30 січня 1918

Ті, що вижили. 37 портретів крутянців

Біографія крутянця: виключений із кадетського корпусу в Тифлісі за українофільство, учасник бою під Крутами, лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої, боронив Польщу від нацистів як офіцер полку люблінських уланів, учасник Армії крайової, загинув під час Варшавського постання…

Реконструкція ВІК "Повстанець"

Моя дружина довго не могла повірити, що під Крутами взагалі залишився хтось живим… У загальній уяві досі живе міф про 300 загиблих студентів і як перший простий аргумент наводиться вірш Павла Тичини, де є саме таке число. Хоча, насправді,  вірш називається "Пам'яті тридцяти" і йдеться там про 30 учнів, похованих на Аскольдовій могилі.

Зізнаюсь, я й сам довго вважав число в 300 загиблих історичним... Адже командир бою Аверкій Гончаренко чітко написав у спогадах, що втрати сягали "до 250 юнаків, одна чота (до 30 людей) студентів і 10 старшин".

І при цьому не зазначив, скільки вояків вийшли із бою живими. Сучасні дослідження доводять, що втрати склали від 76 до 83 вбитих і поранених студентів та гімназистів.

Cхема бою під Крутами

Детальний аналіз бою читайте в матеріалі "Бій під Крутами: відомі й невідомі сторінки"

 

А куди ж поділись кілька сотень крутян, які повернулись із поля бою? У цій розвідці я спробував систематизувати у коротких довідках (на основі загалом відомих матеріалів) інформацію про тих, хто вижив.

 Аверкій Гончаренко в однострої Російської імператорської армії, 1912 рік

Цей зріз охоплює, правда, лише приблизно 10% від загального числа, але і з них можна зрозуміти загальну картину подальшого життя крутян.

Для зручності подаю список у порядку, який допоможе локалізувати їхні могили по штатах США, країнах ЄС, інших країнах світу та областях України.

Відзначу, що особисто мене вразило найбільше у процесі підготовки цього матеріалу.

Певним відкриттям стало те, що під Крутами було щонайменше двоє дівчат-санітарок (вдалось відшукати світлину однієї із них) і шість майбутніх православних священників.

А також географія крутянців за місцем народження, яка включає й уродженців Кубані. Серед довідок уродженці різних областей України. Було б добре, якби земляки їх належно вшанували, хоча б і через 100 років, які минули.

Але найбільше вразив життєвий шлях одного уродженця Кубані: виключений із кадетського корпусу в Тифлісі [Тбілісі, Грузія ІП] за українофільство (знайшли, зокрема і "Кобзар"), учасник бою під Крутами, лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої, у 1939 році боронив Польщу як офіцер полку люблінських уланів, а вирвавшись із німецького полону, включився в Армію крайову і загинув під час Варшавського постання…

-------

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

Гончаренко Аверкій (22.10.1890, с. Дащенки, тепер Варвинський р-н Чернігівської обл. — 12 квітня 1980, м. Парма, Огайо) — полковник Армії УНР, командир бою під Крутами. Випускник Чугуївської військової школи, яку закінчив у 1912 році. Під час Першої світової війни здобув ступінь сотника і Георгіївський хрест. У студентському курені під Крутами загинув його рідний брат Федір.

Старшина дивізії військ СС "Галичина". Автор спогадів "Бій під Крутами" (1938). Помер на 90 році життя, похований біля церкви Св. Андрія на українському цвинтарі Петра і Павла в Пармі. 

 Світлина могили зроблена за сприяння Володимира Базарка.

Дзюблик Василь (25.12.1893, Кубань, тепер Російська Федерація — 14.07.1987, м. Клівленд, Огайо) — хорунжий Армії УНР. У складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького брав участь у бою під Крутами.

Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої. Політв`язень німецької в'язниці  "Монтелюпіх" (Краків). Помер на 94 році життя, похований в Клівленді на Бруклін Гайтс (Brooklyn Cemetery) в українській секції біля своєї дружини.

 Василь Дзюблик 

Маґаляс Степан (архимандрит Святослав) — хорунжий армії УНР. У складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького брав участь у бою під Крутами. Ігумен скиту в Ґримсбі, активіст Союзу бувших українських вояків (Канада).

У 1960-их роках — настоятель української православної громади при церкві Св. Миколая в Маямі (США, Флорида). Помер у 1970-их роках і похований, очевидно, біля православної церкви, яку звів у Маямі.

 Степан Маґаляс 

Поржи-Олексієнко Петро (11.07.1898, м. Ржищів, тепер Київської обл. — 09.03.1988, м. Денвер, Колорадо) — учасник бою під Крутами в складі студентської сотні. Нагороджений Хрестом Петлюри та Воєнним хрестом.

Автор спогадів "Ржищів над Дніпром" (1970). Помер на 90 році життя, похований в Денвері на православній українській частині цвинтаря Краун Хіллс (Crown Hills Denver).

Петро Поржи-Олексієнко 

Діятелович Теодосій (14.11.1896, Україна — 9.11.1978, м. Денвер, Колорадо) — хорунжий Армії УНР. Учасник бою під Крутами в складі студентської сотні.

Протоієрей, основоположник і настоятель УПЦ св. Покрови в Денвері. Помер на 82 році життя, похований, очевидно, на українській частині Crown Hills Denver.

Теодосій Діятелович 

Захвалинський Сергій ("Орлик"; 01.07.1902, м. Носівка, тепер Чернігівської обл. — 03.08.1977, м. Трентон, Нью-Джерсі) — хорунжий Армії УНР,  учасник  бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Старшина Кінного полку імені Максима Залізняка (1920—1921).

 

Інженер, випускник чеської політехніки (Прага, 1931). Старшина українського шуцманшафту у складі німецької армії (1941—1944). Похований на цвинтарі у Баунд-Брук.

 

Дубівна (Очередько) Клавдія (? – до 1973, США?) — сестра-жалібниця Армії УНР, учасниця бою під Крутами. Перебувала в таборі інтернованих вояків Армії УНР у Тарнові (1920). Ймовірно дружина сотника медицини Армії УНР Івана Очеретька (Очередька), який теж перебував на еміграції і похований (1966) на українському православному цвинтарі Баунд-Брук. За свідченням Левка Лукасевича, "померла на еміграції".

Кривопуск Микола (1894 — 24.01.1970, м. Філадельфія, Пенсильванія) – хорунжий Армії УНР. Учасник бою під Крутами, студент Київського політехнічного інституту та юнак 2-ої Української військової школи.

Старшина Охорони Головного Отамана (1920–1921), випускник Спільної юнацької школи при 3-ій Залізній дивізії (1921). Працівник видавництва "Чорномор" у таборі інтернованих в Каліші. Похований на українському католицькому цвинтарі Факс Чейс у Філадельфії.

Микола Кривопуск 

Карван Іван (08.09.1893, с. Кирилівка, тепер Підкарпатське воєводство, Польща — 15.10.1976, м. Філадельфія, Пенсильванія) — разом із двоюрідним братом Костем брав участь у бою під Крутами в складі студентської сотні.

Вивезений до Сибіру (1915), випускник 2-ої державної гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства в Києві. Співробітник Міністерства преси та інформації УНР у Кам'янці-Подільському. Випускник Яґеллонського університету (1926), адвокат. Похований, очевидно, на українському цвинтарі Факс Чейс у Філадельфії.

 Брати Іван та Кость Карван, учасники бою під Крутами

Буткевич Леонід (1900, ? — 30.10.1980, ?) — поручник Армії УНР. Учасник Бою під Крутами, вояк Студентського куреня армії УНР. Випускник ІІ випуску Спільної юнацької школи. Воював в складі 1-ої Запорізькій дивізії.

Жив і працював у Франції (1920—1930-ті) та США (1950—1970-ті). Нагороджений Хрестом Симона Петлюри та Воєнним хрестом УНР.

 Леонід Буткевич 

Янов Микола (26.11.1893, м. Глухів, тепер Сумської обл. — 13.02.1977, м. Детройт, США) — підполковник Армії УНР, учасник бою під Крутами. Закінчив Іркутське військове училище (1915), штабс-капітан 3-го гренадерського полку. Сотник вільного козацтва Чернігівщини.

Жив на еміграції в Каліші (1920—1930-ті). Емігрував до Німеччини, відтак до  США (1950). Багаторічний активний учасник Союзу гетьманців державників у Європі та Америці. Автор спогадів "Кіш УВК в Чернігові". Похований на цвинтарі Еверґрін в Детройті.

 Микола Янов 

Уманець Василь (?— 3.08.1981, м. Балтимор, Мериленд) — учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Учасник Всеукраїнського православного церковного собору (Київ, 14—30.10.1921).

Митрофорний протоієрей Української пра­вославної церкви в США, настоятель парафії Св. Архистратига Михаїла в Балтиморі (1960—1970-ті). Похований поруч із своєю дружиною на цвинтарі в Міннеалополіс (Міннесота).

 Василь Уманець 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Твердовський Осип (1.11.1891, м. Ніжин,Чернігівської обл. — 16.04.1930, м. Еш-Альзет, Люксембург) — георгіївський кавалер, сотник Армії УНР. Приєднався разом зі своїм загоном з Ніжина до сотні Студентського куреня під Крутами.

Повстанець, комендант бронепотягу "Помста". Член Легії українських націоналістів (з 1925), відтак ОУН, керівник їх осередків у Люксембурзі та в суміжних областях Франції. Помер після важкої операції, похований з почестями на міському цвинтарі в Еш-Альзет (Esch-Uelzecht) за участі місцевого населення.

Осип Твердовський 

Рябокінь-Рогоза-Розанов Яків (6.09.1895, м. Цибулів, тепер смт.  у Монастирищенському р-ні Черкаської обл. — 12.05.1937, м. Варшава, Польща) — сотник Армії УНР. У бою під Крутами командував 3-ою сотнею 1-ої Української військової школи.

Старшина 1-го Українського полку морської піхоти Армії УНР (з 1919), у 4-ій Київській дивізії (1920—1921). Під час першого Зимового походу захворів на тиф.

 Яків Рябокінь-Рогоза-Розанов 

Учасник Другого зимового походу, після якого ще два роки брав участь у партизанській боротьбі проти більшовиків. Похований на православній частині міського цвинтаря "Воля" у Варшаві.

 Світлина могили — Ольги Калітовської.

Митрусь Іван (14.06.1897, станиця Уманська, Кубань — після 07.1944, Польща) — сотник Армії УНР, учасник бою під Крутами. Навчався у Кадетському корпусі в Тифлісі (1907-1912) з якого виключений за українофільство — між його книжками виявлено "Кобзар" Т. Шевченка.

Старшина 2-го Кінно-Запорізького полку (1920—1921), лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої. Контрактний поручик Війська Польського у VII полку люблінських уланів (з 1928) як Iwan Mytruś-Wyhowski.

Командир 1 ескадрону 9-ої дивізії піхоти (09.1939), потрапив в німецький полон, після звільнення з якого приєднався до Армії крайової.  Командир підпільного ескадрону Дев'ятого уланського полку АК, який у рамках акції "Буря" захопив казарми в м. Мінськ Мазовецький (30.07.1944). Загинув у рядах АК під час німецької окупації, ймовірно у Варшавському повстанні, на допомогу якому вирушив його ескадрон.

Іван Митрусь в однострої Війська Польського.

Фото: Mińskie Archiwum Cyfrowe

Бурко (Бурко-Корецький) Демид ("Данило Святогірський"; 29.08.1894, с. Пирогів, тепер Тиврівського району Вінницької обл. — 9.06.1988, м. Штутгарт, Німеччина) — педагог, поет і публіцист, церковний діяч.

Учасник  бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Політв'язень радянських тюрем. Протопресвітер, багаторічний настоятель церкви Святого Духа в Штутгарті.  

Автор спогадів "Трагедія під Крутами: Спогади учасника", книги "Українська православна церква – вічне джерело життя" (1988). Помер на 94 році, похований на штутґартському цвинтарі Праг  (Pragfriedhof Stuttgart).

 Демид Бурко-Корецький

Семирозум (Семірозум) Модест (8.04.1888, м. Чернігів — після 25.02.1964, Німеччина) — сотник Армії УНР, учасник бою під Крутами, в якому командував чотою юнаків військової школи для охорони лівого крила.

Служив у російській імператорській армії (з 1911), старшиною (з 18.08.1915). Нагороджений царськими орденами Св. Анни (4-го, 3-го, 2-го ступенів) та Св. Станіслава (3-го і 2-го ступенів).

На службі в українській армії з 1917 р. Призначений до 1-го Гуцульського полку морської (з 5.04.1919). У таборах інтернованих — у штабі 4-ої Сірої бригади 2-ої Волинської стрілецької дивізії. Член комітету із вшанування пам'яті Є.Коновальця (1958). Відзначений ветеранським Воєнним хрестом (1964).

 Модест Семирозум

Франчук Петро (25.06.1901, м. Київ — 22.06.1977, м. Ноттінгем, Англія) — учасник бою під Крутами. Хорунжий Кінного полку Чорних Запорожців (1919–1921). Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої, Кавалер Хреста Симона Петлюри і Воєнного хреста.

У міжвоєнний період був власником крамниці с. Сухівці Рівненського повіту, де теж організував і очолював "Просвітянську хату". Служив у дивізії військ СС "Галичина". Активіст Об'єднання бувших вояків-українців у Великій Британії.. Мешкав у м. Ноттінгем, де й помер.

Євтимович Сергій (1900, ? — 29.05.1964, м. Дербі, Англія) — хорунжий Армії УНР учасник бою під Крутами в складі студентської сотні. Випускник II випуску Спільної юнацької школи, учасник першого Зимового походу. Брат Варфоломія Євтимовича. Член редколегії журналів "Український Ветеран" (1935) та "Немізіда" (1936), які видавались у Варшаві.

Старшина дивізії військ СС "Галичина" (1943–1945), учасник бою під Бродами. Активіст Об'єднання бувших вояків-українців у Великій Британії. Похований на цвинтарі Ноттінгем Роад (Nottingham Road) в Дербі.

Сергій Євтимович 

Лукасевич Лев ("Крутянець", "Юрій Тернопільський"; 1896, ? – 02.06.1982, м. Прага, Чехія) — професор, ройовий студентської сотні у бою під Крутами. Син лікаря Євмена Лукасевича, міністра охорони здоров'я УНР і посла УНР в Швейцарії.

На еміграції у Варшаві, видатний економіст-статистик. За свої дописи до "Вістей Комбатанта" під криптонімом "Крутянець" був арештований за доносом, але звільнений тільки з уваги на похилий вік і тому, що він не втікав із радянської Праги.

Лев Лукасевич 

Автор кількох спогадів про Крути, фундаментальної книги  "Українська преса з перспективи 150-ліття" (1974), книги спогадів "Роздуми на схилку життя" (1982).

Мельничук (д-р Кобизька) Олена (12.07.1898, с. Острів, тепер Рокитнянського р-ну Київської обл. – після 1973, Чехія?) — сестра-жалібниця Армії УНР, учасниця бою під Крутами.

Випускниця загальноосвітніх курсів гімназії М. Стельмашенка і фельдшерських курсів (1918). Виїхала в Галичину з епідемічним шпиталем, із яким була в польському полоні у Коломиї (05.1919-08.1920). Інтернована до табору в Каліші (12.1920) та Щипйорна.

Переїхала до Чехії, (1922), записалась на курси медичного факультету Карлового університету, слухачем педагогічного інституту ім. Драгоманова (до 1929).  Фахівець із внутрішніх хвороб, член Спілки українських лікарів Чехії. За свідченням Л. Лукасевича, перебувала на еміграції.

 Олена Мельничук 

Гайдовський-Потапович Олександр (30.11.1901, м. Полтава — після 1939, Чехія?). — учасник бою під Крутами в складі студентської сотні, пораненим потрапив в полон і відправлений у Харків на лікування.

Періодично  перебував  у різних частинах  армії УНР, воюючи на фронті добровольцем (1918—10.1919). На еміграції став першим провідником "Дружини Українських Скаутів" (5.08.1922), яка переросла у Подєбрадський кіш українських пластунів.

Інженер-економіст, випускник економічно-кооперативного  факультету Української господарської академії в Подєбрадах (1922—1927). Працював учителем на Закарпатті (1930-ті), вояк "Карпатської Січі".

  Олександр Гайдовський-Потапович

Коваленко Василь (30.12.1899, с. Корпилівка, тепер с. Карпилівка Срібнянського р-ну Чернігівської обл. – після 23.05.1932, Чехія?) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького.

Доброволець Богданівського полку (з 15.04.1917). У полку Чорних запорожців брав участь у боях проти більшовиків і денікінців аж до інтернування в Польщі. Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої

Перебував у таборах інтернованих в Пикуличах, Вадовицях і Стшалковому, втік до Чехії (з 1.04.1923). Закінчив середню господарську школу і Горжицях та вишу господарську школу в Рудниці. Випускник хіміко-технологічного відділу Української господарської академії в Подєбрадах (1927—1932).

 Василь Коваленко 

Лавренко Михайло ("Лавр-Хуторний М.", "М. Тло"; 1901, Чернігівщина — після 03.1983, Франція?) — інженер-агроном, письменник, художник-аматор. У складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького брав участь у бою під Крутами, поранений під час бою. Учасник українського повстання у Борзні.

Можливо воював в УПА під псевдо "Тло". Жив у Франції, потім у США, мешкав у Брукліні. Автор книги "Крути: Збірка у пам'ять героїв Крут" (2008), багатьох інших видань, які сам і ілюстрував. Можливо помер і похований у Франції, оскільки зробив пожертву на книгу спогадів В.Татарського "Під чотирма прапорами" (1983) у французьких франках.

Михайло Лавренко  

Бензик (Бензік, Бендзік) Михайло (1895, с. Чапліївка, тепер Шосткинського р-ну Сумської обл. — ?, Франція?) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Півсотенний Окремого кінного ім. П. Болбочана дивізіону.

Сотенний, комендант і оперативний ад'ютант кінного полку Чорних запорожців (1919—1921). Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої. Згадується у спогадах П. Дяченка. В одному з досліджень про українську громаду Франції після Другої світової війни є констатація, що "пан і пані Бендзік… провели всю свою молодість в українській громаді в Нормандії".

Михайло Бензик в однострої Окремого кінного дивізіону  ім. П. Болбочана 

ІНШІ КРАЇНИ СВІТУ

Горячко Сергій (24.03. 1896, с. Гурівка, тепер Долинського р-ну Кіровоградської обл. — 14.03.1962, м. Мельбурн, Австралія) — сотник Армії УНР, тричі поранений у боях, зокрема під Крутами. Випускник Констянтинівської військової школи у Києві (1916).

Комендант сотні 6-ої Січової Стрілецької Дивізії. Учасник Другого Зимового походу. Автор відомої схеми бою під Крутами (1933). Емігрував до Австралії (1951). Голова Координаційної управи Об'єднання союзів українських комбатантів в Австралії (з 1959). Похований на кладовищі Фоукнер у Мельбурні.

 Сергій Горячко 

Федюк-Федорович Рудольф-Яків (26.11.1900, м. Львів – після 1982, Канада) — учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Вивезений росіянами з родиною до Києва (1915), де навчався у Комерційній школі на Святошині.

Воював у складі Запорізької дивізії (1918), зокрема під час походу на Крим. Брав участь у повстанській боротьбі проти більшовиків (1921—1922). Емігрував до Канади (1932), резервіст канадської армії (1939—1956), учасник Другої світової війни і війни в Кореї. Активіст гетьманських організацій Канади і Канадської монархістської ліги.

Рудольф-Яків Федюк-Федорович 

Матвієнко-Сікар Степан (?— після 1973, м. Белу-Орізонті, Бразилія) — учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького.

Інженер, асистент кафедри лісівництва Української господарської академії в Подєбрадах (1920-ті). Працював (1930-ті) фахівецем з містобудування у м. Тігіна (Бендери). Знайшов у Бесарабії грамоти Степана Великого, написані староукраїнською мовою, по сільських церквах – запорізькі прапори.

 Степан Матвієнко-Сікар 

Автор кількох спогадів з історії визвольних змагань, зокрема "Три моменти" (1967) про запис добровольців до Січових стрільців у Київському комерційному інституті і від'їзд на фронт під Крути.

УКРАЇНА

Данилюк Матвій (1892, ? — 1994, с. Ватин, Горохівського р-ну Волинської обл.) — вояк Армії УНР, імовірно учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Учасник маршу ветеранів визвольного руху в Україні, котрі з'їхалися до Києва (1992).

Газета "Волинь" (Луцьк, 18.08.1992) назвала його останнім крутянцем, однак інші джерела про його участь у бою під Крутами відсутні. Помер на 103 році свого життя. Похований, очевидно, на сільському цвинтарі с. Ватин.

 Матвій Данилюк 

Мартинюк Гнат (1897, с. Годовичі, тепер Турійського району Волинської області —  1943, ?) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Навчався у військовому училищі в Петрограді (1917).

Старшина Охорони Головного Отамана (1920— 1921), випускник Спільної юнацької школи (12.1921) при 3-ій Залізній дивізії.

Повернувся у рідне село (1922), працював викладачем української мови, заснував український хор ім. Кирила Стеценка. Під час Другої світової війни прийняв сан, був священиком у с. Великий Порськ Голобського р-ну на Волині. Загинув за нез'ясованих обставин.

Лоський Ігор (15.12.1900, м. Люблін —  27.05.1936, м. Львів) — учасник бою під Крутами, в якому був важко поранений, у складі студентської сотні. Син історика і дипломата Костянтина Лоського.

Навчався у 2-ій Українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства в Києві. Працював у Міністерстві закордонних справ УНР.

Вищу освіту здобував у Відні, Празі і Берліні. У Львові (з 1932) учитель Малої греко-католицької семінарії. Автор ряду історичних розвідок і монографій, спогадів під назвою "Крути". Помер раптово на 36-му році життя, похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

Ігор Лоський 

Грушецький Іван, о. Йосип (2.09.1895, с. Дружкопіль Горохівського р-ну Волинської обл. — після 2.12.1942, Норильськ?) — поручик Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі старшого курсу 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Старшина Спільної юнацької школи.

Висвятився у священика, був настоятелем православної церкви в с. Сирники Луцького повіту. Переслідувався поляками за прихильність до українізації Православної церкви, відтак певний час не мав свого приходу (1935—1937).

Проживав і служив священником у с. Даничів Рівненського повіту (з 1937). Заарештований (21.10.1939), переведений у в'язницю НКВС у Харкові (10.1940), евакуйований у Норильлаг, засуджений (2.12.1942) на 8 років виправно-трудових таборів. Подальша доля невідома. Реабілітований 21.06.1989.

 Світлину надалаісторик Руслана Давидюк

Михайлик Михайло (8.11.1897, с. Глодоси, тепер  Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. —  1924, м. Сарни, Рівненська обл.) — поручик авіації флоту УНР, учасник бою під Крутами в складі 4-ої сотні 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького.

Член Ради української чорноморської громади та організатор українізації Чорноморського флоту в Криму (1917—1918). Ад'ютант куреня Низових запорожців 1-ої Запорізької дивізії Армії УНР (1920—1921). Учасник обох Зимових походів.

Автор спогадів з історії визвольних змагань, зокрема про бій під Крутами. Від 1920 року проживав в Сарнах, адреса: Рекна, 18. Помер від серцевого нападу, залишив дружину і сина (1922 р. н.).

Могила Семен (17.04.1897, с. Глодоси, тепер  Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. —  23.03.1924, м. Харків) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 4-ої сотні 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького (згадується у спогадах А. Гончаренка, М. Михайлика та С. Цапа).

Учасник Першого Зимового походу у складі куреня Низових запорожців 1-ої Запорізької дивізії. Служив у 17-му легко-гарматному курені 6-ої Січової дивізії (1920–1921).

Заарештований радянськими прикордонниками при перетині кордону (02.01.1923), відмовився від співпраці. Розстріляний у ніч із 22 на 23 березня. 

 Семен Могила. Світлина із статті Я.Тинченка про С. Могилу.

Отамановський Валентин (пс. "Золотополець", 27.01.1893, с. Яблунівка, тепер Смілянського р-ну Черкаської обл. —  10.03.1964, м. Харків) — історик, засновник "Братства самостійників" (1914), депутат Української Центральної Ради, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького (згадується в спогадах А. Гончаренка).

Закінчив 5-ту Київську гімназію (1912) із золотою медаллю і вступив на юридичний факультет Київського університету.

Співробітник видавництва "Вернигора", співзасновник Пласту в Києві.

Переслідувався радянською владою. У Харкові (з 1958) викладав латину в медичному інституті, похований на міському кладовищі № 2.

 Валентин Отамановський 

Вороний Юрій (21.08.1895, с. Журавка, тепер Варвинського р-ну Чернігівської обл. – 13.06.1961, м. Київ) — український хірург, доктор медичних наук, професор. Навчався на медичному факультеті Університету святого Володимира у Києві (з 1913). Добровільно вступив у перев'язувальний загін військ Центральної Ради, брав участь у бою під Крутами.

 Юрій Вороний. Світлина з іменного сайта Ю. Воронго.

Здійснив першу у світі операцію з пересадки органу людині (1933), пересадивши нирку реципієнтці від загиблої людини. Похований на Байковому кладовищі в Києві

 Могила Юрія Вороного на Байковому кладовищі в Києві

Шарий Іван (25.02.1894, с. Вереміївка, тепер Чорнобаївського р-ну Полтавської обл. —  25.02.1930, м. Харків) — учасник у бою під Крутами. Випускник Київського університету Св. Володимира (1917), активний член студентської громади.

Учасник Першого військового з'їзду. Підпільник (1920—1923), керівник повстанського загону в Холодному Яру під псевдонімом "Іван Чорний".

Легалізувався і перебрався до Києва, викладав українську мову. Займав посаду директора Київського будинку вчених.  Автор спогадів "Січовики під Крутами". Заарештований у справі Спілки визволення України (10.10.1929), засуджений (30.01.1930) і розстріляний.

 Іван Шарий 

Насамкінець хочу подякувати всім історикам та дослідникам, які багато років збирають та упорядковують дані про героїв Крут.

А передусім: Ярославу Гаврилюку (упорядник фундаментального збірника, виданого у 2008 році), історику Ярославу Тинченку (інформації з його другого тому "Офіцерський корпус Армії УНР" використані в багатьох довідках), а також дослідникам Роману Ковалю та Віктору Моренцю, співпраця із якими призвела до цілого ряду відкриттів, сформульованих у вищезгаданих довідках крутянців.

Читайте також:

Дворянин, попович і селянин. Три біографії загиблих під Крутами

Реконструкція бою під Крутами 1918 року. ВІДЕО

Володимир Сергійчук: "Завдяки Крутам УНР визнали державою"

На Аскольдовій могилі встановили пам'ятник крутянцям. ФОТО

Крути в історичній пам'яті. Як експлуатується міф

1918: армія України у кінохроніці. ВІДЕО

 

 

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.

Випускник Лубенської гімназії, видатний правник УНР: до 160-річчя Сергія Шелухіна

6 жовтня минула 160-та річниця з дня народження Сергія Шелухіна – соратника Симона Петлюри, Генерального судді УНР, міністра судових справ УНР, юриста-правника, Генерального прокурора у добу Центральної Ради, письменника, історика та дипломата, учасника п'яти наукових товариств, обстоювача автокефального статусу Православної Церкви України, громадського і політичного діяча.

До питання правового статусу Східної Галичини у 1918-1939 роках

Встановлення Польщею контролю над територією Східної Галичини у період після листопада 1918 року відбулося внаслідок здійснення Польщею агресії проти ЗУНР, окупації та подальшої анексії Східної Галичини.

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.