Всеволод Балицький і Голодомор 1932—1933 років

Написати історію будь-якої катастрофи в першу чергу означає проаналізувати діяльність тих осіб, які причетні до виникнення цієї катастрофи. Так само слід підходити і до історії Голодомору.

Тут мусимо вести розмову не лише про системні детермінанти. Слід говорити про тих, хто ці детермінанти перетворював на цілком конкретну жахливу реальність.

У першу чергу йдеться про керівників комунізованої України. А також про керівників тодішньої спецслужби. У цьому безжальному гурті Всеволод Балицький займає одне з провідних місць.

Попрацювавши на керівних чекістських посадах в Україні з 1918 року, очолюючи ГПУ України з 1923 до 1931 року, Балицький був призначений заступником Голови ОГПУ СРСР. На короткий час йому довелось виїхати до Москви.

У листопаді 1931 року в одному з документів Генерального консульства Німеччини у Харкові було зазначено:

"…Міцною рукою партії і водночас урядовим органом є державна поліція, яку в Україні досі очолював енергійний Балицький, якого цього року скерували до Москви... Його наступник Реденс… досі був мало помітний".

Всеволод Балицький із петлицями комісара держбезпеки 2-го рангу

У серпні 1932 року у листі до Лазаря Кагановича Йосиф Сталін висловив невдоволення діяльністю Реденса і запропонував скерувати в УСРР Балицького на посаду голови ГПУ або повноважного представника ОГПУ.

25 листопада 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) призначило його особливоуповноваженим ОГПУ СРСР на Україні (посада заступника голови ОГПУ залишалась за ним) з підпорядкуванням йому всього апарату ГПУ України строком на шість місяців.

Балицький кожні дві декади доповідав про роботу органів ГПУ України. Отже, в Україні було ніби два "головних чекісти".

Формально ГПУ очолював Станіслав Реденс, а фактично керував Балицький.

Схоже, останній отримав від Сталіна якісь спеціальні вказівки і рекомендації.

Підтвердженням цього можуть бути записи у журналі, де фіксувались особи, яких приймав Сталін. 15 і 24 листопада Балицький був на розмові у вождя.

Восени 1932 року ЦК КП(б)У рекомендував ГПУ УСРР "проведення масової операції по нанесенню оперативного удару по класовому ворогу" з метою виявлення  "контрреволюційних центрів, які організують саботаж і зрив хлібозаготівель та інших господарсько-політичних заходів".

Для виконання цієї постанови вже  наступного дня було проведено нараду начальників обласних відділів ГПУ.

Однак розроблений ГПУ УСРР спеціальний оперативний план не задовольнив Балицького.

Приїхавши до Харкова наприкінці 1932 року, він висунув версію про те, що в Україні існує "організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки у колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок".

Балицький зробив висновок про "безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, пов’язаного із закордоном та іноземними розвідками, головним чином польським генеральним штабом".

"Масова операція" на селі охоплювала 243 райони УСРР. На 20 листопада 1932 року в Україні було заарештовано 766 працівників сільського господарства, в тому числі голів колгоспів, директорів радгоспів, керівників середньої ланки.

5 грудня 1932 року Балицький видав Оперативний наказ ГПУ УСРР № 1. Він поставив підлеглим "основне та головне завдання… — викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля, та завдання рішучого удару по всім контрреволюційним куркульсько-петлюрівським елементам…".

Через кілька днів Балицький розпорядився вжити заходів по припиненню масового виїзду селян за межі України за хлібом. Співробітники ГПУ підключилися до пошуків прихованого зерна.

Для виконання директив заступника голови ОГПУ СРСР було створено спеціальну Ударно-оперативну групу під керівництвом заступника голови ГПУ УСРР Карла Карлсона.

Наказ ГПУ № 536 від 5 листопада 1933 року, підписаний заступником Балицького Карлом Карлсоном. Капіталістичний Захід загниває, поки СРСР іде "впевненим і твердим кроком" до нового життя.

Невдовзі чекісти рапортували, що ними розкрито і ліквідовано потужну "контрреволюційну повстанську і шкідницьку організацію", що охоплювала своїм впливом 133 райони України, нараховувала до 3000 осіб, мала свої осередки в 114 колгоспах, 102 МТС і 67 районних центрах України і готувала повстання до весни 1933 року.

За 4 місяці після початку хлібозаготівель до 15 листопада було заарештовано за хлібозаготівельними справами 11 тисяч осіб. За місяць, з 15 листопада по 15 грудня, — 16 тисяч осіб.

У листопаді 1932—січні 1933 року ГПУ УСРР ліквідувало 1 208 "контрреволюційних" колгоспних угруповань. Перевірки охопили радгоспи, систему "Заготзерна", систему споживчої кооперації та ін.

Отже, підтримуючи жорстку лінію влади на реквізицію збіжжя, чекісти на чолі з Балицьким специфічними методами забезпечували втілення її в життя. Проте це не поліпшило ситуації з хлібозаготівлями в Україні.

Цей план скоротили. Не дивлячись на це, на 1 грудня 1932 року Україна виконала цей план лише на 63%. Це викликало невдоволення у Москві.

Закінчення наказу, підписаного заступником Балицького Карлом Карлсоном. Тут західні капіталісти та фашисти готують інтервенцію проти СРСР, тому органи ЧК-ГПУ, продовжуючи "славні тенденції" Дзержинського, повинні повинні стати на варті диктатури пролетаріату

19 грудня 1932 року ЦК ВКП(б) і Рада Народних Комісарів СРСР повертаються до питання про хлібозаготівлі в Україні.

Вони визнають ситуацію незадовільною і доручають "виправити" її Лазарю Кагановичу та Павлові Постишеву в якості особливо уповноважених ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР.

З цими діячами Балицький мав тісні контакти. Всі вони сповідували натискні, репресивні методи, прагнучи вичавити з України якомога більша хліба.

28 грудня 1932 року Балицький скерував Сталіну записку. Останній наказав розіслати її в керівні партійно-державні установи, а також керівникам ОГПУ.

Записка містить картину широкомасштабного спротиву комуністичному режимові у 67 районах України, де чекісти виявили "широко розгалужене польсько-петлюрівське повстанське підпілля".

Балицький писав також про "засміченість" села "петлюрівськими, куркульськими, білогвардійськими та антирадянськими елементами", які протистояли реквізійним заходам комуністичного режиму. Українська інтелігенція, яка кваліфікувалася як "націонал-шовіністична".

Лазар Каганович, Йосип Сталін, Павло Постишев та Клим Ворошилов

Нарешті, вказувалась ще одна група — "зрадники з партійним квитком", себто місцеві керівники. Балицький стверджував, що ці особи не просто чинили спротив хлібозаготівлям, а й були "організаторами та керівниками контрреволюційних груп".

Всього в Україні у 1932 році, за офіційною статистикою, лише органами ГПУ було заарештовано понад 63 000 осіб.

Із сіл вивозили все збіжжя з насіннєвими фондами включно. У колгоспах, занесених постановами ЦК КП(б)У та Ради Народних Комісарів УСРР на "чорну дошку", припинили завозити товари, заборонили торгівлю.

Для "поліпшення керівництва судовими репресіями" в областях створювалися комісії. Вони складалися з першого секретаря обкому партії, голови обласної контрольної комісії, начальника обласного відділу ГПУ та обласного прокурора.

За тими документами, що збереглися, дуже важко сказати, чи насправді опір селян мав настільки організований характер.

Очевидно, чекісти намагалися представити його таким, щоб виправдати жорстокі дії влади щодо селян, остаточно зламати їх спротив. У зв’язку з цим Герхард Зімон точно зауважив: "Поруч із "війною" проти селянства тут велася війна проти української національної самосвідомості".

Серйозним фактором, що радикально відрізняв ситуацію в Україні від того, що відбувалося, скажімо, в Росії або Казахстані (де втрати від голоду були дуже значними), були зміни в національній політиці.

Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 14 грудня 1932 року вимагала "правильного проведення українізації".

Документ також містив вимогу боротися з петлюрівськими й іншими "контрреволюційними" елементами. Не лише на селі, а й в управлінських ланках різних рівнів, серед інтелектуалів, а особливо в системі освіти.

Балицький був також причетний до своєрідного "другого закріпачення" селян, що сталося наприкінці 1932 року. Йдеться про запровадження паспортної системи в СРСР. Було створено спеціальну комісію. Її очолив саме Балицький.

1 січня 1933 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення "Про хлібозаготівлі на Україні". Це посилило застосування репресивних заходів в Україні. Та вони не давали бажаних результатів.

Відомості про розстріляних ГПУ відповідно до "забарвлення" (політичної належності) за 1933 рік. Галузевий державний архів СБУ – Фонд 42. – Опис 1. – Справа 10. – Аркуш 49.

Довелось знижувати плани хлібозаготівель, але це робилося за умов масштабного голоду. Крім іншого, почала вимальовуватися ще одна проблема: селяни масово тікали в міста, а також виїздили в інші райони СРСР у пошуках хліба.

22 січня 1933 року Сталін і Молотов надіслали партійним і радянським органам директиву "Про відвернення масового виїзду голодуючих селян України і Північного Кавказу".

Наказувалось органам влади і ГПУ УСРР і Північного Кавказу не допускати масового виїзду селян у інші райони. Відповідні вказівки було дано транспортним відділам ОГПУ СРСР.

23 січня 1933 року ЦК КП(б)У і Раднарком видали заборонy селянам без дозволу покидати кордони УСРP. Балицький підписав відповідну вказівку органам ГПУ України.

На залізничних станціях припинили продавати квитки на потяги. Транспортні відділи ГПУ відповідали за повернення селян-утікачів.

З осені 1932 і взимку 1933 року діяли так звані харчові блокади кордонів України, що були організовані з використанням Внутрішніх військ і міліції. Вони перешкоджали виїзду селян, а значить.

При цьому був неможливий і продуктовий "реверс", себто приватним особам не дозволялося ввозити без дозволу держави продукти з Росії та Білорусії в Україну. Режим перетворив Україну на своєрідне голодне гетто.

24 січня 1933 року ЦК ВКП(б) ухвалив спеціальну постанову, якою українська парторганізація суворо засуджувалася за невиконання плану хлібозаготівель. Постанова передбачала кадрові зміни.

Найсуттєвішим було призначення Павла Постишева другим секретарем ЦК КП(б)У. Його найближчим соратником став Балицький. Він офіційно очолив ГПУ УСРР.

Польська розвідка, коментуючи призначення Балицького, підкреслювала, що він є "безсумнівним сталінцем з надзвичайно міцною волею та залізною дисципліною".

За оцінкою німецьких дипломатів, саме Балицький сприяв тому, що Постишев наводив порядок "залізною мітлою", а упродовж 1933 року перетворився на "Сталіна України".

Лист Павла Постишева до голів сільрад про відповідальність за виконання плану хлібозаготівель, 30 липня 1933 року

Після повернення Балицького в Україну у вищому чекістському керівництві сталися значні зміни. Чекісти активізували свої дії. На це змушена була відреагувати влада.

8 травня 1933 року в спеціальній інструкції, розісланій на місця, ЦК ВКП(б) і Рада Народних Комісарів СРСР засуджували "масові невпорядковані арешти" на селі.

6 лютого спеціальною постановою ЦК ВКП(б) хлібозаготівельну кампанію в Україні було припинено до кінця сівби. Отже, тепер не йшлося про вилучення зерна, а тому ГПУ дещо змінює акценти.

13 лютого 1933 року Балицький видав наказ № 2 "Про чергові завдання агентурно-оперативної роботи органів ГПУ УСРР". Він ставив перед ГПУ УСРР "найближче основне та головне завдання... — забезпечення весняної сівби".

Незабаром Балицький рапортував про те, що під керівництвом начальника Економічного управління ГПУ УРСР Соломона Мазо було розгромлено "контрреволюційну організацію в сільському господарстві України, пов'язану з аналогічними контрреволюційними організаціями в Москві, інших частинах Союзу і з закордоном".

Стверджувалося, що українськими чекістами була розкрита велика шпигунська мережа. У Москві заарештованих українських фахівців об'єднали з загальносоюзною "контрреволюційною організацією в сільському господарстві" і в березні 1933 року розстріляли.

Разом із Постишевим Балицький об’їхав голодуючі райони України. Згодом у вузькому колі він скаже, що його разом з Постишевим надіслали рятувати Україну, яку за його відсутності довели до загибелі.

Соломон Мазо

Змушене було відомство Балицького займатися і безпритульними дітьми, кількість яких значно зросла у 1933 році.

Одним з головних завдань голови ГПУ УСРР у той час було збереження в таємниці самого факту існування голоду і його смертельних наслідків.

У розпал Голодомору Балицький виявляв постійне піклування про працівників свого відомства.

І Балицький, і його підлеглі під час Голодомору не зазнавали проблем із продуктами харчування.

19 березня 1933 року Балицький підписав спеціальний обіжник ГПУ УСРР.

Обіжник містив вказівку створити в районах трійки (секретар райкому, секретар райвиконкому, начальник районного ГПУ) для розподілу продовольчої допомоги, а також "для віднайдення продовольства на місцях".

При цьому Балицький орієнтував своїх підлеглих на пошуки "контрреволюційних елементів".

Надане насіння дозволило засіяти навесні 1933 року майже на 2 мільйони гектарів землі більше, ніж у 1932 році. Одночасно збільшились поставки в Україну сільськогосподарської техніки. Створивши Голодомор, режим прагнув "виправити" ситуацію на селі. Хоча українське село ще довго голодуватиме.

Одначе не можна було "виправити" зроблене Балицьким. У 1933 році в Україні було заарештовано понад 124 000 особи. З них органи держбезпеки та суди народного комісаріату юстиції засудили до розстрілу 1 462 особи.

Крім того, репресії тривали і далі, коли почали нищити "скрипниківщину" і особисто наркома освіти Миколу Скрипника, українських управлінців та інтелектуалів. До всього цього був причетний Балицький.

Недаремно у на XVII з'їзді ВКП(б) на початку 1934 року Балицького обрали членом ЦК ВКП(б). Такої честі удостоївся ще один чекіст — Генріх Ягода. Усе це ніби засвідчувало неабиякий не лише чекістський, а й партійний авторитет Балицького. Та це лише здавалося.

Навесні 1937 року Балицького призначили начальником Управління НКВД по Далекосхідному краю. Не пізніше 7 липня 1937 року він був заарештований у своєму службовому вагоні й етапований до Москви. На допитах Балицький зізнався в участі у військово-фашистській організації .

27 листопада 1937 року його розстріляли на колишній дачі Генріха Ягоди, перетвореній на "спецобъект НКВД", тобто в місце масових розстрілів. Нині це кладовище в районі селища Комунарка під Москвою.

Підбиваючи підсумки, слід підкреслити необхідність і плідність подальшого вивчення доль і діяльності конкретних представників комуністичного істеблішменту 1920-1930-х років.

Ця "людська парадигма" вельми важлива і для більш реалістичного розуміння причин, перебігу та наслідків Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Дивіться також:

40 тисяч біографій чекістів онлайн

Репресії в час Голодомору. Скани документів ГПУ 

Як українське село чинило спротив колективізації

Голодомор у Харкові: коло життя, коло смерті, чорні нитки історії

Голодомор – реакція на мільйонний селянський "Майдан" початку 1930-х

Росіяни забувають про сталінські репресії. СОЦІОЛОГІЯ

Олександра Радченко — репресована за пам'ять