Семен Айзенштейн — забутий піонер вітчизняної радіотехніки

7 травня 1895 р. дію "бездротового телеграфу" на відстань 60 м вперше в Росії публічно продемонстрував Олександр Попов – викладач Мінних офіцерських класів у Кронштадті, базі російського флоту. Пізніше, використанням чутливих телефонних навушників, дальність прийому довели до п’яти кілометрів.

1900 року перші радіостанції системи Попова з’явилися на кораблях російського флоту, і дальність зв’язку сягнула 150 км. Щороку 7 травня в Радянському Союзі відзначалося професійне свято – День радіо.

Новини компанії: цена Meizu M3s

Між тим, на Заході винахідниками радіо вважають американця сербського походження Ніколу Теслу, який, буцімто, прийняв радіосигнали з Марса, та італійського маркіза Гульєльмо Марконі, який створив у Британії першу радіотехнічну фірму. 1901 р. Марконі вперше спромігся передати сигнал через Атлантичний океан, і 1909 р. його удостоїли Нобелевської премії.

Етапним у розвитку електроніки став 1906 р.: було винайдено радіолампи, які надовго стали основою радіоприладів. Майже водночас було запатентовано кристалічний детектор, що дозволяв відділити звуковий сигнал від несучої радіочастоти – перший з напівпровідників, які згодом витіснили радіолампи.

Того ж 1906 року в ефірі прозвучали музика, читання віршів і коротка розмова. Це була перша спроба радіомовлення, із двома головними його складовими – інформаційною та розважальною.

Лише радисти флотських радіостанцій випадково могли почути у навушниках серед звичного попискування "морзянки" голоси та музику. Адже масове виробництво дешевих загальнодоступних приймачів було розпочато лише кількома роками пізніше.

У Музичному провулку

25 січня 1884 р. в родині київського купця 1-ї гільдії народився майбутній талановитий учений, інженер і підприємець, постать якого стоїть у першому ряду засновників світової радіотехніки. Згодом наш земляк Семен Мойсейович Айзенштейн, кавалер французького ордена Почесного легіону, здобув визнання й повагу в багатьох країнах.

Семен Айзенштейн

Проте марно шукати відомості про нього в енциклопедіях і словниках, виданих за радвлади. Адже в 1922 р., водночас із низкою інших видатних діячів, він емігрував на Захід. Його ім'я на Батьківщині було приречене на забуття, незважаючи на те, що він по смерті Попова в 1906 р. став його духовним спадкоємцем і найпомітнішим вітчизняним діячем у галузі радіотехніки.

Він же заснував у Санкт-Петербурзі "Товариство бездротових телеграфів і телефонів", з якого почалася історія славетного підприємства "НДІ Вектор", а також був розробником і будівничим більшості радіотехнічних споруд в Росії у період 1907–1922 рр.

Родина Айзенштейнів оселилася у відомому культурному центрі Києва – Музичному провулку. Напевно, у великому прибутковому будинку, спорудженому близько 1900 р. Владиславом Городецьким на розі Прорізної та Хрещатика. Поряд була телеграфно-телефонна станція, і напевно увагу юнака привертали і телеграфісти, і панночки з телефонного комутатора.

Вступивши до Київського університету святого Володимира, Семен захопився роботами Попова в галузі бездротової телеграфії. І навіть зібрав у себе вдома експериментальну радіостанцію з іскрового передавача та приймача, провів перші в Києві сеанси радіозв'язку.

1901 р. він побував у Москві, в Політехнічному музеї, на II Всеросійському електротехнічному з'їзді. Там 17-річного київського студента відрекомендували Попову, який був здивований широтою його наукових поглядів і творчим підходом.

Ця зустріч надихнула Семена, і невдовзі він одержав перший патент. Завдяки своїм здібностям і батьковій фінансовій підтримці, по закінченні Київського університету він продовжив освіту в берлінському університеті та Шарлоттенбурзькому політехнікумі. Повернувшися до Києва, він у 1905 р. організував лабораторію бездротової телеграфії.

Київський генерал-губернатор Сухомлинов, майбутній військовий міністр Росії (1909–1915 рр.), зацікавився цими експериментами, добився їх фінансування військовим відомством і виділення землі в Києві та Жмеринці під будівництво потужних експериментальних радіоустановок.

Такий вигляд мала київська радіотелеграфна станція Семена Айзенштейна

Тим часом, Айзенштейн уже випробовував польові мобільні радіостанції. Черговий отриманий ним патент засвідчив піонерський характер розробок. Газета "Кіевская мысль" від 23 (10) лютого 1907 року писала: 

"1 и 2 февраля киевская станция беспроволочного телеграфа передавала телеграммы в Одессу на расстоянии 410 верст. Сила приема показала, что это еще не предельное расстояние, на которое может станция передавать свои знаки.

Киевская станция может передавать телеграммы на расстояние около 700 верст по суше, что соответствует расстоянию по морю около 2000 верст. Станция сооружена С. М. Айзенштейном для испытания предложенной им системы. Во время опытов в Одессе удалось получить одновременно телеграммы из Киева и Жмеринки, где также сооружена станция по системе С. М. Айзенштейна.

Одесская станция построена для сношения с Севастополем (расстояние около 300 верст по морю), в виду слабых аппаратов, не могла ответить на киевскую телеграмму. Теперь в Одессе увеличивают отправляющий аппарат, и ожидается, что в скором времени будет установлена двухсторонняя передача".

Розташування радіостанції Айзенштейна на мапі Києва. Це - сучасний Печерський район. "Никольская улица (дорога в Лавру)" - нині вул. Івана Мазепи, Мільйонна - Панаса Мирного. Левандівська, Московська, Суворова, Рибальська, Старонаводницька вулиці, Бутишев провулок, Печерська площа існують під своїми назвами.

Всеросійський електротехнічний з'їзд у Києві

Результати своїх досліджень радіозв'язку С. Айзенштейн представив на IV Всеросійському електротехнічному з'їзді в Києві 25 квітня – 4 травня 1907 р. Його засідання відкрилися в залі Міської думи яскравою промовою головуючого, міського голови Іполита Дьякова, який привітав учасників з'їзду від імені міста Києва.

Зокрема, він сказав: "та галузь знань, розробці якої ви присвятили своє життя, приваблива не тільки з чисто наукового інтересу й захоплення, які викликають у всіх нас дивні перемоги людського генія над силами природи й нові кроки на шляху розпізнавання її таємниць, але й тим, що чисто практичні висновки з відкриттів роблять звичайне наше життя красивішим, привабливішим і зручнішим".

Потім з'їзд вітали представники державних установ, навчальних закладів, наукових товариств і громадських організацій. Цікавим було звернення професора фізики Георгія де-Метца, який від імені Київського відділу імператорського Російського технічного товариства відзначив:

"Після столиць Москви й Петербурга, першим провінційним містом, в якому з'їзд проводить свою діяльність, є Київ. Саме тут електрика отримала широкі права громадянства: змінний струм освітлює вулиці й будинки, постійний струм возить по міській залізниці [так тоді називався трамвай – В. Л. ]. 

Ми маємо чималу телефонну мережу, водогін працює з допомогою електрики. Маємо станцію бездротового телеграфу, яка за 230 верст спілкується зі Жмеринкою і за 410 верст з Одесою. До того ж у Києві встановлена перша казенна телефонна мережа зі станцією, найбільшою з державних установок в імперії. І ще багато слід зробити для поліпшення людського існування".

Увечері в залі міської думи для учасників з'їзду відбувся раут, влаштований київським міським керівництвом. На щедрому частуванні під військовий оркестр були також присутні гласні (депутати) міської думи. Міський голова проголосив тост за плідну роботу з'їзду.

У центрі нинішнього Майдану Незалежності до 1941 року був будинок міської Думи, спалений радянським підпільниками

Далі засідання проходили по відділах. 29 квітня в Університеті святого Володимира С. Айзенштейн доповідав у відділі "Техніка слабких струмів". Його дослідження отримали на з'їзді визнання, підтримку і принесли йому популярність. 

У вирі справ

Із натхненням учений продовжив свої роботи. Наступного року було закінчено будівництво радіостанцій у Києві та Жмеринці, на той час найпотужніших у Росії. Згодом військове відомство викупило ці станції за 70 тисяч рублів.

У 1907 р. Айзенштейну, який вже мав близько 20 патентів, військове відомство запропонувало переведення до Санкт-Петербурга для розширення виробництва вітчизняної радіоапаратури.

Було створено "Товариство бездротової телеграфії і телефонів системи Айзенштейна". Побудували управлінські та заводські корпуси, які збереглися до теперішнього часу і продовжують служити розробникам радіоапаратури.

У 1910 р. товариство було реорганізовано в акціонерне під назвою "Російське товариство бездротової телеграфії і телефонів", скорочено РОБТіТ. До складу правління з 20% акцій також увійшов нобелівський лауреат Марконі, який мав свою компанію в Росії.

Того ж року пройшли успішні польові випробування військових радіостанцій конструкції РОБТіТ та "Сіменс і Гальське", які замінили в армії застарілі конструкції "Marconi" та "Тelefunken".

Директор РОБТіТ С. Айзенштейн (крайній зліва) демонструє готову продукцію – 4 типи кавалерійських радіостанцій – військовому міністру В.Сухомлинову (у світлій шинелі)

У 1908–1913 рр. лабораторія Айзенштейна за участі німецької фірми "Тelefunken" і французької "Загальної компанії радіотелеграфу" досліджувала можливості радіотелефонного зв’язку на флоті. У 1910 р. в Севастополі замість іскрової станції "Сигнальна щогла", створеної Поповим 1904 р., Айзенштейн побудував дугову радіостанцію потужністю 25 кВт.

Перед Світовою війною фірма розробила, а пізніше запустила в виробництво, ще досконаліші радіостанції, а також "електронні реле" – радіолампи, налагодила серійне виробництво лампової апаратури.

У 1914 р. Айзенштейн, вперше в Росії, встановив радіотелефонний зв'язок з допомогою лампових передавачів потужністю кілька ват на відстані 25 км між Санкт-Петербургом і Царським Селом.

На основі розробок Айзенштейна РОБТіТ побудувало найпотужніші в Європі передавальні іскрові радіостанції – Ходинську в Москві і Царськосельську, потужністю по 300 кВт, для зв'язку із столицями країн Антанти. Франція нагородила С. Айзенштейна орденом Почесного легіону і надала статус французького підданого.

Для радіорозвідки в 1916 р. було налагоджено виробництво радіопеленгаторів, які дозволяли визначати місцезнаходження штабів супротивника – так починалася радіоелектронна війна.

До середини війни в армії та на флоті аж до роти вже були засоби радіозв'язку, і в цьому – чимала заслуга С. Айзенштейна. У Петербурзі він заснував і став редактором першого в Росії радіотехнічного журналу "Вісник бездротової телеграфії". 

Радіостанція "Севастополь" на схилах Кілен-балки, обладнана чотирма залізними 65-метровими щоглами безпровідного телеграфу, для обміну радіотелеграмами з віддаленими пунктами. Поряд – будівля повітроплавного парку морського відомства. У 1912–1914 роках тут було вперше встановлено радіозв’язок із Парижем, Ліоном, Бізертою, Каїром, Бухарестом

Переворот

Після більшовицького перевороту завод РОБТіТ було націоналізовано і законсервовано. Айзенштейну нічого не лишалося, як угамувати свою творчу натуру підприємця й зосередиться на науковій роботі.

1918 р. в Нижегородській лабораторії відбулося урядове засідання, на якому С. Айзенштейна було призначено науковим фахівцем при Вищій радіотехнічній раді зі влаштування радіомережі Радянської республіки, зокрема зв'язку між Москвою і Владивостоком.

Виступаючи з численними доповідями і статтями в радіотехнічних журналах, Айзенштейн багато робив для пропаганди радіо. 1920 р. вийшла в ефір перша радянська радіомовна станція у Нижньому Новгороді. Незабаром з’явилася й друга, в Москві, потужність якої сягала 12 кВт, а сигнал приймали навіть у Німеччині.

У 1924 р. стала до ладу перша українська радіомовна станція у Харкові. Радянська преса заохочувала ентузіастів до кустарного виготовлення саморобних радіоприймачів.

Незважаючи на всі життєві колізії, Айзенштейн проводив науково-дослідні роботи по радіозв'язку для транссибірської магістралі, брав участь у конференціях, був одним з керівників будівництва радіостанції потужністю 100 кВт на Шаболовці в Москві.

Проте чимдалі його спіткало все більше негараздів. У лютому 1921 р. чекісти звинуватили його в саботажі термінового урядового замовлення. 

Пошкоджена вежа Шаболовської електростанції

У червні 1921 р. на будівництві Шаболовської вежі сталася аварія: при підйомі на висоту 75 м впала її четверта секція, пошкодивши нижні конструкції.

Айзенштейна, як одного з керівників будівництва, звинуватили в злочинному веденні робіт. 

Не знайшовши доказів шкідництва, ВЧК припинила слідство щодо видатного радіотехніка, відзначивши, що за його розробками було збудовано всі потужні радіостанції європейської частині держави.

Народний комісаріат пошт і телеграфу в 1922 р. писав у своєму циркулярі:

"При постройке башни на Московской Шаболовской радиостанции в период 1919-1922 гг., рабочие-строители, несмотря на ненормально получаемый паёк и одежду, ревностно выполняли и довели до конца порученную им работу, сознавая исключительное значение строительства, даже в тяжёлые моменты, будучи совершенно голодными и плохо одетыми и невзирая на жертвы, происшедшие при крушении башни, эти рабочие воодушевлённые своей комячейкой, непоколебимо остались на посту..."

Радянський спосіб життя виявився неприйнятним для людини з широким потенціалом підприємця і вченого. Маючи статус французького підданого, на початку 1920-х років Айзенштейн прийняв рішення про еміграцію в Британію, до свого колишнього приятеля і компаньйона по РОБТіТ Марконі. Виїжджав він через Ригу, нелегально.

Надалі Айзенштейн керував будівництвом радіотехнічних заводів у Польщі (1922–1935) та Чехословаччині. У роки Другої світової війни працював у Британії, в електровакуумній лабораторії фірми "Marconi".

По війні створив власну фірму "English Electric Valve Company Limited", яку очолював до 1955 р., доки не пішов на пенсію. Серце нашого видатного співвітчизника зупинилося 3 вересня 1962 р. на 78-му році життя.

У 1951 році на місці вщент спаленого радянськими підпільниками Музичного провулку було споруджено будинок Держтелерадіо та київський телецентр, третій у Радянському Союзі.

Доречно було б меморіальною дошкою вшанувати пам'ять Айзенштейна неподалік місця, де він жив. Адже досі його київські родичі бояться згадувати цього "зрадника пролетарської батьківщини". Необхідно, щоб повага до славного минулого надихала народ на нові звершення.

За матеріалами:

1. Борисов В. и др. Российские ученые и инженеры-эмигранты (1920—50-е годы) // Сайт Института истории естествознания и техники РАН.
2. Борисов В. Утраченный потенциал. Эмиграция деятелей науки и высшей школы Москвы после 1917 г. // Москва научная. — М., 1997. —  С. 416—433.
3. Виртуальный компьютерный музей.
   
4. Гусаченко І. Століття радіомовлення // Дзеркало тижня. — № 18 (597). — 13 травня 2006.  
5. Кальницкий М. День радио и День Радиофизика. 
6. Мельник В. (Донецк), Кондаков Д. (Москва). Летопись отечественной радиотехники и радиовещания. 
7. Пестриков В. Продолжатель дела А. Попова — друг Г. Маркони // Радиохобби. — № 4. — 1999. — С.2—3.