"Польська міліція" на службі "других Совєтів"

Діяльність структур з охорони правопорядку, які в перші місяці після проходження фронту створювала радянська влада в Західній Україні переважно з польського цивільного населення незаслужено обійдена в історіографії.

У Центральному державному архіві вищих органів влади, Державному архіві Тернопільської області (ДАТО), Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ) ми виявили низку документів, де фігурують осередки "польської міліції" на Львівщині, у низці районів Тернопільської та Івано-Франківської областей.

Автори проаналізованих документів, а це переважно діячі ОУН(б), творення радянської "польської міліції" розглядають у зв’язку з відновленням влади Москви у Західній Україні навесні — влітку 1944 року.

У деяких джерелах вона також проходить як "полева" міліція, "добровільна" міліція. Трапляються й такі варіанти як "польська поліція" чи "польські поліцисти".

Дехто помилково ототожнював представників цієї організації із так званими "стрибками" — членами радянських винищувальних ("истребительных") груп.

Радянський плакат, який оспівує заслуги міліції

Із джерел випливає, що "найдавніші" з-поміж міліцейських осередків радянська влада започаткувала в Підволочиському, Гусятинському, Борщівському районах Тернопільської області.

Там вони діяли уже у квітні 1944 року. За квітень також є відомості про польську міліцію у Надвірнянському та Тисменицькому районах Івано-Франківщини [у тій часи область називалася Станіславською — ІП].

Утім, вочевидь ні в Надвірній, ні в Тисмениці її перші осередки довго не протрималися, адже ці міста Червоною Армією у 1944-му, як відомо, "чистилися" від німецьких нацистів двічі — у березні та липні.

Загалом, поляки вступали на службу до радянської міліції жваво. Адже значна частина цивільного польського населення Західної України з піднесенням, а подекуди навіть пієтетом ставилася до радянізації.

Зокрема, вельми показово це проявилося на Івано-Франківщині. Наприклад, ось як 27 березня 1944 року зустрічали появу перших червоноармійців у місті Тисмениці: "Поляки почали поодиноко виходити на дороги й вітати їх, махаючи червоними хоруговками".

А наступного місяця польські жителі райцентру Надвірна та села Лісної Тарновиці дочікувалися Червоної Армії, декорувавши будинки червоними прапорами. Незабаром після приходу радянського війська місцеві поляки поутворювали осередки "власної" міліції.

Чи не найактивніше поляки поповнювали лави міліції на Тернопільщині. За станом на січень 1945 року відповідні осередки функціонували уже в кожному районі Тернопільської області, причому відомо, що "при НКВД". Типовий такий осередок (на чолі з енкаведистом) складався із 10-20 осіб.

Саме працівники НКВД й були тими радянськими чинниками, що займалися формуванням перших польських структур з охорони громадського порядку.

На початку серпня 1944-го до польського села Таурів Козівського району прибуло "трьох енкаведистів з метою створити з місцевих поляків міліцію… Вночі заїхали таксівкою до села ще двох старшин-енкаведистів та заночували в місцевого поляка".

Фотографій, на яких 100% ідентифіковані саме польські міліціонери 1944-1945-х років, поки не знайдено. Але припускаємо, що за зовнішнім виглядом вони не надто відрізнялися від учасників інших радянських правоохоронних чи парамілітарних формувань.  На цьому знімку — бійці групи охорони громадського порядку в Західній Україні, кінець 1940-х років

В іншому описі перебігу радянізації Дрогобиччини (серпень—середина жовтня 1944-го) пояснюється, що НКВД активно використовував у роботі поляків зі Львівщини (Стрийський, Жидачівський, Миколаївський, Старосамбірський райони).

Автор оунівського звіту зі Станіславського повіту був ще відвертішим. Він назвав польські відділи з охорони громадського порядку, які там виникли наприкінці липня — на початку вересня 1944 року, "політичними органами НКВД".

Також він звернув увагу, що їх радянська влада формувала лише в тих місцях повіту, де переважало польське етнічне населення. Осередки польської міліції восени також функціонували в Бродах й Олеську.

Моноетнічна "польська міліція" залишалася такою й у листопаді 1944-го. Наприклад, комендант обвуду [округи — ІП] Армії Крайової "Псков" (охоплював території Бучацького та Монастириського повітів колишнього Тернопільського воєводства) констатував, що поляки становили "переважну більшість" особового складу органів міліції.

Які повноваження покладалися на так звану польську міліцію?

Хоча їй, на відміну від НКВД, вчиняти слідчі дії заборонялося, її працівники, часто "в парі" з підрозділами Червоної Армії, Внутрішніх військ НКВД і навіть винищувальних груп, активно долучалися до боротьби з українським визвольним рухом.

Типовим "форматом" співпраці були так звані акції та ревізії [обшуки — ІП]. Міліціонери, задіяні в них, могли заарештовувати тих, хто вважався "політично неблагонадійним".

Утім, інколи такі "мирні" арешти переростали в жорстокі вбивства. Приміром, на початку травня 1944 року "польська міліція" уночі задушила в селі Глібові Гусятинського району Тернопільщини українця Миколу Ніздропу, а труп викинула у "відливові канали спиртзаводу".

Протиповстанський тандем: лейтенант Козинського райвідділу МГБ Марусенко з начальником винищувального батальйону Козинського району, 1948 рік, Рівненська область. Фото: Галузевий державний архів СБУ

А 21 серпня поляки спільно з "більшовиками" (всього — понад 300 чол.) здійснили "акцію" на село Тумир (нині — Галицький район Івано-Франківської області).

Як наслідок, населений пункт, де налічувалося близько 300 господарств, повністю згорів. Нападники "у звірський спосіб, повідрубувавши голови, знищили одного чоловіка, жінку і двоє дітей".

Другий провідний напрямок діяльності так званої польської міліції — "схиляння" сільських чоловіків до мобілізації у Червону Армію. Одна з таких облав відбулася в селі Малій Луці Гусятинського району Тернопільської області в травні 1944 року й супроводжувалася вилученням в українських жителів одягу та взуття.

До речі, до деяких облав залучалися не тільки міліційні відділи, сформовані з поляків, але й українські міліцейські. Їх набирали в українських селах із "прокомуністичними" настроями (приклад — с. Чехи на Золочівщині).

Також міліція підшуковувала людей (як правило — дівчат і молодих жінок) на відбудову промислових підприємств Донбасу, які німецькі нацисти понищили перед відступом.

"Військові речі", за станом на серпень — вересень 1944 року, шукала "польська міліція" Івано-Франківщини в українців, котрі замешкували в місцях компактного проживання поляків: Коломийський район — села Торговиця, Закрівці, Ворона; Тлумацький район — села Гринівці, Грушка, Королівка, Надорожна; Тисменицький район — село Кривотули.

Схожі заходи неодноразово переростали в масштабні облави. Наприклад, улітку 1944 року відділи "польської міліції" з Тлумачу та Отинії арештовували мешканців сіл Бретешева, Надорожної, Колинців, Віхнянів, Угорників, Молодилова, Голоскова.

Облава, вчинена міліцією спільно з червоноармійцями в першій половині жовтня 1944-го на Бережанщині, супроводжувалася вилученням різного майна в селян.

Так виглядав дільничний уповноважений робітничо-селянської міліції СРСР в 1944-1945 роках. Фото: tatyana-0953.livejournal.com

При цьому міліціонери допомагали собі метровими прутами. "Польська міліція" також брала участь у вивезенні до Сибіру сімей, вихідцями із яких були українські повстанці.

Звісно, українські націоналісти вчиняли опір таким заходам "польсько-радянських" правоохоронців і ставали на захист українського цивільного населення.

13 вересня 1944 року під час чергової облави різних радянських чинників (до тисячі людей) на села Велику Волю, Стельсько та Глуховець Миколаївського району Львівської області, в лісі неподалік стався бій між відділом "польської міліції" та підрозділом УПА.

Унаслідок нього "більшовики" відійшли до Бібрки, а повстанці вирушили у напрямку галицького Миколаєва.

У жовтні 1944-го "більшовицьку" міліцію з Чішок (село біля Топорова в Буському районі Львівської області) вибила сотня УПА-Захід Мар’яна Кравчука ("Малинового").

Іноді польські міліціонери координували діяльність із радянськими партизанами. Саме так, приміром, сталося 4 листопада 1944 року в селі Лешневі Бродівського району Львівщини.

Упродовж перестрілки з місцевими українськими захисниками поляки забігли до кляштору й проінформували телефоном радянський партизанський загін, який стояв по-сусідству в Берестечку, що на них напали.

Таблиця 1. Убивства/поранення українців, вчинені "польською міліцією" або за її участі (спільно з РСЧА, Внутрішніми військами НКВД, радянськими партизанами) у Західній Україні в 1944—1945 роках

дата	місцевість	джерела
18.04.1944	с. Іванків Борщівського р-ну Тернопільської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 73. – Оп. 1. – Спр. 104. – Арк. 74; ДАТО. – Ф. р-3567. – Оп. 1. – Спр. 107. – Арк. 6.
20.04.1944	с. Пізнанка Гусятинського р-ну Тернопільської обл.	Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996. – С. 398.
квітень 1944	с. Хоптянка Підволочиського р-ну Тернопільської обл.	Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996. – С. 398.
05.05.1944	с. Сороцьке Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.	Ткачов С. Польсько-український трансфер населення 1944-1946 рр. Виселення поляків з Тернопілля. – Тернопіль, 1997. – С. 124.
10.05.1944	с. Вікно Гусятинського р-ну Тернопільської обл.	Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996. – С. 397-398.
21.05.1944	с. Іванків Борщівського р-ну Тернопільської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 73. – Оп. 1. – Спр. 104. – Арк. 74; ДАТО. – Ф. р-3567. – Оп. 1. – Спр. 107. – Арк. 6.
23.05.1944	с. Турильче Борщівського р-ну Тернопільської обл.	ДАТО. – Ф. р-3567. – Оп. 1. – Спр. 107. – Арк. 4; Там само. – Спр. 108. – Арк. 6.
травень 1944	с. Пізнанка Гусятинського р-ну Тернопільської обл.	Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996. – С. 398.
03.06.1944	біля с. Богданівка Підволочиського р-ну Тернопільської обл.	Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996. – С. 398.
03.08.1944	с. Надорожнів Бережанського р-ну Тернопільської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). Торонто-Львів, 2010. – С. 113. Украинские   националистические   организации в годы   Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т. 2: 1944–1945 / Под ред. А. Н. Артизова. – Москва, 2012. – С. 272.
13.08.1944	с. Лани Галицького р-ну Івано-Франківської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 81. – Арк. 226.
серпень 1944	с. Білка Перемишлянського р-ну Львівської обл.	Украинские   националистические   организации в годы   Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т. 2: 1944–1945 / Под ред. А. Н. Артизова. – Москва, 2012. – С. 272-273.
вересень 1944	с. Королівка Борщівського р-ну Тернопільської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 81. – Арк. 232.
вересень 1944	с. Колодруби Миколаївського р-ну Львівської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 79. – Арк. 103.
вересень 1944	с. Листв’яний Миколаївського р-ну Львівської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 79. – Арк. 103.
14/18.09.1944	с. Селиська Перемишлянського р-ну Львівської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 78. – Арк. 240.
23.10.1944	с. Лани Пустомитівського р-ну Львівської обл.	http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9117/
31.10.1944	с. Поляна Городоцького р-ну Львівської обл.	http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9117/
04.11.1944	с. Грималівка Бродівського р-ну Львівської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 79. – Арк. 126.
18.11.1944	колишнє с. Радванів (існувало біля теперішнього с. Явче Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.)	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 81. – Арк. 223.
24.11.1944	с. Переволока Бучацького р-ну Тернопільської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). Торонто-Львів, 2010 р. – С. 192.
13.01.1945	с. Ценів Козівського р-ну Тернопільської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). Торонто-Львів, 2010 р. – С. 230-231.
квітень 1945	с. Велика Плавуча Козівського р-ну Тернопільської обл.	ДАТО. – Ф. р-3432. – Оп. 1. – Спр. 25. – Арк. 161-162.

Поступово боротьба з підрозділами УПА та боївками ОУН(б) перетворюється на один із головних напрямків діяльності так званої польської міліції.

Наприклад, 7 квітня 1945 року члени її осередку в Рогачині-місті (назва однієї з трьох частин теперішнього села Рогачина Бережанського району Тернопільської області) перевіряли документи у "клієнтів" місцевого млина, вчиняли засідки на шляху Нараїв—Куряни.

Українське націоналістичне підпілля у відповідь влаштовувало відплатні акції. Одна з них сталася 14 квітня: боївка "Клима", за ініціативи шефа СБ Бережанського району "Поета", атакувала Рогачинський відділ "польської поліції".

Доходило навіть до такого, що на Чортківщині в листопаді — грудні 1944-го так звана польська міліція як радянська структура рейдувала "під виглядом УПА".

Таблиця 2. Затримання/арешти українців, вчинені "польською міліцією" або за її участі (спільно з РСЧА, Внутрішніми військами НКВД, радянськими партизанами) у Західній Україні в 1944—1945 роках

дата	місцевість	джерела
15.04.1944	с. Перерісль Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 71. – Арк. 185.
15.04.1944	с. Старий Лисець Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 71. – Арк. 185.
квітень 1944	с. Хоптянка Підволочиського р-ну Тернопільської обл.	Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996. – С. 398.
травень 1944	с. Пізнанка Гусятинського р-ну Тернопільської обл.	Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996. – С. 398.
29.07.1944	с. Межигірці Галицького р-ну Івано-Франківської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 81. – Арк. 225.
30.07.1944	с. Пукасівці Галицького р-ну Івано-Франківської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 81. – Арк. 225.
01.08.1944	с. Медова Козівського р-ну Тернопільської обл.	Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996. – С. 403.
03.08.1944	с. Надорожнів Бережанського р-ну Тернопільської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). – Торонто-Львів, 2010 р. – С. 113; Украинские   националистические   организации в годы   Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т. 2: 1944–1945 / Под ред. А. Н. Артизова. – Москва, 2012. – С. 272.
03.08.1944	с. Таурів Козівського р-ну Тернопільської обл.	Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – Київ, 1996. – С. 403.
10.08.1944	с. Боків Підгаєцького р-ну Тернопільської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). – Торонто-Львів, 2010 р. – С. 114; Украинские   националистические   организации в годы   Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т. 2: 1944–1945 / Под ред. А. Н. Артизова. – Москва, 2012. – С. 272.
10.08.1944	с. Таурів Козівського р-ну Тернопільської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). – Торонто-Львів, 2010 р. – С. 113.
11.08.1944	с. Медуха Галицького р-ну Івано-Франківської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 81. – Арк. 225.
16.08.1944	с. Кінчаки Галицького р-ну Івано-Франківської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 81. – Арк. 225.
17.08.1944	с. Делієве Галицького р-ну Івано-Франківської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 81. – Арк. 226.
серпень 1944	прис. Малинівка хутора Хілецька Буда (нині – у р-ні с. Гологори Золочівського р-ну Львівської обл.)	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 71. – Арк. 238.
серпень 1944	с. Білка Перемишлянського р-ну Львівської обл.	Украинские   националистические   организации в годы   Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т. 2: 1944–1945 / Под ред. А. Н. Артизова. – Москва, 2012. – С. 273.
серпень 1944	с. Якимчиці Городоцького р-ну Львівської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 79. – Арк. 103.
02.09.1944	с. Горішнє Миколаївського р-ну Львівської обл.	Украинские   националистические   организации в годы   Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т. 2: 1944–1945 / Под ред. А. Н. Артизова. – Москва, 2012. – С. 426-427.
14/18.09.1944	с. Селиська Перемишлянського р-ну Львівської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 78. – Арк. 240.
18.09.1944	с. Устя-Зелене Монастириського р-ну Тернопільської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). Торонто-Львів, 2010 р. – С. 150.
19.09.1944	с. Унів Перемишлянського р-ну Львівської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). Торонто-Львів, 2010 р. – С. 142.
02.10.1944	с. Горішнє Миколаївського р-ну Львівської обл.	Сергійчук В. Український здвиг: Прикарпаття. 1939-1955. – Київ, 2005. – С. 210.
23.10.1944	с. Лани Пустомитівського р-ну Львівської обл.	http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9117/
23.10.1944	Слов’ятин Бережанського р-ну Тернопільської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). Торонто-Львів, 2010 р. – С. 191.
31.10.1944	с. Поляна Городоцького р-ну Львівської обл.	http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9117/
жовтень 1944	с. Дуб’є Бродівського р-ну Львівської обл.	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 79. – Арк. 123.
25.11.1944	с. Старі Скоморохи Галицького р-ну Івано-Франківської обл.	Літопис УПА. Том 49: Тернопільщина: "Вісті з Терену" та "Вістки з Тернопільщини". 1943–1950; книга 1 (1943–1947). Торонто-Львів, 2010 р. – С. 195.
28.11.1944	дорога між с. Топорів (нині – Буський р-н Львівської обл.) і м. Лопатин (нині – смт у Радехівському р-ні Львівської обл.)	ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 79. – Арк. 159.
листопад 1944	с. Берлин Бродівського р-ну Львівської обл.	Літопис УПА. Нова серія. Том 24: Золочівська округа ОУН: організаційні документи. 1941-1952. Книга 2. Київ-Торонто, 2014. – С. 119.

Проте десь наприкінці літа 1944 року кількамісячна "стабільність" існування так званої польської міліції в Західній Україні зводиться нанівець внаслідок змін радянської державної політики.

По-перше, її членам пропонують вступати до лав радянської 1-ї Польської армії під командуванням генерала Зигмунта Берлінга.

По-друге, починається осіння мобілізація до радянської Червоної Армії. Їй підлягали чоловіки польської національності 18—36-річного віку, тобто й поляки-міліціонери теж.

"Всі у "секреті" говорять між собою, що так, як українці здобули собі Самостійну Україну при помочі Гітлєра, так вони здобудуть Самостійну Польщу при помочі "батька" Сталіна", — з песимізмом відгукувався про тодішні настрої серед сучасників поляк.

Утім, на Золочівщині, наприклад, вихідці з "польської міліції", котрі не бажали воювати на фронті наприкінці війни, починають "зондувати ґрунт" щодо можливого замирення з титульною нацією.

Після осінньої мобілізації значна їхня кількість "покинула більшовицьку службу і повтікала до лісу". Там намагалася "злагіднити" відносини з українцями.

Вояки Першої піхотної дивізії ім. Тадеуша Костюшка, на базі якої розгорнулася 1-ша Польська армія в СРСР Зигмунта Берлінга

Ще далі "зайшли" поляки з Червоногорода на Тернопільщині Стех Вербицький, Стах Висоцький і чоловік на прізвище Гживінський.

Остерігаючись наслідків можливого суду за участь у протистоянні між польським та українським населенням сіл Нирків, Нагоряни та Червоногорода, вони ігнорують призов до Червоної Армії і виїжджають за межі "свого" району (нині це Заліщицький район Тернопільської області).

Більше того, незадовго до того вони роздобули для німецького офіцера, котрого нацистська адміністрація перед відступом залишила в селі, фальшиві документи і послали до армії, "як шпигуна".

Вочевидь, так звану польську міліцію неабияк "зачепило" і започатковане радянською владою системне звільнення поляків з роботи.

Така кампанія на Рогатинщині, приміром, "стартувала" в листопаді 1944-го. Зрештою, кадрові ротації в Бережанському районі, а саме набір до місцевих відділів міліції українців у той самий час, треба розглядати у зв’язку з нею.

Явища, описані вище, відбувалися у зв’язку з Люблінською угодою, яку СРСР і маріонетковий Польський комітет національного визволення уклали 9 вересня 1944 року.

Як відомо, згідно з цим договором, західноукраїнських поляків (та євреїв) мали переселити до Польщі, а тамтешніх українців — в Україну.

У перші місяці дії Люблінської угоди поляки погоджувалися на переїзд із неохотою. Наприклад, коли в листопаді 1944 року до Бродів приїхав польський комітет, аби розпочати переселення місцевих поляків на Захід, дехто з неохочих виїжджати почав дошукуватися зв’язків з УПА.

У селі Грималівці дійшло до того, що поляк Петро Цирулевич, налаштований проти Червоної Армії, попросив односельця-українця за свого сина, щоб його узяли до лав українських повстанців.

Сільський райвідділ міліції, 1940-ві роки, Білоруська РСР. Фото: tatyana-0953.livejournal.com

Проте далі "процес" пішов швидше. А відтак до 1 березня 1945-го з-поміж 250-тисячного польського населення Тернопільщини на виїзд із регіону зареєструвалася майже половина — понад 145 тисяч.

Загалом уже до жовтня 1946 року з України до Польщі переїхало понад 800 тисяч поляків і євреїв, а з Польщі до України станом на березень 1947-го — більше, ніж 470 тисяч українців.

Упродовж останніх місяців 1944-го — початку 1945 року й далі поляків у радянській міліції на теренах колишнього дистрикту "Галичина" все активніше "розбавляють" українцями, росіянами та представниками інших національностей.

А відтак у документах ОУН(б) і УПА за другу половину 1945-го —1947 рік вже практично не трапляється жодних відомостей про те, що відділи міліції десь були виключно "польськими".

Попервах після зміни радянської політики щодо національного складу міліції Галичини перехід міліціонерів до українського націоналістичного підпілля у надрах ОУН(б) навіть вітався.

Але згодом там зрозуміли: від таких "перебіжчиків" більше проблем, аніж користі. Тому починаються спроби якось урегулювати цю сферу.

Референт Служби безпеки ОУН Бережанського надрайону "Рись", наприклад, 13 червня 1947 року наказав усім провідникам підзвітних районів "у найкоротший термін… звільнити від організаційної праці… міліціонерів, котрі перейшли в підпілля", а також "терміново передати у розпорядження СБ".

Отже, діяльність так званої польської міліції у Західній Україні (територія дистрикту "Галичина" у 1941—1944 роках) стала одним із чинників, що істотно впливали на "градус кипіння" українсько-польських відносин.

Як видно з таблиць 1 і 2, особливо чітко такі структури "наслідили" впродовж квітня—серпня 1944 року. Загалом вони виконували "місію" не лише допоміжної сили для встановлення та "укорінення" радянської влади на місцях, але й репресивного органу щодо українського визвольного руху та його соціального опертя у багатьох селах.

Наприкінці літа — на початку осені 1944-го через зміни в радянській зовнішній політиці починається реформування "польської міліції".

Поступово поляків звідти звільняють, і вже від літа 1945 року вона еволюціонує у звичайний допоміжний орган з охорони правопорядку без тієї чи іншої етнічної "специфіки".

Статтю написано в рамках науково-дослідницької програми "Жертви польсько-українського протистояння 1939-1947 років".

Читайте також:

Українська міліція Львова: "бандерівська" чи "робітничо-селянська"?

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Волинь: невдала спроба "остаточного розв’язання" наукової проблеми

Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Волинь 1943: як досліджувати і як пам'ятати

Чи був геноцид? Документ із Волині 1943-го

Інші матеріали на тему "Волинська трагедія"