Спецпроект

Картини Апокаліпсису. Оскар Лянге

Через кілька днів керівництво НКВС СРСР розпорядилося не відсилати, а спалити усі листи і листівки, що надходили до Старобільська до розстріляних вже офіцерів. 8 червня 1940 року 1350 листів, 1730 листівок та 300 телеграм були спалені. Листівка ж Тадеуша збереглася у родині Лянге як остання реліквія.

На самому початку травня 1940 року маленький Тадзьо Лянге виводив нестійким учнівським почерком:

"Мій коханий Татусю! Я до школи не ходжу. Бабця від 1 березня 1940 не працює. Усі ми здорові. Чи ти, татусю, дістав мого листа з фотографією мене та Янушка? Пиши до нас частіше, бо нам сумно без Тебе. Цілую твої ручки, міцно кохаючий син Тадзьо Лянге. 7 травня 1940"

 

Листівка рухалася на Схід дуже повільно – від моменту, коли Тадзьо кинув її до поштової скринькі неподалік Берлінерштрассе у окупованій нацистами Лодзі, до моменту, коли картку проштемпелювали на московському поштампті минуло рівно два тижні.

Судячи із поштового штемпеля, листівка дісталося Радянського Союзу 22 травня 1940 року. Із усією впевненістю можна сказати, що в цей день тата маленького Тадеуша Лянге не було серед живих.

 

8 травня зі Старобільського табору військовополонених привезли 25 польських офіцерів, 10 травня – іще 33, а через день – до Харківського Управління наркомату внутрішніх справ були доставлені двоє останніх. 

Можна вважати, що таємна операція з "розвантаження" Старобільського табору військовополонених (так називали її у НКВС) завершилася в ніч на 13 травня 1940 року.

Листівка від Тадеуша до тата дісталася Старобільська 26 травня. Майже два тижня у Старобільську не було жодного сліду не тільки від Оскара Лянге, а й інших бранців цього табору.

 Оскар і Галина Лянге

Капітан Оскар Еміль Лянге був військовим лікарем. Під час Вересневої кампанії 1939 року був взятий у полон РСЧА та як військовополонений був інтернований до табору у Старобільську.

5 березня 1940 року Сталін приймає рішення про знищення без суду і слідства польських військовополонених, які знаходилися у Старобільському, Осташковському, Козельському таборах, а також у в’язницях Західної України та Білорусі.

У квітні 1940 року військовополонених починають вивозити зі Старобільська до Управління НКВС у Харкові, де розстрілюють групами часом навіть і по 150-250 осіб за ніч.  

Протягом квітня і травня 1940 року у Харкові було розстріляно 3809 польських бранців зі Старобільську.

 

Через неуважність співробітників табору, відсутність чітких інструкцій, або з якихось інших причин листівку від Тадеуша Лянге пересилають назад до Лодзі – на картці стоїть штамп "повернути". Так вона повернулася до сім'ї Лянге, яка багато років після цих подій не знала, що трапилося із головою родини.

Вже через кілька днів керівництво НКВС СРСР розпорядилося не відсилати, а спалити усі листи і листівки, що надходили до Старобільська. 8 червня 1940 року 1350 листів, 1730 листівок та 300 телеграм були спалені.

Листівка ж Тадеуша збереглася у родині Лянге як остання реліквія, що пов’язана із пам’яттю батька.

Родина Лянге. Ліворуч - Тадзьо

Харківський розстріл військовополонених польських громадян став одним із трьох найжахливіших актів Катинської трагедії

У січні 1944 року комісія під керівництвом академіка Миколи Бурденка намагалася фальсифікувати висновки, перекладаючи відповідальність за Катинь на нацистів.

 На виставці листівка Тадеуша Лянге знаходиться поруч із повідомленням комісії Бурденка як нагадування про те, що першою на війні гине правда

СРСР 50 років не визнавав своєї причетності до знищення військовополонених навесні 1940 року у Катині, Харкові та Калініні.

Катинський злочин є одним із небагатьох офіційно визнаних на міжнародному рівні військових злочинів радянського режиму у Другій світовій війні.

Більше документів і життєвих історій людей, що пережили Першу та Другу світові війни, доступно на виставці "Апокаліпсис ХХ століття. Світові війни", яка відкрилася у Музеї Великої Вітчизняної війни 5 вересня 2014 року. 

 

Автор вдячній Янушу і Казимері Лянге за надані матеріали.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.