Між поліцією та військами СС. Галицькі добровольчі полки

Разом із дивізією військ СС "Галичина" нацисти створили ще п'ять галицьких добровольчих полків СС №№ 4-8. Зазвичай в українській мемуаристиці та історіографії їх називають "поліцейськими полками", хоча ця назва є некоректною. Історія цих формувань відома значно менше, ніж історія дивізії "Галичина", оскільки вони завжди залишалися в її тіні.

Велика кількість галицьких добровольців, які в першій половині 1943 року зголосилися до лав дивізії військ СС "Галичина", інспірували намір керівництва СС активніше використати цей людський ресурс та сформувати з галичан ще кілька додаткових добровольчих полків для боротьби з партизанами.

Проте війська СС наразі виявились неспроможними розпочати широке створення додаткових підрозділів з українців. Це пояснюється тим, що в їх рамках в цей час вже формувалося кілька інонаціональних частин військ СС, зокрема з латишів та естонців, не говорячи вже про необхідність вишколювання німецьких есесівських дивізій, які теж активно формувалися в середині 1943 року.

Тому для створення українських підрозділів було вирішено залучити німецьку поліцію порядку (ОРПО), яка мала відповідні можливості, ресурси та вишкільну базу і тому цілком могла впоратися з поставленим завданням.

Рекрутська комісія з набору українських добровольців до дивізії військ СС "Галичина"

Проблема була в тому, що галицькі українці всіляко противилися залученню їх до будь-яких німецьких поліцейських формацій, постійно наголошуючи на своєму прагненні служити тільки в регулярних військових частинах. Тому в даній ситуації райхсфюрер СС Генріх Гіммлер пішов на тактичну хитрість, зманіпулювавши назвами та термінами.

24 червня 1943 року Гіммлер підписав наказ створити під проводом німецької поліції порядку п'ять добровольчих стрілецьких поліцейських полків № 4-8 з галицьких українців (Galizische SS-Freiwilligen Regiment), призначенням яких була охоронна служба та боротьба з партизанами.

Зверніть увагу, яку назву Гіммлер вирішив використати для полків з галичан — "галицький добровольчий полк СС", уникнувши будь-якого згадування про поліцію. А номери полків від 4-го до 8-го повинні були показати українцям, що ці полки є "логічним продовженням" вслід за трьома добровольчими полками, що передбачалося сформувати безпосередньо для дивізії "Галичина".

Зрозуміло, що все це було зроблено з метою заспокоїти українців і певною мірою це було досягнуто. Але разом із тим, це свідчить про ще один цікавий нюанс — галицькі полки стали єдиними подібними інонаціональними підрозділами в військах СС та поліції, до того ж маючи офіційний префікс "СС" в своїй назві без жодної згадки про поліцію.

Більше подібних випадків не було зафіксовано — ні голландських, ні латиських, ні естонських добровольчих полків СС не створювалось. При формуванні інших іноземних підрозділів під керівництвом поліції в їх назві завжди вказувалось, що то є поліцейська частина.

5 липня 1943 року Гіммлер видав наказ протягом липня набрати в Галичині 4448 рекрутів для дивізії "Галичина" та 12 000 чоловік для створення добровольчих полків з номерами від 4-го до 8-го.

Райхсфюрер СС Генріх Гіммлер намагався активно залучити галичан на службу у війська СС

Цей наказ дозволяє висунути цікаве припущення, що на даному етапі райхсфюрер СС зробив ставку на першочергове творення саме цих окремих добровольчих полків, в той час як формування безпосередньо дивізії "Галичина" розпочиналося значно повільнішими темпами (бо для цього наразі не було ресурсів).

Зі вказаної в наказі кількості 12 000 людей, 10 000 новобранців потрібно було відібрати з тих, хто були не придатні для служби в дивізії не відповідаючи стандартам військ СС, тобто мали зріст нижче 165 см.

На 21 червня 1943 року на призовних комісіях було зафіксовано 7139 добровольців зі зростом менше 165 см. Тому, до добровольчих полків було вирішено приймати чоловіків заввишки 160-164 см, щоб задіяти і цей людський ресурс.

Іншим джерелом для наповнення полків повинні були стати українські молодики, що виявили бажання служити в галицькій дивізії СС, але були призначені для відправки на роботи в Райх.

В обох цих випадках бачимо, що Гіммлер знайшов простий та дієвий спосіб використати людський ресурс добровольців, зробивши ставку на тих, хто бажав служити, але був не придатний для безпосередньої служби у лавах військ СС.

Усі офіцери та унтер-офіцери в галицьких полках були німцями. На посади командирів галицьких полків СС були призначені досвідчені офіцери поліції. Найвідомішим з них був командир 4-го галицького полку обер-штурмбанфюрер СС Зігфрід Бінц, який в 1941 році відзначився в боях за Москву, а в 1942—1943 роках активно воював з партизанами в Білорусі, за що був відзначений Німецьким хрестом в золоті.

Бінц був суворим, проте компетентним офіцером. Що ж стосовно німецьких унтер-офіцерів та вояків, яких направляли на службу з українцями, то серед них переважали ті, що вже мали досвід служби з представниками східноєвропейських націй.

Мінометна обслуга 4-ї важкої роти 4-го галицького полку демонструє набуті навички та вміння губернатору Галичини Отто Вехтеру (стоїть 3-й зліва). 4-й зліва – командир полку Зігфрід Бінц. Можемо висунути припущення, що 2-й зліва – командир 4-ї роти гауптштурмфюрер СС Ебергард Курковський

Процес створення полків розтягнувся на кілька місяців: 4-й та 5-й — у липні, 6-й — у серпні, 7-й — у вересні; 8-й полк так і не було сформовано. На відміну від дивізії "Галичина", яка дислокувалася в Гайделягері, що відносно неподалік від Львова, галицькі полки формувалися далеко від України. 4-й полк створювався в Ельзасі, 6-й та 7-й — в Південній Франції (на кордоні з Іспанією), а 5-й — в Польщі (в містах Готтенхафен [Гдиня — ІП] та Торунь).

Не дивлячись на те, що за формування галицьких полків СС відповідала поліція, воякам був забезпечений найкращий німецький вишкіл. На відміну від дивізії, де багато хто з українців посіли командні посади, українці в полках бути тільки рядовими вояками. Військовий вишкіл українців, який здебільшого проводили поліцейські вишкільники, практично нічим не відрізнявся від армійського вишколу.

Усі спомини українців, що служили в галицьких полках, переконливо свідчать про високу якість військового навчання, тому жодним спекуляціям на тему неякісного "поліцейського" вишколу, які іноді може спостерігати в кон'юнктурних спогадах та дослідженнях, немає місця.

Німці створили всі умови для якісної підготовки українців, а їх німецькі командири уважно придивлялися до своїх українських солдатів, виділяючи най здібніших з них, щоб просувати їх для подальшого навчання на унтер-офіцера.

Командир 4-го полку Бінц навіть пропонував керівництву розпочати активну роботу зі створення українського унтер-офіцерського корпусу військ СС, відібравши для цього в своєму полку більше 40 найздібніших українських рекрутів. Подібна практика була застосована і в інших галицьких полках СС.

Зігфрід Бінц, командир 4-го галицького добровольчого, полку СС в уніформі поліції

Враховуючи релігійність українців, німці подбали про духовну опіку добровольців. До кожного полку був приділений український капелан греко-католицької церкви. Капеланом 4-го полку був Осип Карпінський, 5-го — Іван Дурбак, 6-го — Іван Голойда та 7-го — Данило Ковалюк.

Причому, крім духовної опіки, на капеланів було покладено ще два важливих завдання. По-перше, вони відповідали за моральний стан вояків, а по-друге — повинні були писати хроніку полків, збирати пісні, оповідки та інший вояцький фольклор.

Лікарями в полках були німці й українці — останні асистували німецькому персоналу. Оскільки дуже гостро стояло мовне питання, то в кожному підрозділі були перекладачі, в ролі яких переважно виступали українці, що знали німецьку мову, — колишні ветерани австро-угорської армії, чи ті хто працював у Німеччині.

Українські добровольці отримували ту сам платню, що й німці, гроші для виплати воякам надходили на спеціальні банківські рахунки.Німці врахували і ще одну суттєву деталь — родини добровольців з галицьких полків СС мали право на соціальне забезпечення, яке було гарантовано всім добровольцям військ СС.

Певні затримки в цьому плані були пов'язані з бюрократичними процедурами та з тим, що Військова управа [орган, який керував набором галицьких добровольців до лав військ СС — ІП] дуже довго збирала належні документи. З 21 грудня 1943 року функцію соціального забезпечення родин перебрали на себе війська СС, після цього справа пішла значно жвавіше.

Ілюстрована монографія Романа Пономаренка "Галицькі добровольчі полки СС", яка вийшла навесні цього року, є першим дослідженням, присвяченим суто цим формуванням

Присяга галицьких добровольчих полків була подібна до текстів присяги інших добровольчих формувань німецької армії. У ній чітко зазначалось, що українці присягають Верховному головнокомандувачу Вермахту Адольфові Гітлеру в його боротьбі з більшовизмом:

"Перед Богом я приношу цю святу присягу, що в боротьбі проти більшовизму я буду беспрекословно підкорятись Верховному головнокомандувачу німецьких збройних сил Адольфу Гітлеру, і якщо на це буде його воля, як безстрашний солдат, я завжди готовий покласти своє життя за цю присягу".

Не дивлячись на те, що полки були підпорядковані поліцї порядку, а українські вояки вважались "добровольцями поліції", офіційно вони іменувались "шютце СС". Отже безпосередньо службовцями поліції вони не вважалися. Саме тому українці були обмундировані в уніформу військ СС з відповідними відзнаками, а не поліції.

Крім того, на початку 1944 року вони отримали петлички з галицькими левами, подібними до тих, що носили вояки дивізії "Галичина". Це мало символізувати їх причетність до українського добровольчого руху та постійний зв'язок з дивізією.

Усього на 30 жовтня 1943 року в п'яти галицьких добровольчих полках СС нараховувалось 7173 військовослужбовців (німців та українців) и ще 425 чоловік галицькому резервному батальйоні СС в Гайденхаймі.

Показово, що на цю ж саму дату на вишколі на навчальному полігоні Гайделягер проходили військове навчання лише 3208 українців відібраних до дивізії. Тобто, в добровольчих полках людей було в два рази більше, ніж у дивізії.

Командир 4-го полку Зігфрід Бінц разом з одним зі своїх стрільців на позиції

Очевидно, що це було пов'язано з вищезгаданими труднощами, які відчували війська СС в плані наявності необхідної кількості вишкільного персоналу та з намірами Гіммлера долучити галичан до боротьби з партизанами.

Треба зауважити, що в українській історичній науці прийнято вважати, що створення добровольчих полків відбулось без відома Військової управи "Галичина", де про це взагалі випадково дізналися восени 1943 року.

Насправді, це не зовсім так. Спочатку члени Військової управи радо вітали відбуття добровольців на вишкіл, особливо не розуміючи, що означають ці добровольчі полки. Але потім, з якогось німецького листа, що випадково до них потрапив та листів вояків до дому стало відомо, що вишкіл полків проводиться не на армійських полігонах та військовими інструкторами, а на поліцейських базах і персоналом поліції.

Як вказав Роман Крохмалюк, полки були створені без порозуміння з Військовою управою, "яка противилась творенню окремих незалежних від дивізії військових одиниць, побоюючись, що вони могли б бути вжиті на Західному фронті".

При цьому, що самі вояки полків, що галицьке суспільство, вважали, що полки є часткою дивізію "Галичина". Саме так вони і сприймалися усюди, а ні як окремі підрозділи, якими вони насправді і були.

Іншим непокоєнням для Військової управи було далеке місце формування галицьких полів, через що представники управи та члени родини добровольців не могли відвідувати українських рекрутів. Так, три полки вишколювались у Франції, причому два — в Південній, що стало чудовою змогою для українських хлопців подивитися стару Європу.

Присяга 7-го галицького добровольчого полку СС у Франції. За трибуною стоїть командир полку обер-штурмбанфюрер СС Генріх Хубер. За його спиною — полковий капелан о. Данило Ковалюк. На задньому плані, у фуражці, стоїть губернатор Галичини Отто Вехтер.

Але містечкові погляди більшості членів Військової управи не могли нормально сприйняти відправку добровольців кудись далі теренів Галичини, бо вони панічно боялися, що німці можуть задіяти їх проти західних союзників, а не для оборони Галичини від більшовиків.

До того ж, Військова управа хвилювалася, що дислокація у спокійній Франції не дає можливості українцям отримати вишколу, необхідного для фронтового підрозділу на Східному фронті, бо у Франції було безпечно і далеко від фронту.

Напереймавшись щодо поліцейського вишколу та далекої дислокації українських вояків, члени Військової управи вирішили відвідати полки з інспекцією, щоб побачити, яким є стан речей насправді. У листопаді 1943 року на відвідини полків до Франції відправились  [німецький губернатор Галичини — ІП] Вехтер, [голова Військової управи — ІП] Бізанц, керівник відділу старшин Військової управи Любомир Макарушка та трупа артистів.

У грудні до полків спрямували іншу група чиновників Управи. Побачене в ході цих поїздок та наслідки спілкування з вояками були позитивними та спростували багато побоювань українських діячів.

Із протоколів Військової управи дивізії "Галичина" дізнаємося, що моральний дух та настрої в полках були добрі, військовий вишкіл проходив на досить непоганому рівні, а німецький командний персонал в цілому позитивно відгукувався про українців ("всюди звітували йому (Вехтеру — Р. П.): добрі вояки, інтелігентні, дуже цікавляться зброєю, багато цікавіші як німці, моторні").

Присяга вояків 6-го галицького добровольчого полку СС

Тому недарма 13 грудня 1943 року губернатор Галичини Отто Вехтер писав в листі голові Українського центрального комітету Володимиру Кубійовичу:

"Формування так званих галицьких добровольчих полків СС № 4-8 і їх вишкіл офіцерами та унтер-офіцерами, яких скерували поліційні з'єднання, були необхідними, оскільки війська СС унаслідок формування чисельних нових дивізій не можуть на даний час надати необхідний для вишколу офіцерський та унтер-офіцерський корпус.

Саме ж формування цих полків дуже добре виправдалося, у чому я принагідно мав можливість особисто пересвідчитися під час мого короткочасного відвідання їх в Ельзасі та Південній Франції".

Таким чином, підпорядкування полків поліції порядку та залучення персоналу поліції до вишколу та бойової підготовки значної кількості галицьких добровольців було об'єктивною необхідністю, яка дала дуже добрий результат.

Бойовий шлях галицьких добровольчих полків СС розпочався на початку 1944 року. 4-й полк був задіяний в Галичині проти радянського партизанського з'єднання Михайла Наумова. 5-й полк був відправлений на Грубешівщину, де його задіяли у боротьбі проти польських партизанів.

Найбільше випробувань випало на 4-й полк, оскільки вже в березні 1944 року він зіткнувся з регулярними військами Червоної армії, які наступали. І якщо його 3-й батальйон був розбитий в околицях Тернополя та частково оточений в обложеному радянськими військами місті, то 1-й та 2-й батальйони билися на рівні з іншими німецькими частинами в районі Броди—Лопатин.

У цих боях українські вояки 4-го полку показали себе з доброго боку та отримали перші відзначення українських добровольців військ СС. Так, п'ять з них були нагороджені Залізними хрестами 2-го класу. Причому три нагородження були за бої безпосередньо проти Червоної армії — відзначилися стрільці Богдан Глушко, Василь Виклюк та Георгій Бобель, єдиний українець, який вийшов з тернопільської облоги.

Ще два Залізні хрести 2-го класу українці отримали за дії проти партизанів — Осип Юник та Василь Білецький. Нагородження відбулося в урочистій обстановці, на церемонію приїхав губернатор Галичини Отто Вехтер, а усі відзначені українці перетворилися на героїв галицької пропаганди. Саме завдяки активній участі у бойових діях, 4-й полк став першим українським організованим бойовим підрозділом.

Українські стрільці з 4-го галицького полку СС відразу після нагородження позують з німецькими командирами

Бойовий шлях 5-го полку склався по-іншому. Галицькі вояки опинилися в епіцентрі польсько-українського протистояння на Грубешівшині, коли польська Армія Крайова розгорнула наступ проти місцевого українського населення. У цьому регіоні полк мав кілька зіткнень з поляками після чого німці задіяли українців на розбудові укріплень вздовж Бугу.

Спокійна служба на стаціонарних позиціях призвела до того, що місцеві загони УПА спробували розпропагувати вояків полку, щоб змусити їх до переходу в лави повстанців. Частково це їм вдалося і полк, який на початку квітня 1944 року отримував непогані відгуки від командування, вже в кінці місяця фактично втратив боєздатність.

Загальна кількість дезертирів з нього склала приблизно 200 осіб — десь 1/6 його особового складу. Тих вояків, які залишилися, німці роззброїли та відправили в тил, де після розслідування розформували полк та включили його особовий склад до дивізії "Галичина".

Цікаво, що багато хто з колишніх вояків полку були спрямовані на унтер-офіцерські вишколи, причому серед них опинилися навіть ті, які пізніше в спогадах писали про свої наміри піти в УПА, але їм постійно щось заважало. Наприклад, Роман Хоміцькій, який після вишколу повернувся в дивізію вже в Словаччині.

Фото з газети того часу, на якому губернатор Галичини Отто Вехтер особисто вітає відзначених українських стрільців

Варто зауважити, що в 4-му полку рівень дезертирства був на зовсім низькому рівні, що пов'язане з тим, що полк брав участь у бойових діях та в ньому була жорстка дисципліна, встановлена його командиром Зігфрідом Бінцем.

У 5-му полку ситуація склалася по-іншому, оскільки активних боїв підрозділ не вів, а вояки здебільшого несли вартову службу на окремих опорних пунктах та мали достатньо вільного часу. Усім цим і скористалися повстанські пропагандисти.

Не дивлячись на окремі негативні моменти, досвід використання цих двох полків в цілому був визнаний успішним.

Губернатор Галичини Отто Вехтер, головний лобіст української справи серед керівництва СС, 3 травня 1944 року навіть написав спеціальний меморандум на ім'я райхсфюрера СС Гіммлера, в якому підвів підсумки бойового шляху 4-го та 5-го галицьких добровольчих полків СС, вказавши на причини невдач (відсутність протитанкового озброєння, розтягнутість зони дій полків, мовні проблеми (бо не всі вояки добре розуміли німецьку тощо) та наголосивши на успіхах та позитивних результатах.

Що ж до 6-го та 7-го полків, то вони вишколювалися на французькому кордоні з Іспанією. Українці опинилися на півдні Франції в непростий час, коли у повітрі ширяла загроза відкриття Другого фронту.

Тому це мало великий практичний зиск для Німеччини, бо дозволяло забезпечити наявність додаткових сил у Франції перед можливою загрозою висадки союзників та зростанням активності французьких партизанів, а також замінити в цілому лояльними, але не зовсім підготовленими українцями, німецькі підрозділи, які можна було використати в інших регіонах.

Німці були зацікавлені в посиленні своєї військової присутності в цьому районі, тому українці після базової військової підготовки були задіяні в акціях проти французьких партизанів.

З початком 1944 року 6-й та 7-й полки були розформовані: частку особового складу перевели в дивізію "Галичина", а приблизно 900 вояків утворили окремий галицький добровольчий резервний батальйон СС у Тарбі (місто на Півдні Франції). Цей резервний підрозділ, призначений для вишколу українських добровольців, німці активно використовували в окупаційній службі, в тому числі і проти французького руху Опору.

Кулеметники галицького батальйону в Тарбі. Вояки вдягнені в білу робочу уніформу та сталеві шоломи. Німецький інструктор – в уніформі шуцполіції. Вояки озброєні чеськими кулеметами ZB-26/30

На початку квітня 1944 року, під час інспекційної поїздки вздовж Атлантичного валу, з вояками батальйону зустрівся легендарний німецький воєначальник фельдмаршал Ервін Роммель. Влітку 1944 року батальйон був розформований, а його особовий склад включений до лав дивізії "Галичина".

У результаті, всі галицькі добровольчі полки СС було розформовано, а їх українські вояки поповнили собою дивізію "Галичина". Тому, з точки зору інтересів тих кіл українського суспільства, які орієнтувалися на Третій Райх, існування галицьких добровольчих полків СС виявилось цілком виправданим. Завдяки цьому військовий вишкіл отримали кілька тисяч молодих українських хлопців, які виявили бажання піти на службу у війська СС.

У лавах цих полків українці отримали перший військовий досвід та проявили себе відданими солдатами. Пізніше ці вояки влилися до складу 14-ї добровольчої дивізії військ СС "Галичина". Саме завдяки наявності цих вишколених воїнів, частина з яких мала бойовий досвід, українська дивізія військ СС доволі швидко відновила свою боєздатність після поразки під Бродами.

Детальніше про історію всіх галицьких полків СС читайте в книзі Романа Пономаренка "Галицькі добровольчі полки СС". — Тернопіль: Мандрівець, 2017.

-----------

Дивіться також:

Ковель: міцний горішок для радянських партизанів

В лісах під Бродами. Місцями боїв дивізії "Галичина"

Росіяни як "радянські військові колабораціоністи" у 1941–1945 рр.

Легіонери "Ваффен СС" у Латвійській республіці: статус і пільги

Капелани та духовна опіка в Українській Дивізії військ СС "Галичина"

1-я Русская бригада СС "Дружина". Як російські наці стали антифашистами

Дивізійник Леонід Муха: "Всі хочуть, щоб українці боролись у рукавичках"