сотнею вона стала лише на початку серпня, коли до неї прилучили інший повстанський відділ.

На ряд неточностей у протоколі допиту Василенка звернув увагу Іван Патриляк. За словами історика, колонія Гали дійсно була атакована загоном "Кори", але не взимку, а в середині липня 1943 року.

Тому він вважав дивним, що Василенко згадав про Парослю після Галів, а не навпаки, та припустив, що у протокол Паросля могла бути дописана радянським слідчим.

Але слід зважати, що на території Володимирецького району існувало 2 польських колонії під назвою "Паросля". Населення однієї з них було знищено у лютому, інша ж існувала принаймні до липня 1943 року.

Що сталося в Парослі? Хто приніс смерть у польську колонію на Волині

З післявоєнних спогадів капітана Армії крайової Владислава Коханського дізнаємося, що для місцевої польської самооборони:

"принциповим завданням після падіння Гути Степанської, було збереження життя польського населення від нападів бандерівських ватаг у зборищах Антонівка, колоніях Видимер та Паросля, у якій все населення було винищено в кінці січня 1943 р. бандерівцями, які видавали себе за радянських партизанів […]".

Тож свідчення Василенка могли насправді стосуватися іншої колонії з такою ж назвою. Адже якщо населення Парослі Першої було знищено узимку 1943 року, то після падіння Гути Степанської (19 липня) ніяка польська самооборона вже не могла "зберігати" його життя – і це є найважливішою деталлю у спогадах Коханського.

Очевидно, останній говорив про Парослю Другу, яка розташовувалася неподалік Антонівки. І на цьому прикладі можна побачити, як завдяки існуванню двох колоній з однаковими назвами, у спогадах відбувалося "накладення" подій у одній з них на іншу.

Деякі цікаві деталі вдалося віднайти у кримінальній справі Лазаря Орехова-Штейна, який з серпня 1943 року перебував у складі загону "Кори". В одному з протоколів допиту арештований назвав імена та псевда деяких вояків загону:

Фрагмент протоколу допиту Лазаря Орехова-Штейна від 12 квітня 1944 р.

Джерело: Галузевий державний архів Служби безпеки України, Рівне, Справа 7558-П

"1. Нагорний Варион на прізвисько "Лебідь" мешк. с. Андруги 2. Базака Пилип мешк. с. Андруги 3. Сойко Федір на прізвисько "Гачек" мешк. с. В - Цепцевичі 4. Линевич на прізвисько "Дніпровий" мешк. с. В - Цепцевичі 5. на прізвисько "Сом" мешк. с. Кідри 6. - //

- "Хома" мешк. с. Орв’яниця Домбр. р-ну, з яких Нагорний Варион та Базака Пилип знаходяться зі мною арештовані, Сойко Федір "Гачек" знаходиться вдома с. Б Цепцевичі в примаках, Линевич "Дніпровий" теж живе вдома с. Теклівка, Сом ходить з боївкою у с. Кідрах, "Хома" в с. Працуках".

А відповідаючи на наступне запитання слідчого, зазначив, що "мені відомо, що ними були вирізані сім’ї у с. Паросля, ними було вирізано поляків родин 9-10, Працуки [так у тексті, правильно "Працюки" - С.Р.] Домбровицького р-ну вирізано 7 родин,

Астахівка [так у тексті, правильно "Стахівка" - С.Р.] Домбровицького р-ну вирізано 2 родини та одночасно спалили все село, та брали участь разом з СБ у погромах поляків у Працуках, Паросля і Стахівка. Ці факти мені відомо від самих особистих розмов, які вони вели серед бульбівців".

В іншому місці у власноручному зізнанні Орехов-Штейн, перераховуючи відомих йому учасників підпілля, назвав серед інших командира жандармерії "Шворного" (Михайла Середу) та повідомив, що той:

"[…] працював підпільно за німців, організує групки маленькі так звану жандармерію "Української служби безпеки" і з нею нападав на польські села, а наприклад: Працуки, Стахівку, Парослю, Прурву".

Хоча серед польських сіл, до нападів на які могли бути причетними вояки "Кори", арештований назвав і Парослю, проте з його свідчень не зрозуміло, про яку саме з них, Першу чи Другу, йдеться.

Тож аби перевірити його покази, довелося переглянути інші кримінальні справи на вояків з загону "Кори".

Однак жодної інформації про події у Парослі виявити у матеріалах слідства не вдалося. Немає нічого про це у кримінальних справах на Іларіона Нагорного та Пилипа Базака, які перебували під арештом разом з Ореховим-Штейном.

Ще дещо про Парослю. Пошуки тривають

Ані у справах на інших повстанців з загону "Кори": Миколу, Леонтія та Євгена Линевичів, Івана та Василя Базак, Олександра Стахова, Антона Жовтка, Сергія Жданюка, Петра Алексейовця, Федора Безушка, Івана Воробея, Якима Гіля, Прокопія Лірника, Івана Давидюка, Івана Денисюка, Василя Усика, Макара Шепетя, Василя Вітюка, підпільників з Володимиреччини – Тараса Лапуги, Олексія Павлюка, Василя Кибиша, Гієва та Юрія Луковців, Адама Богдана. Немає там і даних про польсько-український конфлікт загалом.

Нічого не розповідає про Парослю і підпільник Сергій Самчук, який у лютому 1943 року був станичним у двох розташованих неподалік селах – Великий та Малий Жолудськ.

На допиті він повідомив про напад на вже згадану польську колонію Гали, однак за його словами це сталося у пізніший період.

Поза тим матеріали слідства містять важливу інформацію про час вступу арештованих до українського підпілля. Найраніше з усіх, навесні 1943 року, це зробили Іларіон Нагорний та Пилип Базак. Інші пішли у повстанці улітку, восени чи наприкінці 1943 року, у лютому 1944 року або взагалі у 1945 році.

Тож якщо вояки з загону "Кори", яких назвав на слідстві Орехов-Штейн, і мали якийсь стосунок до подій у Парослі, то це була не "Перша", а "Друга" Паросля. Напад на яку відбувся не взимку 1943 року, а значно пізніше.

"…відділом "Коробки" був пущений під укіс состав"

Згідно ще однієї поширеної версії до нападу на Парослю могла бути причетна сотня Григорія Перегіняка.

Версія ґрунтується на тому, що вояки "Коробки" напередодні здійснили збройну акцію проти нацистів у містечку Володимирець. І тому дуже "логічно" - відступаючи після бою, повстанці майже на день затрималися у розташованій неподалік Парослі, аби винищити її населення.

Григорій Перегіняк – "Коробка", командир першої сотні УПА на Володимиреччині. Загинув 22 лютого 1943 року в бою з німцями під м. Висоцьк.

Фото з польської кримінальної справи 1935 року

Ключовими в цій версії є свідчення уцілілого мешканця колонії Вітольда Колодинського. Існує ще кілька непрямих доказів – спогадів осіб, котрі не були безпосередніми учасниками події.

Між тим в українських архівах зберігаються кримінальні справи колишніх вояків сотні "Коробки". Дотепер ці матеріали практично не використовувалися дослідниками.

Але враховуючи, що деякі з повстанців перебували у загоні Перегіняка ще в лютому 1943 року, певна інформація про діяльність сотні у цей час зафіксована у їхніх протоколах допиту.

"У грудні 1942 року, - як повідомив під час слідства Іван Трофимець, - мене взяв бандит на прізвисько "Коропка" [так у тексті – С. Р.], який з мене спитав, від кого я ховаюся. На це я йому відповів, що ховаюся від німців, після чого він мене відпустив, і я продовжував перебувати повторно на нелегальному становищі, до лютого 1943 року".

Після цього, як зазначив полонений, "Коробка" удруге прийшов до нього та переконав долучитися до свого повстанського загону. Надалі Трофимець до липня місяця весь час знаходився при сотні Перегіняка, відповідаючи за постачання харчів.

Жодним чином про події у Парослі він не згадував. Лише на питання слідчого повідомив, що сотня "у бій з частинами Червоної армії жодного разу не вступала".

Інший повстанець Федір Мирко на одному з допитів зазначив, що:

"4 лютого 1943 року вночі до мене у будинок, де я знаходився, прийшов Фурсович Петро з гвинтівкою та наказом йти за ним, я пішов з ним. Зайшли ми до лісу від с. Білятичі за 15 км. Фурсович здав мене командиру сотні "Коробка".

Останній під вечір всіх нас вишикував, а всіх було коло 100 осіб, і дав кожному псевдонім. У мене було псевдо "Товстий". У банді був я усього 8 днів. Усі всім днів проходили навчання: вчили марширувати". Однак так само про напад на Парослю або будь-які антипольські акції загалом полонений не згадував.

Федір Мирко, повстанець відділу "Кори" з села Білятичі на Сарненщині.

Фото з його архівної кримінальної справи (Державний архів Рівненської області, фонд 2771, справа 616)

Деякі цікаві подробиці про діяльність сотні Перегіняка містяться у кримінальній справі Федора Зозюка.

"У кінці лютого місяця 1943 року, - як повідомив на допиті арештований, - я був відправлений у службове відрядження у Володимирецький район Ровенської області по лінії заготзерно. Коли їхав у Володимирець, на перегоні між ст.ст. Антонівка – Жолуцьк [так у тексті, правильно "Жолудськ" - С. Р.] була аварія товарного потяга, яким я їхав. Аварія була здійснена бандою УПА".

Як стверджував Зозюк, далі йому запропонували вступити до повстанського загону, який нараховував 40-45 осіб на чолі з "відділом "Коробка"", після чого "я разом з загоном пішли у напрямку до сіл Кідри, В[еликі] Цепцевичі, та в районі села Великі Цепцевичі переправились через річку Горинь, і пішли у напрямку до сіл Чудель та Тинне".

Під час поїздки від місця аварії потяга у напрямку Великих Цепцевичів, ""Коробка" від свого загону відстав та поїхав на виконання якогось завдання, і більше до свого загону не повертався, а був убитий німецькими військами у бою з німцями".

Цей протокол містить ще одну цікаву деталь: загін, до якого приєднався Зозюк, "діяв під виглядом радянських партизанів, і кожен бандит на головному уборі носив червоноармійську п’ятикутну зірочку та стрічки червоного кольору".

Утім вже за кілька днів на іншому допиті арештований розповідав про ту саму подію дещо інакше. Так він дещо ширше – "в січні-лютому 1943 року" – вказував час свого відрядження до Володимирця, не згадував, що погодився приєднатися до сотні, а навпаки стверджував, що "я був уведений бандгрупою до лісу".

Обкладинка кримінальної справи по обвинуваченню повстанців з Сарненщини Івана Гричана, Федора та Ольги Зозюків. Обвинувачений по цій справі Федір Зозюк узимку 1943 року потрапив до загону Григорія Перегіняка – "Коробки".

Джерело: Галузевий державний архів Служби безпеки України, фонд 5, справа 67835

Не розповідає він тут ні про маршрут руху загону "Коробки", ні про те, що цей загін вдавав із себе червоних партизанів. Ця інформація відсутня й у протоколі судового засідання та показаннях свідків по справі.

Тож залишається не до кінця зрозумілим, котра з версій подій, про які Зозюк показував на допиті, відповідає дійсності, і наскільки точно у першому випадку слідчий зафіксував слова полоненого у протоколі.

Ґжеґож Мотика та низка інших дослідників стверджують, ніби під час нападу сотня "Коробки" видавала себе за радянських партизанів. При цьому вони покликаються на свідчення уцілілого мешканця Парослі Вітольда Колодинського. Однак ці свідчення у важливих деталях доволі суперечливі.

Так очевидець називає прибульців кілька разів просто "бандитами", і лише один раз "бандерівцями", а одного з них – "українцем". Але з наведеного ним опису та розмов незнайомців незрозуміло, на підставі чого він зробив саме такий висновок.

Опис прибульців у Колодинського доволі загальний. В одному місці він згадує про значки на шапках незнайомців, проте не говорить, які саме значки це були. Деяких нападників він називає "сотниками".

Однак весь загін "Коробки" складався з однієї і до того ж, якщо вірити показам Зозюка, неповної сотні. Тож будь-яких інших "сотників" у підпорядкуванні Перегіняка в принципі не могло бути.

Крім того, описувана Колодинським поведінка незнайомців та їхні заяви ("Ми – російські партизани, а ви мусите нас цілий день годувати", "Ми, партизани, боремося за вашу свободу, а ти нам солонини шкодуєш?") дуже схожі саме на поводження радянських партизанів під час так званих "продуктових реквізицій".

На момент подій на Володимиреччині справді знаходилися червоні партизани, зокрема підрозділи Антона Бринського – "Дяді Петі" та Сидора Ковпака. Діяли тут і загони отамана Тараса "Бульби" - Боровця, які під час окремих акцій також маскувалися під радянських партизанів.

Командир бригади особливого призначення Антон Бринський ("Дядя Петя"). Радянські партизани з його загону, а також з’єднання під командуванням Сидора Ковпака узимку 1943 року діяли на півночі Рівненщини. Фото 1944 року.

Джерело: Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного

А тому наведений опис не дозволяє однозначно ідентифікувати нападників саме з сотнею "Коробки".

Слід також зважати, що Колодинський – на момент подій 12-річний хлопець – під час нападу від удару сокирою зазнав тяжкої травми голови та знепритомнів.

Пізніше він опинився у колонії Антонівка, де долучився до польської самооборони, створеної для боротьби з УПА. А після знищення цієї колонії у серпні 1943 року, втік до містечка Антонівка, звідки його потім забрали на примусові роботи німці.

Свідчення Колодинського були уперше записані майже через 50 років після подій. До того ж вони існують як мінімум у двох версіях, кожна з яких суттєво відрізняється від іншої у важливих деталях.

Тож не відомо, наскільки ці спогади відображають те, що Колодинський бачив та чув безпосередньо під час нападу на Парослю, а наскільки сформувалися під впливом пізніших подій польсько-українського конфлікту та поширених у післявоєнній Польщі уявлень про УПА та бандерівців загалом.

Нічого про події у Парослі не знаходимо й у кримінальній справі вояка сотні "Коробки" Олександра Шмалюха. Слід однак зважати, що потрапивши у радянський полон, він назвався на слідстві вигаданим ім’ям "Степан Бакунець", на яке після звільнення отримав документи, а частину своєї біографії просто вигадав.

Олександр Шмалюх – "Грушка", повстанець з Сарненщини. Брав участь у нападі на нацистський гарнізон у м. Володимирець у складі сотні Григорія Перегіняка – "Коробки". На слідстві назвався вигаданим ім’ям "Степан Бакунець", на яке після звільнення й отримав документи.

Фото: Поліська Січ

Але у пізнішому інтерв’ю Шмалюх-Бакунець категорично заперечив можливу причетність сотні Перегіняка до вбивства мешканців Парослі, а натомість повідомив, що його сотня в інший час брала участь у боях проти поляків у Яновій Долині та Гуті Степанській.

Отже, наразі матеріалами радянських кримінальних справ можлива причетність до нападу на Парослю відділів Григорія Перегіняка – "Коробки" та Макара Мельника – "Кори" прямо не підтверджується.

За допомогу у пошуку матеріалів та роботі над статтею автор дякує Володимирові Бірчаку, Андрієві Когуту, Ярославу Антонюку та Ігореві Марчуку.

Читайте також:

Ще дещо про Парослю. Пошуки тривають

Що сталося в Парослі? Хто приніс смерть у польську колонію на Волині

Волинь 1943: як досліджувати і як пам'ятати

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Чи був геноцид? Документ із Волині 1943-го

Волинська проща. У пошуках примирення

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"