"Турксиб": радянський культурфільм і голлівудський блокбастер

Знятий в 1929 році "Турксиб" Віктора Туріна вітали у СРСР як одне з найбільших досягнень та зразків нового радянського кіно.

Цей фільм нарівні з "Людиною з кіноапаратом" Дзиґи Вертова – вважається найяскравішим зразком документального кіноавангарду. Рання радянська критика порівнювала "Турксиб" із роботами вже визнаних майстрів Сєрґєя Ейзенштейна, Всєволода Пудовкіна та Олександра Довженка. Американська аудиторія наголошувала на зв’язках "Турксибу" із традицією голлівудського вестерну.

Режисер Віктор Турін зняв за все життя лише 4 фільми, два з яких – в Україні, проте ввійшов в історію світового кіно завдяки зразковому фільму радянського авангарду 1920-х "Турксиб". У скарбниці ж українського кіно він лишив ще недооцінені роботи "Боротьба велетнів" та "Провокатор (Його кар’єра / В павутині)", обидві 1926 року.

Режисер Віктор Турін

Уродженець Санкт-Петербурга, син непрактикуючого адвоката-опозиціонера, вихованець реального училища та театральної школи, 17-річного Віктора Туріна в 1912 році батьки відправляють до родичів в Бостон – подалі від соціалістичних гуртків, в яких він стає завсідником.

З 1913 року Турін навчається в Масачусетському технологічному інституті – тому виші, який сьогодні вважається найкращим технічним університетом світу за версією Times Higher Education та QS Rankings, а в 1910-х, завдяки меценатській підтримці засновника Kodak Джорджа Істмена, переживає свій перший розквіт.

Боротьба за "Хліб", або Забутий шедевр українського кіноавангарду

Здобувши інженерну освіту, Турін вирушає шукати щастя в новоствореному Голлівуді. Ця глава життєпису Туріна майже повністю складається з білих аркушів. За одними даними в Голлівуді Турін скромно працює статистом та лібретистом, за іншими – долучається до режисури фільмів, або ж, як зазначає Джей Лейда, навіть числиться серед співробітників ще помітної в той час студії "Вайтограф", поглинутої згодом Warner Brothers.

В 1922 році Турін повертається з Америки в нову радянську дійсність. Деталі цього повернення також лишаються не надто проясненими. Проте неважко зрозуміти, чому замість рідного Ленінграда сповнений хай-якого голівудського досвіду, Турін осідає на півдні України. Саме тут в цей час стрімко починає діяльність новий український кінематограф під егідою ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління).

Логотип ВУФКУ

Феномен ВУФКУ вимагає додаткового розкриття. Будучи державним органом управління кінематографією УСРР, маючи монопольний контроль над кіновиробництвом і дистрибуцією фільмів в Україні, ВУФКУ в той же час було де-факто найбільш прогресивною, вільною та швидкозростаючою кіноорганізацією всього Радянського Союзу.

Відкрите до експериментів ВУФКУ активно залучало до роботи на своїх кіностудіях в Ялті та Одесі закордонних спеціалістів та помітних діячів з дотичних до кіно сфер – театру, живопису, літератури. Саме так на щойно створені студії приходять працювати німецькі оператори, засновник нового українського театру Лесь Курбас зі своїми акторами, письменники Михайль Семенко, Микола Бажан, Ісаак Бабель, скульптор Іван Кавалерідзе та фотограф Данило Демуцький.

Голлівудський досвід Туріна міг цілком зацікавити ВУФКУ та й самому реемігранту певно було цікаво включитися в радянське кінематографічне життя. Так, вже в 1924 році з ім’ям Туріна пов’язують ідею екранізації п’єси Луначарського "Полум`ярi", яка саме в цей час в постановці Боріса Ґлаґоліна (в майбутньому також кінорежисера ВУФКУ) йшла на сцені харківського театру ім. Франка.

Забутий журнал "Кіно". Про розквіт українського синематографу

На початку 1925 року ім’я режисера Туріна нарешті з’являється в кінотитрах – Одеська кінофабрика випускає ігровий агітфільм "Гасла восьми жовтнів" за сценарієм активного режисера та управлінця ВУФКУ Георгія Тасіна.

Нарешті першою режисерською постановкою Туріна стає фільм "Боротьба велетнів" (альтернативна назва – "Боротьба двох світів") поставлений на Ялтинській (Другій) кінофабриці ВУФКУ за романом та сценарієм Соломона Лазуріна.

Афіша стрічки "Боротьба велетнів"

Цей фільм сприймається сучасниками Туріна як очевидний знак росту могутності ВУФКУ та спроможності українського кіно до титанічних за складністю постановок. Не в останню чергу це відбувається завдяки співпраці Туріна на "Боротьбі велетнів" із Робертом Шарфенберґом –– молодим німецьким художником, переконаним комуністом та одним із численних запрошених ВУФКУ закордонних майстрів.

І ще один варіант афіши

Попрацювавши на чотирьох постановках Ялтинської кіностудії, за кілька років Шарфенберґ долучиться в Берліні до роботи пролетарської кіноорганізації "Прометей" та створення легендарного фільму Бертольда Брехта та Златана Дудова "Куле Вампе, або Кому належить світ?" (чи не єдиного фільму, в якому Брехт реалізував в кіно свої новаторські театральні теорії).

Журнал "Кіно" - часи, коли українське кіно знімали масово і з прибутком

Проте співпраця з Туріним над "Боротьбою велетнів" – найскладніша за розмахом задача Шарфенберґа. Постановка цього тенденційного антиутопічного фільму про заміну людської праці машинною вимагала побудови величезних інженерних конструкцій – декорацій біржі та текстильної фабрики.

Водночас, на нічних вулицях Одеси знімалися масові сцени боїв обурених звільнених пролетарів проти військових, які захищали власників заводів та їх машини. За свідченнями письменника та редактора кіностудії Юрія Яновського, до зйомок у цих сценах задіяли біля п’яти тисяч масовки.

Сценам вуличних боїв віддано у фільмі величезну кількість екранного часу і Турін, фактично за кілька місяців після Ейзенштейна з його "Панцирником "Потьомкіним", робить головним героєм свого фільму не конкретного інженера, а революційну масу.

Кінофабрика ВУФКУ в Києві, 1920-ті

Фільм виходить на екрани УСРР в березні 1926 року, досить скоро його також показують у Відні. А вже в травні 1926 року Турін розпочинає зйомку фільму "Провокатор" (альтернативні назви – "Його кар’єра", "В павутинні"). Замість архітектурно складного епічного видовища, Турін знімає шпигунську мелодраму на близьку для нього тему діяльності антицарського підпілля.

Фрагмент "Провокатора" і сам прототип

Сюжет фільму побудовано навколо вагань подвійного аґента революційного підпілля столипінської Росії Віктора Боровського (прототипом якого був анархіст Дмитро Богров – вбивця керівника царського уряду Пьотра Столипіна в Київському оперному театрі).

"Провокатор" – єдиний екранізований сценарій, письменника-"ваплітянина" Олеся Досвітнього, біографія якого також була пов’язана з Америкою, а перший новий український роман його авторства навіть мав назву "Американці".

Афіша фільму "Провокатор"

Ще однією знаковою співпрацею Туріна стає участь у "Провокаторі" 19-тирічної акторки Анни Стен. Ця уродженка Києва на той час вже встигла зіграти головну роль в фільмі московської студії "Межрабпом-Русь" "Дівчина з коробкою" (1927, реж. Борис Барнет). Уже за кілька років Стен вирушить успішно підкорювати Німеччину, Голлівуд та Бродвей.

"Провокатор" – єдина робота Анни Стен у фільмах ВУФКУ та останній фільм Туріна знятий в Україні.

Ще один постер фільму Туріна "Провокатор"

Подальша доля Туріна пов’язана з кінотрестом "Востоккіно", організацією, створеною в 1928 році на основі "Чувашкіно" для пропагування радянської ідеології в республіках Середньої Азії. У 1930 році до складу тресту увійшла Ялтинська кінофабрика.

На "Востоккіно" Турін дебютує в новому для себе жанрі культурфільму та знімає повнометражну стрічку "Турксиб" (1929, альтернативна назва – "Сталевий шлях") про будівництво Туркестано-Сибірської магістралі та радянізацію Середньої Азії. Спорудження залізниці, що тривало з 1926 по 1931 роки та завершилося встановленням транспортного зв’язку між Середньою Азією та Сибіром.

1445 кілометрів залізниці не лише поєднали Ташкент і Семипалатинськ, дозволили долати цю відстань в 70 разів швидше, а й модернізували та підвищили ефективність транспортування зерна та бавовни в регіонах; не лише з’єднали географічні координати, а об’єднали державу.

А так бачив Турксиб відомий радянський художник Олександр Дейнека

"Турксиб" не був першим радянським фільмом про грандіозні та героїчні будівництва першої п’ятирічки. Разом із побудовою Дніпрогесу, "Магнітки", ХТЗ – він лише доповнював індустріальну іконографію Радянського Союзу, розповідаючи не так про конкретні звитяги робітників, як про новий утопічний світ, боротьбу цивілізації та природи та, зрештою, підкорення примітивного минулого новою людиною.

Не був "Турксиб" і першим фільмом про потяг і залізницю. Загалом, потяг – знаковий образ для історії світового кінематографу, початки якої зазвичай пов’язують із публічною демонстрацією фільму братів Люм'єр "Прибуття потягу...".

Так виглядало промо стрічки "Турксиб"

"Велике пограбування поїзда" (1903) Едвіна Портера – не лише один із перших вестернів в історії, а й піонер кіно сюжетного, традиційного у нашому розумінні, покликаного оповідати історію кінематографічного персонажа. Пізніше, у 1920-х, канонічними фільмами про потяг стали "Колесо" (1923) Абеля Ґанса та "Залізний кінь" (1924) Джона Форда. Останній вестерн про будівництво першої трансконтинентальної залізниці став, кінець кінцем, культовим фільмом про фронтир/порубіжжя та підкорення Дикого Заходу цивілізацією білих людей.

Всі матеріали "Історичної правди" за тегом "залізниця"

Білі люди Радянського Союзу підкорювали не так Захід, як Схід. У риториці 1920-х, потяг ставав не лише сучасним та швидким транспортом, інструментом ідеологічної пропаганди (агітпотяг), а яскравим символом індустріального розвитку та цивілізаційного поступу радянського проекту. Надихнувшись ідеологічною значущістю образу, кінематографісти активно знімають потяги у фільмах та фільми про потяги.

Кіноплакати тих років - самі по себі є творами мистецтва

Так, за п’ять років до "Турксибу" до роботи над сценарієм грандіозної двогодинної кіноепопеї "Стальний шлях" береться театральна легенда Всєволод Меєрхольд.

За задумом замовника фільму - ЦК профспілки залізничників - сюжет стрічки мав розкрити історію сторічної революційної боротьби залізничників.

Режисерами "Сталевого шляху" Меєрхольд запросив своїх учнів Васілія Фьодорова, Ніколая Екка та Ніколая Охлопкова (останній, через кілька років, поставить на ВУФКУ дві, втрачені нині, стрічки "Мітя" (1926) та "Проданий апетит" (1927)).

Фільм мали знімати у Сибіру, Середній Азії, на Кавказі, в Одесі та Москві. Критики вітали фільм задовго до його появи на екранах, сподіваючись, що він втілить саму душу нового індустріального ладу радянської держави. Проте запланована на 1 січня 1926 року прем’єра фільму так і не відбулася.

В Україні потяг активно знімають "кіноки" Дзиґа Вертов та Михаїл Кауфман. Їхня перша робота на ВУФКУ "Одинадцятий" (1928) присвячена здобуткам першої п’ятирічки, просто рясніє кадрами потягів, несподіваними та карколомними ракурсами, знятими з потягів і з-під потягів. Ці образи брати активно тиражуватимуть і в наступних своїх проектах ("Навесні", "Людина з кіноапаратом", "Небувалий похід", "Ентузіязм").

Метафорою революційного поступу та індустріалізації стає потяг у двох ранніх фільмах Олександра Довженка. У "Звенигорі" (1927), архаїчний дід, уособлення чи не всіх дореволюційних пережитків, безуспішно намагається підірвати потяг радянського прогресу. Зрештою, дід отямився, сів на потяг та попрямував до щасливого майбутнього. Однак уже в наступному фільмі "Арсенал" (1928) малокерований потяг революції сходить із рейок забираючи не одне життя.

Так виглядала пропагандистська картинка. Про багаторічну боротьбу мусульманського опору проти більшовиків у Центральній Азії навіть зараз бракує компетентної дискусії

У чому ж криється таємниця революційності та унікальності "Турксибу"? Фільмуючи фільм про кордон і порубіжжя, Турін постійно долає межі кінематографічних традицій та шкіл: у "Турксибі" йому вдається поєднати принципи ігрового та неігрового кіно, та ширше, радянської та голлівудської традицій.

Як уже зазначалося, офіційно Турін дебютував на "Востоккіно" у жанрі культурфільму, фільму освітнього-пропагандистського та агітаційного, здебільшого короткометражного. Роботу над культурфільмами зазвичай доручали режисерам-новачкам через що неякісні культуріфільми не так навчали як знуджували, а студії передбачувано втрачали прибутки. Закликаючи приділити культурфільмам більше уваги Луначарський стверджував, що нудний культурфільм не так агітує, як контрагітує. На превеликий жаль авангардних митців, смаки пролетарської аудиторії не сильно відрізнялися від смаків дореволюційної буржуазії. Масовий радянський глядач прагнув дивитися кіно розважальне, а не експериментальне.

Саме через фінансові проблеми та інституційну слабкість новоутворене "Востоккіно", мусило дебютувати на радянському ринку в "бюджетному" жанрі культурфільму. Усвідомлюючи неоднозначність ситуації головний патрон "Востоккіно" та прихильник "Турксибу" Турар Рискулов ангажує до роботи над фільмом Віктора Туріна. Той прагне подолати жанрові обмеження культурфільму та зробити фільм цікавим і доступним масовій аудиторії.

Свою позицію Турін формулює у своєму зверненні до правління "Востоккіно" у квітні 1928: "Найбільшою вадою більшості знятих дотепер культурфільм стала відсутність точного врахування теми. Виходить виснажливий різнобій склеєних шматків, пов'язаних між собою лише механічно... найяскравіші факти тьмяніли на екрані, ставали нецікавими і не доходили до глядача... Слід було від початку поставитися до роботи зі зйомок "Турксибу" не як до культурфільми в традиційному значенні цього нудного слова, але як до неігрової картини, що вимагає не меншої уваги, ніж картини художні". Виконавши ці вимоги, Турін обіцяв зняти не лише корисну і культурну, але також цікаву і незабутню, майже художню стрічку.

На відміну від "кіноків", Турін не прагне "захопити життя зненацька", а в кращих традиціях ігрових фільмів ініціює написання сценарію "Турксибу", на авторство якого претендують, в різних комбінаціях Віктор Шкловський, Єфим Арон, Алєксандр Мачєрєт та сам Турін.

Кадр з "Турксиба"

Знімальний процес тривав 135 днів, з яких 89 витратили на логістику. Бюджет фільму зріс з 29 до 35 тис. рублів, зокрема через сцену пісочного шторму, яка обійшлася кінематографістам майже у чотири тисячі рублів замість запланованих 355. Деякі сцени фільму ставилися настільки прискіпливо, що місцеві казахи жалілися, мовляв їм не платять за "акторство". Зйомки 10 тис. метрів плівки для фільму було завершено у листопаді 1928 року.

Голова виробничого відділу "Востоккіно" Шимановскій остаточну версію фільму засудив через "рваний" монтаж та закороткий хронометраж. Фільм поклали на полицю. Турін ініціював довкола цього рішення широкий розголос та домігся випуску на екрани своєї, "режисерської", версії фільму.

Успішна прокатна доля "Турксибу" залежала від вдалої московської прем’єри, що відбулася у жовтні 1929 року в трьох найменш престижних столичних кінотеатрах. Аби виправити цю ситуацію "Востоккіно" орендує чотири найбільш популярні кінотеатри Москви та покриває рекламні витрати. Стратегія спрацювала. Протягом чотирьох місяців прокату (жовтень 1929 – січень 1930 року) "Турксиб" зібрав у прокаті близька 62 тис. рублів та приніс "Востоккіно" 15 тис. рублів прибутку.

Карта некінематографічного "Турксиба"

От тільки у Казахстані фільм потрапляє у прокат лише 1930 року. Намагаючись привернути до фільму найширшу аудиторію, функціонери "Востоккіно" присвячують фільм Жовтневій революції та протягом двох днів прокатують його у всіх кінотеатрах Алма-Ати абсолютно безкоштовно.

Фінансовий успіх фільму частково стимулювали позитивні відгуки в радянській пресі за місяць до офіційної прем'єри. Після перегляду "Турксибу" московські кінокритики вітають Туріна зі створенням нової форми документального фільму, підносять останній як гордість радянської кінематографії.

Хтось навіть порівнює його зі "Старим і новим" Ейзенштейна. У підсумку, критики захоплено рекомендують фільм до найширшого прокату у найкращих кінотеатрах країни, а також клубах і на селі. Та справжнє визнання фільму чекало на "Турксиб" після схвальних відгуків АРК (Асоціація революційної кінематографії) та РАПП (Російська асоціація пролетарських письменників).

Нагорода будівникам магістралі

"Турксиб" Туріна ставлять в один ряд із "Арсеналом" Довженка, "Нащадком Чингізхана" Пудовкіна та "Уламком Імперії" Ермлєра. У грудні 1929 року в офіційній резолюції напередодні з’їзду працівників кіно "Турксиб" фактично канонізується та проголошується еталонним фільмом радянської кінематографії.

На цьому тріумф "Турскибу" не закінчився. Фільм успішно демонструвався у Берліні, Відні, Роттердамі та Лондоні. У Данії показ фільму відвідав навіть міністр закордонних справ. Фільм вихваляли не лише соціалістичні видання, а й відверто антирадянські медіа, як то Wiener Neueste Nachrichten.

Понад те, фільм активно демонструвався в рамках ширших, політико-освітніх заходів і зазвичай супроводжувався вступною лекцією самого Туріна. І попри кілька прикрих інцидентів, як то заборона фільму у Франції, або Мюнхені, "Турксиб" зажив собі у Європі слави одного з найбільш вигадливих німих фільмів.

"Турксиб" справив величезний вплив на розвиток британського документального кіно й здобув у Британії культовий статус. Відреставрований Британським кіноінститутом (BFI) у 2011 році, "Турксиб" є реконструкцією британської версії фільму, змонтованої у 1930 році документалістом-експериментатором Джоном Ґрірсоном.

Нагадуємо, що 4 жовтня відомий музичний проект із Бристоля – Bronnt Industries Kapital (Велика Британія) презентує у Довженко-Центрі саундтрек до авангардистського шедевру режисера Віктора Туріна "Турксиб" (1929).