Брати по зброї. Як бандерівці та петлюрівці "Костопільську Січ" створювали

Далекі події літа 1941 року на Волині та Поліссі ще чекають свого уважного та вдумливого дослідника.

Вони промайнули дуже швидко, затерлися у пам’яті учасників, залишилися лаконічними текстами на шпальтах тогочасних газет чи окремими вкрапленнями у звітах Організації українських націоналістів (бандерівської фракції).

Але ці події вплинули на національну свідомість місцевих українців, показали їхню спроможність до самоорганізації та пошуку фахівців у різних галузях державного будівництва.

Багатьом відома розрекламована Тарасом Боровцем історія "Поліської Січі", але мало хто знає що поруч з нею існувало інше військове формування, яке у той час отримало назву "Костопільська Січ".

У момент його створення об’єдналися зусилля молодих українців-націоналістів та колишніх старшин армії Української Народної Республіки. Та про все по порядку.

У липні 1941 року на Костопільщині місцева мережа ОУН(б), яку очолював Григорій Рибак, організовує проголошення Державності, у кожному районі Костопільської округи.

Місцеві оунівці вирішили скористатися тим, що німецькі підрозділи у цьому регіоні майже не затрималися, а окупаційна адміністрація ще не була створена. Відповідно, можна було спробувати утворити місцеву українську адміністрацію, міліцію та інші подібні органи місцевого самоврядування.

Приміщення польської школи в м. Костополі, яке використовувала "Костопільська Січ" в 1941 році.

"Дня 8.VII. появилися в окрузі плякати, які проголошували Самостійність України… Під жовто-блакитним прапором на церковних сходах зібралась покликана ОУН президія. В імені Окружного Проводу ОУН друг Рибак Гриць відкрив збір громадянства й передав слово другові Луцикові А.".

Після того Григорій Рибак прочитав текст Акта проголошення Української Держави. Також було оголошено список тимчасового керівництва Костопільського району. На чолі району став Дмитро Серветник, а комендантом міліції призначено оунівця Павла Шидловського.

У період з 7 по 12 липня проголошення Державності за ініціативи місцевого керівництва ОУН(б) відбулося в містечках: Деражне, Степань, Бережниця, Дубровиця, Сарни, Березне та Володимирець.

Активний учасник цих подій Роман Петренко (насправді Євген Татура) у спогадах торкнувся цих подій:

"В перших числах липня до м. Костополя прибув Андрій Луцик. Який на доручення рівненської обласної управи мав очолити окружну управу в м. Сарнах. Перше величаве проголошення Акту 30-го червня відбулось при велику здвизі народу, в м. Костополі.

Після Служби Божої і молебну патріотичні промови виголосили о. Стефан Всильців і А. Луцик. Подібні мітинги були проведені в сусідніх містечках на північ від м. Костополя.

Вдалося зареквірувати в Івановій Долині мале пожежне тяглове авто… Цим кольоритним (це авто було яскраво червоне) транспортом, ми втрьох – "Гриць", А. Луцик і я – виїхали до інших місцевостей, висилаючи кожночасно наперед людей, щоб повідомляли населення, приготовляли священика…

Слідуючим місцем проголошення після м. Костополя було старе історичне поселення з 16-го століття м. Степань".

Газета "Самостійність", 1941 рік.

З газети "Самостійність" дізнаємося, що вже 6 липня у Костополі організовано відділ Української народної міліції (УНМ), який почав роззброювати залишки радянських військових частин.

Крім того, було організовано команду самоохорони міста, яка видала ряд наказів до місцевого населення. У подальшому новоутворена Костопільська окружна управа адміністративно охопила 5 районів – Костопільський, Деражненський, Степанський, Березнівський та Людвипільський.

У кожному з цих районів формувалися районні відділи УНМ, підпорядковані окружному керівництву у м. Костопіль.

20 липня у Костополі відбулася нарада керівників районних управ, що увійшли до складу однойменної округи. Предстаників з 5-ти вищезгаданих районів поінформовано, що вже організовано окружний відділ державної безпеки, якому підпрядковувались відповідні міські та районні і сільські народні міліції.

Підставою для їх формування були вказівки з м. Рівне та відповідні інструкції:

"На очищеній з ворожих сил території ОУН творить міліцію, парамілітарні організації та стабільні військові частини і всі необхідні для нормального функціонування державного життя установи… Коли терен опановано, тоді військо перебирає тільки військові справи терену, а всі інші питання мають належати до компетенції цивільної влади".

"З місця переформувати повстанчі загони в регулярні частини. До співпраці в тому напрямку притягнути усіх старшин, підстаршин і рядовиків-українців Червоної армії. Притягати теж бувших польських старшин-українців та старих старшин УГА і УНР, оскільки вони ще в військовій формі".

Окремо у цьому документі зазначалося, що "служба безпеки – це другий важливий державний сектор, що його ОУН мусить, по змозі як найсильніше опанувати. Усе керівництво місцевими підрозділами Служби безпеки мусять бути в руках ОУН. На командантів Народної міліції, як органу Служби безпеки та керівників окремих відділів, давати найпевніших, випробуваних членів. Також усі апарати і кадри СБ, а передовсім її військові і політичні відділи обсаджувати якнайбільше членами ОУН. В районі, окрузі Службою безпеки кермує районовий, окружний комендант Народної міліції".

Командир "Костопільської Січі" полковник армії УНР Іван Лиходько (крайній ліворуч)

Ці ж інструкції передбачали, що в кожному районі має діяти озброєний курінь чисельністю 800-900 людей. Такий курінь повинен об’єднувати три сотні стрілецькі та одну сотню кулеметну, а також сформувати кінний відділ (50-100) вояків. Учасники мають носити жовто-синю опаску на лівому плечі.

Але насправді, у жодному районі Костопільської округи таких великих формувань не було створено. На Поліссі цій структурі та чисельності наближено відповідали "Костопільська Січ" під командуванням полковника Івана Лиходька та "Поліська Січ" Тараса Боровця (отаман Тарас Бульба), яка з кінця серпня 1941 року перебазувалась у м. Олевськ Житомирської області.

На початковому етапі імпровізовані підрозділи "Костопільської Січі" вступали у бій з окремими групами червоноармійців чи відступаючих груп енкаведистів.

В одному зі звітів повідомляється, що 31 липня 1941 року відбувся бій міліції в містечку Степань. 100 міліціянтів на чолі з полковником Лиходьком розбили супротивника. У результаті сутички 8-ро більшовиків було вбито, 8-ро взято у полон.

"Книга фактів терору німецьких і большевицьких окупантів та боротьби проти них організації українських націоналістів і української повстанської армії…" містить інформацію про те, що в період з липня по серпень 1941 року "Провід ОУН зорганізував цілий ряд підстаршинських військових шкіл, в тому числі підстаршинські школи в містечку Клевані біля Рівного, в Луцьку, Костополі, Поморянах та інших місцевостях. З тих шкіл вийшли опісля перші кадри УПА".

За спогадами Р. Петренка саме окружний керівник ОУН(б) Іван Литвинчук займався питаннями формування відділів УНМ у Костополі та Сарнах.

"В той час започатковано творення спеціяльних відділів окремого призначення. Носили вони військовий характер, виховували молодь у військовому дусі, навчали її володіти зброєю… В Костополі такий відділ нараховував 450 людей і на цьому припинили приймати людей з огляду на побутові, санітарні і інші причини. Комендантом цього відділу став полк. А. Лиходько… заступав його також старшина армії УНР сотн. Олександер Даниленко".

Один із керівників "Костопільської Січі" підполковник армії УНР Олексій Новицький, 1942 рік.

Донька полковника І. Лиходька Галина пригадує, що "Костопільська Січ" мала три сотні на чолі з "Лисом", "Мироном" та "Галатою". Також вона помилково асоціює створення цього формування з діяльністю Т. Боровця. На той час п. Галині було всього 14 років і вона не могла знати деталей створення "Січі" у Костополі.

Крім того, у кримінальній справі заарештованого начальника штабу "Костопільської Січі" Олексія Новицького міститься протокол допиту Г. Швед (Лиходько) від лютого 1951 року, де вона жодним словом не згадує про якісь дії Т. Боровця в організації сотень січовиків у містечку Костопіль:

"…мій батько розповідав, що в школі "січовиків", де був керівником мій батько, Новицький був його заступником, носив форму… Мені неодноразово доводилось бачити Новицького разом з моїм батьком, вони по місту їздили на мотоциклі чи легковій автомашині… Я бачила, що "січовики" ходили по місту трьома колонами, але скільки їх було мені не відомо".

Те що Т. Боровець та І. Лиходько були знайомі і час від часу зустрічалися, підтримували дружні стосунки, не означає, що "Костопільська Січ" входила до складу "Поліської Січі".

Проте журналіст Іван Ольховський у своїй книзі про Т. Боровця "Засновник УПА", ігноруючи цілу низку джерел та спираючись лише на спогади Г. Швед (Лиходько), розповсюджує неправдиву інформацію про те, що Костопільський курінь УНМ – складова частина "Поліської Січі".

Керівник "Костопільської Січі" від ОУН(б) Федір Воробець.

У липні–серпні 1941 року І. Лиходько та Т. Боровець мали аналогічні посади – керівників служби безпеки (міліції) відповідно у Костопільській та Сарненській округах, які адміністративно межують між собою.

Більш імовірно, що Т. Боровець намагався перетягнути уенерівських старшин (полковника І. Лиходька, підполковника О. Новицького та сотника О. Даниленка) з Костополя до себе в "Поліську Січ", оскільки мав серйозні проблеми з командними кадрами. Але це Т. Боровцю в той час зробити не вдалося.

Ще одним аргументом окремішнього існування "Костопільської Січі" від "Поліської Січі" є те, що Т. Боровець у книзі "Армія без держави" жодним словом не згадав це військове формування, хоча прекрасно знав про його існування.

Воно й зрозуміло – її створили конкуренти-бандерівці, то для чого згадувати їхні заслуги.

Крім того наявність інформації про "Костопільську Січ" підривала б всю концепцію Т. Боровця про його виняткову роль як єдиного ініціатора та засновника військових формувань на Поліссі у 1941 році.

Один з керівників ОУН(б) на Волині та Поліссі Федір Воробець-"Верещака", затриманий радянськими карально-репресивними органами на початку 1946 р. зізнався на допиті, що на початку німецько-радянської війни в 1941 році обласний провідник ОУН(б) на території Рівненської області Омелян Грабець-"Вовк" призначив його по лінії ОУН(б) комендантом куреня "Січі" на Костопільщині.

Він стверджував, що історія цього формування завершилась у листопаді 1941 року: "З 15 листопада 1941 року я у  зв’язку з репресіями з боку німців перейшов на нелегальне становище…".

Нагадуємо, що офіційний наказ про розпуск "Поліської Січі" має дату 16 листопада 1941 року. У подальшому "Костопільська Січ" була перетворена німцями на поліційну школу.

Один з мешканців Степанського району, який був агентом радянських карально-репресивних органів під псевдонімом "Кущинський", у бесіді з оперативним працівником влітку 1946 року стверджував, що існувало дві "Січі" - Поліська чи Сарненська і Костопільська. Остання перейшла на бік бандерівців.

Заарештований 19 жовтня 1950 року колишній підполковник армії УНР О. Новицький, який працював у штабі "Костопільської Січі", про свою діяльність влітку-восени 1941 року розповідав на допитах досить скупо.

О. Кот-"Богдан" в однострої "Костопільської Січі", 1941 рік.

Згідно з його свідченнями, в цьому формуванні дійсно проходило військовий вишкіл біля 500 осіб з усіх районів Костопільської округи.

У першій половині серпня 1941 року він та І. Лиходько створили це військове формування. Хоча у кримінальній справі слідчі писали, що це поліція і поліційна школа, все ж таки, це був курінь української народної міліції.

Повернімося до свідчень О. Новицького, який зазначав: "У місті цих поліцейських називали "січовиками". У якості начальника школи був призначений Лиходько Іван у званні полковника, його заступником Даниленко у званні капітан, я виконував обов’язки секретаря школи… я мав звання підполковника, ходив в однострої, мав пістолет…"

"Костопільська Січ" займала приміщення, яке розташовувалося на початку сучасної вулиці Степанської м. Костополя. За іншою інформацією, під казарму та навчальні класи було використано приміщення польської школи (нині Костопільський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І ступеня – гімназія ім. Т. Г. Шевченка").

Сотник армії УНР Олександр Даниленко проводив заняття зі стройової підготовки та зброєзнавства, історію викладав Роман Данилевич, було також 5-6 інструкторів, учасників Похідних груп ОУН.

Володимир Кобринович-"Одноріг" в однострої "Костопільської Січі", 1941 рік.

Загальний розпорядок передбачав підйом, фізичні вправи, сніданок о 8 год. ранку, далі йшли заняття за різними напрямками.

Частина січовиків заступала зі зброєю на стійки чи виконували інші, доручені їм функції.

Згодом усі були забезпечені одностроями єдиного зразка. На пілотках кріпилися металеві тризуби, а з лівого боку були нашиті синьо-жовті прапорці.

Такі ж прапорці використовувались у якості петличних знаків на комірах кітелів.

Основна маса молоді, що вишколювался в "Костопільській Січі" у кінці 1942-го – на початку 1943-го років опинилася у лавах перших відділів УПА, які організували Микита Скуба-"Лайдака", Адам Рудик-"Шавула", Леонід Борейчук-"Стрибайло", "Шпак", "Павук" та інші командири.

Вдалося встановити імена окремих "січовиків", які загинули в боях за Україну: Василь Чупринський із с. Борщівка Костопільського району, Василь Лац із Ремля, Василь Майструк із с. Поляни та сотенний Володимир Кобринович-"Одноріг".

"Костопільська Січ" мала підготувати військове формування, вояки якого у подальшому мали вести боротьбу проти більшовиків і нацистів за "Самостійну Україну". О. Новицький підтвердив, що в Костополі нелегально кувалися кадри для майбутньої Української повстанської армії.

Бій підпільників ОУН на Київщині влітку 1951 року

Бандера і Ровецький. Вороги, яких концтабір зробив союзниками

Про що писав "Чернець". Невідомі листи Романа Шухевича

Борщ по-бандерівськи. Гастрономічна культура "лісової армії"

Як бандерівець Ілько Савчин євреїв рятував від німців

Уманська катівня 1941 року. Історії звичайних людей з Галичини

Політичний контекст Акту відновлення державності 30 червня 1941-го