Ґжеґож Мотика: Стати на сторону жертви

Не варто виправдовувати акції "Вісла". Це був комуністичний злочин. Сьогоднішні польські дискусії не так про минуле, як про сьогодення: це дискусія про те, яким має бути теперішня польська держава – чи має до своїх громадян застосовувати громадянські критерії (рівність усіх перед законом без огляду на національність), чи теж національні.

28 квітня 2017

З люб’язного дозволу редакції альманаху "Nowa Europa Wschodnia" публікуємо розмову Збіґнєва Рокіти із професором Ґжеґожем Мотикою.

Збіґнєв Рокіта: У понеділок (24 квітня – ІП) у Варшаві відбуватиметься конференція "Акція "Вісла" у 1947 році: події, контексти, сучасна кваліфікація". Якою є мета цієї події?

Ґжеґож Мотика: Ми хотіли б піддати науковій рефлексії Акцію "Вісла" - це одна з найбільш відомих репресивних акцій повоєнної комуністичної польської держави, яка у цьому випадку була спрямована проти українського та лемківського населення.

З одного боку, ми хочемо подивитися, який вигляд має стан досліджень, поглянути на ті події на тлі долі інших національних меншин у сталінські часи, а з іншого боку – поміркувати над тим, якою є сьогоднішня дискусія навколо цієї теми – дискусія, у якій нерідко минувшина переплітається із сьогоденням.

Під час конференції "Акція "Вісла" у 1947 році: події, контексти, сучасна кваліфікація" 24 квітня 2017 року. Джерело: Facebook Роман Кабачій

- Ви сказали про необхідність наукової рефлексії. Чи багато лишилося аспектів Акції, які є неопрацьовані, неясні?

- Підставові факти відомі. Їх добре висвітлює книжка Яна Пісулінського "Akcja specjalna "Wisła"/ "Спецоперація "Вісла", яка щойно потрапила на полиці книгарень.

Але багато речей лишається невідомими: наприклад, чи офіційна Варшава самостійно приймала рішення про початок виселення, лише отримуючи на це згоду Москви, чи цей наказ прийшов з-за східного кордону?

Дискусія триває навколо того, чи польська влада прагнула денаціоналізації української та лемківської меншостей, чи також ішлося "тільки" про "державну комуністичну асиміляцію".

Скоріш за все, як слідує з наявних документів, спочатку планували примусову асиміляцію, і лиш на початку 1950-х відмовилися від цього проекту, а переселенцям дозволили культивувати (досить обмежено) культурні, мовні та релігійні традиції.

Є іще одне питання, яке лишається цілком невідомим. З досліджень професора Пісулінського виникає, що серед виселених було принаймні кілька тисяч поляків: проти скільки їх було точно, і чи раптом не планували виселити більше – це залишається таємницею.

- Ми говоримо про загальні дискусії. А чи існують питання щодо Акції "Вісла", які є предметом незгоди між польськими та українськими істориками – як це має місце у випадку Волині?

На цьому терені нема якогось польсько-українського конфлікту. В Україні тема Акції "Вісла" не тішиться великим зацікавленням. До того ж вона появляється найбільш часто в контексті депортацій 1944-46 років.

Дискусії відбуваються скорше у середовищі польських істориків і публіцистів, до того ж у більшій мірі навколо питань сьогодення.

Найбільш жвава дискусія щодо "обов’язковості здійснення депортацій" є фактично закрита – примусові виселення не були єдиним способом знищення українського підпілля, натомість напевно були дуже простим способом для реалізації. Факт, що під час депортацій постраждали тисячі невинних осіб, які не мали нічого спільного з підпіллям, - цей факт не мав великого значення для команди сталіністів, яка керувала Польщею.

Тому це дискусія не так про минуле, як про сьогодення: це дискусія про те, яким має бути теперішня польська держава – чи має до своїх громадян застосовувати громадянські критерії (рівність усіх перед законом без огляду на національність), чи теж національні.

– Якщо перейти з експертного рівня на рівень громадянський, як Ви оцінюєте сьогоднішній рівень знань поляків щодо Акції "Вісла"? Чи ці події є достатньо відомими?

Рівень знань поляків у цьому випадку не є аж таким низьким, хоча багато хто, як я вже згадував, любить доводити, що депортації були необхідними. Цікаво, що не здають собі справи, що у такий спосіб de facto признають рацію сталінському режиму.

Рішення про реалізацію Акції "Вісла" приймали такі особи як Болеслав Берут, Владислав Ґомулка, Станіслав Радкєвич – люди, які несіть відповідальність за злочини, жертвою яких ставали тисячі і тисячі.

Саме тому не варто виправдовувати цієї акції, коли ідеться про репресії проти цивільного населення. Це був комуністичний злочин в розумінні закону про Інститут національної пам’яті. І дуже добре, що Інститут провадить слідство у цій справі.

- Ви є автором книжки "Від волинської різанини до акції "Вісла". Назва книжки вказує на те, що Волинь і Акція "Вісла" становлять явища, що обмежують певний перебіг подій і на які належить дивитися як на компліментарні явища. Чи є шанси, що факт, коли польські історики вказують на злочинність репресій щодо українського населення в рамках Акції "Вісла", буде сприйнятий над Дніпром як жест доброї волі і впливатиме на діалог волинський?

Це питання до українських колег. Незалежно, одначе, від їх оцінки, дискусії про складні польсько-українські питання належить провадити у такий спосіб, щоб самому бути переконаним, що знаходишся на властивій етичній стороні. У різноманітних дискусіях, в яких брав участь, намагаюся завжди ставати на бік жертв.

Тому тішуся, що інституція, з якою я пов’язаний, Інститут політичних досліджень Польської Академії Наук, а якщо точніше – Заклад історії східних земель професора Томаша Стрийка, організував конференцію на тему страждань польських громадян української національності, чи тих, хто мав лемківську тотожність, бо під час Акції "Вісла" саме вони були жертвами.

Нагадуємо: Ґжеґож Мотика є істориком і політологом, директором Інститут політичних досліджень Польської Академії Наук. Автор книжок "Від волинської різанини до акції "Вісла" (Краків, 2011), "Волинь’43" (Краків, 2016) та інших.