Битва під Віднем 1683 року: між пропагандою і фактами

Битва під Віднем 1683 року була переломною подією в історії Європи.

12 вересня під мурами австрійської столиці в зіткненні з коаліцією християнських військ (австрійсько-німецько-польських) Османська імперія зазнала поразки, котра започаткувала її поступовий захід і подальше [внаслідок Першої світової війни] падіння.

[Примітка ІП: у складі королівських військ Речі Посполитої у тій кампанії воювали і українці - козаки і шляхтичі. У XX сторіччі побутував міф про участь у Віденській битві кількатисячного підрозділу запорозьких козаків, але Військо Запорізьке приєдналося до кампанії вже після Відня].

Оскільки "успіх має багато батьків, а поразка – сирота", невдовзі після звитяжної для християн битви почалися пропагандистські акції, що мали на меті доведення виняткового внеску окремих учасників коаліції в спільну перемогу.

Минає 330 літ від тих подій, а емоції навколо них не вщухають. Особливо з нагоди круглих річниць цієї битви ми можемо спостерігати викид чергових публікацій, в котрих їхні автори чи то заново інтерпретують уже знані факти, чи то тільки згадують про участь того чи іншого війська у віденській вікторії.

Інколи буває, що віднаходять додаткові, раніше незнані джерела, що поглиблює наші знання про цю битву. Нема в цьому зрештою нічого дивного. Історія тому і є цікавою наукою, крім усього іншого, через те, що "останнє слово" на тему обставин окремих подій ніколи не буде сказаним.

З одного боку, брак джерел, а з іншого, різні оцінки їхньої достовірності і можливість різносторонньої їх інтерпретації спричиняють те, що історики сперечалися і сперечатимуться, особливо тоді, коли в гру входить престиж їхніх народів.

"Собєський під Віднем". Мірослав Шейб

Хто виграв битву під Віднем?

Це одне з запитань, які ставляться найчастіше, коли починаються дискусії на тему цієї баталії. Ті, хто його ставить, зазвичай розраховують на однозначну відповідь, тому коли вони чують думку, що то була спільна звитяга антитурецької коаліції, то почуваються найчастіше дещо розчарованими. Тому вони підігрівають тему, допитуючись, чий внесок у підсумковий результат цієї баталії був домінуючим.

В цей момент ми стаємо перед дилемою – як об’єктивно визначити вагу окремих її сутичок чи подій?

Наприклад, що було важливішим: кількагодинна битва, завдяки якій війська коаліції вийшли на позиції для вирішальної атаки, чи сама атака, котра зламала османські війська, завдяки якій були здобуті обози супротивника, а сам він був вигнаний з-під Відня?

Без згаданих довготривалих боїв (у яких брали участь і відзначилися насамперед айстро-німецькі війська) не було би тієї атаки. Але без атаки (на чолі якої йшла польська кавалерія) не було би такої прекрасної і вирішальної перемогиi.

Відтак відповідь на запитання про домінуючий внесок у перемогу є щонайменше проблематичною. Тому і легше і ліпше окреслювати те, що робили кожні окремі відділи або формації під час битви, аніж оцінювати вагу їхніх дій.

Варто, наприклад, підкреслити, що очільник австрійської Надвірної військової ради, маркграф Герман фон Баден, визнав, що саме поляки першими увійшли до турецького обозу беглер-бея Буди, Ібрагіма-паші. Саме через це вони "мали найбільшу долю при поділі здобичі".

Факт цей підкреслював також Ян III Собєський. У листі до дружини від 6 жовтня 1683 року він писав:

„"Німцям чужоземним майже нічого не дісталося, бо вони того дня [битви, тобто 12 вересня. – примітка автора], окрім тих [чотирьох батальйонів піхоти? – Авт.], що при мені були, не увійшли до турецького обозу. Нема в них ані в’язнів, ані знамен, ані жодних свідчень перемоги, і жоден з їхньої кавалерії під час бою навіть пострілу не зробив [в оригіналі: "w potrzebie nie strzelił" - примітка перекладача]. Але на цьому не [потрібно. – Авт.] наголошувати, бо я всіх хвалю [...]".

В цьому випадку йдеться про річ істотну. Не про ту здобич, яку захопили поляки, але про те, кому віденці, цісар і все християнство завдячували зламанням і розгромом турецької армії.

То правда, що перш ніж дійшло до генеральної атаки, війська цісарські і князів Священної Римської імперії брали участь у кількагодинних боях.

То правда, що без них напевне би до тієї битви взагалі не дійшло, а Відень дістався би неприятелеві.

То правда, що не тільки поляки рушили в остаточний наступ. Але треба віддати належне польському рицарству, що саме воно зламало ворога і змусило його до втечі. Воно, будучи розставленим по фронту всього війська, першим вдерлося до обозів османських військ.

І, як занотовував генерал Контський, на той час це визнавали самі німці:

"Визнали німці, що майже самі поляки билися, бо для несподіваного наступу ледве чи виявився здатним піти якийсь із їхніх [німецьких. – Пер.] регіментів".

Подібним чином писав Собєський у листі до дружини від 13 вересня 1683 року:

"Всі війська, котрі добре дуже свою чинили повинність, визнали за Господом Богом і нами [Поляками. – Авт.] цю виграну битву".

Однак одразу ж після битви почалася акція применшення внеску військ коронних в цю вікторію. Старалися не показувати ролі поляків – наприклад, підкреслювати факт, що австрійське крило перше вдерлося до обозу неприятеля, "забувши" однак, що то власне відправлена на фронт австрійських військ польська кавалерія зробила це першою.

Нині більшість поляків (а завдяки новому італійському фільму про Віденську битву – також і люди в світі) вірять, що Віденську битву виграла польська гусарія [важка кіннота і вирішила долю битви грандіозною атакою на турецький табір о 17-ій годині 12 березня - ІП].

Тим часом гусарія, йдучи на чолі військ усієї союзної армії, відіграла ключову роль у останній, вирішальній фазі битви, яка завершилася втечею неприятеля.

Не можна однак переоцінювати її внеску у звитягу – адже гусарія не воювала сама, не була вона й найчисельнішою у складі християнських військ. Віденська вікторія – це заслуга всієї союзної армії.

Наше (не)знання про цю битву

Минає 330 років з часу віденської баталії, а історикам так і не вдалося встановити таку фундаментальну річ, як реальну чисельність коронних військ (війська Великого князівства Литовського не дійшли під Відень), що брали участь у тій битві.

Набагато краще справа з визначенням їхньої штатної кількості [в оригіналі: "wielkości etatowej". – Пер.], хоча і тут є певні пробіли, бо, наприклад, досі не відомо, які панцерні хоругви воювали під Віднем і скільки їх у сумі було. Знаємо, щоправда, деякі з них і знаємо, що загалом їх було щонайменше 53, але ці знання не вичерпують проблему.

На щастя, завдяки педантичній до дрібниць бухгалтерії коронної шляхти, котра рахувала кожний гріш, призначений для війни, і завдяки результатам досліджень кількох поколінь істориків, наші знання в цій сфері є певною мірою цілком задовільними.

Наприклад, нині ми можемо окреслити фінансовий внесок окремих земель і воєводств Королівства Польського в 1683 році.

Війська польські чи українські?

В 2013 році з’явилася публікація (Тарас Чухліб, "Відень 1683: Україна-Русь у битві за "золоте яблуко" Європи"), де подається теза, що близько 2/3 армії Яна III Собєського у Віденській битві складалися з українців. Її пропагандистське звучання може подобатися або й ні, але не це є істотним у науці.

Найважливішим є те, чи вона є правдивою. Тим часом дуже суперечливі твердження, що послужили підставою для цього висновку, дають привід вважати, що теза ця є щонайменше сумнівною, або і узагалі помилкова. Нижче розглядаються найпроблематичніші з цих положень.

1. Межі України

Поняття України в XVII ст. існувало і було чітко окреслене. В 1683 році в межах Королівства Польського залишався лише фрагмент України.

Тим часом у згаданій праці межі України розширені ледь не до Варшави (карта 2), при цьому вони охоплюють території, котрі ані в 1683 році не вважалися Україною, ані навіть зараз до неї не належать.

Чому так? Тому що території, де жили русини, помилково ототожнені з територією України.

2. Моноетнічні території?

У згаданій публікації територія "України" трактується (карта 2 – жовтий колір; від цього моменту, для розрізнення від території України з карти 1, коли йтиметься про територію України, показані на карті 2, буде застосовуватися напис "Україна" в лапках), як простір, населений тільки і виключно русинами. Понад то, поняття "русин" і "українець" трактуються як синоніми. Тут ми маємо аж дві "нестиковки".

По-перше, ототожнення українця з русином. Потрібно пояснити, що в XVII ст. словами "українці"/"Україна" називали мешканців України. Себто будь-хто, котрий мешкав на Україні (без різниці в його етнічній тотожності), був українцем. Але тільки він.

Не був українцем русин з воєводства підляського [з центром у Дорогичині на Західному Бузі - ІП], белзького, руського [з центром у Львові - ІП], волинського або подільського. Бо ті воєводства не вважалися Україною.

По друге, територію "України" населяла людність з різноманітною етнічною тотожністю. Тому трактування її як моноетнічної є необгрунтованим спрощенням.

Зрозуміло, нема сумніву, що існували терени, на котрих переважну більшість складала руська людність. Але щодалі на захід, тим більше було (особливо серед шляхти) неруського елементу. Певно, що мобілізовані на тих територіях жовніри не були тільки і виключно русинами. А яке було співвідношення між ними і рештою? Власне цього ніхто не знає.

На жаль, окреслення етнічних стосунків на змішаних територіях, особливо в такій віддаленій добі, є дуже проблематичним завданням. Особливо коли самі мешканці тих земель, навіть якщо практикували самоідентифікацію (а робили це вони надзвичайно рідко), то витворювали такі конструкції, як те знане "Gente Ruthenus, natione Polonus", тобто "За походженням русин, за національністю поляк".

3. Де проходила мобілізація жовнірів?

Дуже суперечливим є твердження, що жовніри у окремих підрозділах походили тільки з тих земель, де відправляв уряд їхній ротмістр.

Наприклад, якщо даний підрозділ мобілізував воєвода руський [королівський аналог нинішнього голови Львівської ОДА, якщо доречне таке порівння - ІП], то жовніри в його підрозділі мали походити тільки і виключно з руського воєводства. Тим часом усе набагато складніше. Наші знання з цієї теми вказують, що до окремих відділів приймалися жовніри з усієї Речі Посполитої, і навіть з-поза її меж.

Крім того, про територіальне походження значної частини (але не всіх!) жовнірів свідчив не стільки уряд їхнього ротмістра, скільки набагато більшою мірою маєтки і персональні зв’язки ротмістра з даною землею або воєводством.

Наприклад, Станіслав Потоцький мав чисельні маєтки в руському воєводстві і там же родина Потоцьких мала сильні впливи серед шляхти.

З воєводства руського походило 54% товаришів гусарської хоругви Станіслава Потоцького (8% походили з воєводства краківського, 6% з Мазовії, 5% з люблінського воєводства, 4% з сандомирського; щодо решти брак даних). Між тим, у той періоді часу, за який ми подаємо склад згаданої хоругви (1648-1667 роки), він був не руським воєводою, а почергово подільським, київським і краківським.

Ще більшим надужиттям є ще одне твердження, що наводиться у згаданій праці – що жовніри окремих відділів походили тільки з теренів, де був урядником їхній поручник.

Твердження досить суперечливе, як і попереднє, тому що ротмістри і їхні поручники (поручник був чимось на зразок заступника ротмістра) могли мати уряди в різних землях і воєводствах. То звідки в такій ситуації походили їхні жовніри?

У згаданій праці напевно що не помічено цього парадоксу, в результаті чого до "українських" військ зараховані цілі відділи, бо вистачило, що їхнім поручником був хтось пов’язаний урядом з "Україною".

До чого це приводить, показує перший-ліпший приклад. У списку "українських" гусарських хоругв, які брали участь у Віденській битві, опинилася хоругва Анджея Морштина, поручником якої був Криштоф Ласко. На якій підставі? А на такій, що Ласко був полковником Війська запорізького.

Тим часом ротмістр Анджей Морштин не мав нічого спільного з "Україною". Він був пов’язаний урядами з Помор’ям, Мазовшем і Сандомирщиною. Тобто, згідно з одним із тверджень праці "Відень 1683: Україна-Русь у битві за "золоте яблуко" Європи", саме звідти теж повинні походити його жовніри. Тобто… не повинні знаходитися в списку війська "українського".

Не кажучи вже тут про те, що ця праця містить ще одну помилку, повідомляючи, що саме гусарська хоругва Морштина воювала під Віднем. Це помилка тому, що на той час вона вже не була хоругвою Морштина, але хоругвою великого коронного канцлера Яна Вєльопольського. Він, у свою чергу, був пов’язаний із краківським воєводством.

Це цікаво, бо показує, як окремі підрозділи переходили з рук до рук, себто змінювалися їхні ротмістри. Натомість нічого не вказує на те, щоби враз із такою заміною водночас проходила термінова заміна всіх жовнірів.

Як бачимо, вся ця конструкція (оперта на критерій урядів, що їх відправляли ротмістр і поручник), є не лише дуже далекосяжним спрощенням, але і внутрішньо суперечливою. З цього випливає, що вона не повинна застосовуватися.

Звичайно, були випадки, що і ротмістр, і поручник урядували в тому ж самому воєводстві або землі, і також що в тому ж воєводстві або землі ротмістр мав великі маєтки і впливи серед шляхти.

В цьому випадку можна було би очікувати, що значна частина його жовнірів походила з того воєводства або землі. Особливо коли дане воєводство або земля довіряло своєму воєводі або старості формування військового підрозділу.

Адже, як зауважив професор Ян Віммер у монографії "Відень-1683. Історія кампанії і битви", опублікованій в 300-ту річницю битви, „місце розташування військових підрозділів загалом збігалося з місцем вербування"

Це також певною мірою спрощення, але напевно краще відображає тогочасні реалії, коли вже не центральний бюджет, але окремі землі і воєводства були відповідальні за виплату грошей приданим їм військовим підрозділам.

4. Панцерні і вибранецька піхота

Як уже згадувалося вище, "досі не відомо, які панцерні хоругви воювали під Віднем і скільки їх загалом було. Знаємо, щоправда, про деякі з них і знаємо, що загалом їх було щонайменше 53, але ці відомості не вичерпують проблему".

Тим часом, праця "Відень 1683: Україна-Русь у битві за "золоте яблуко" Європи" перераховує всі підряд панцерні хоругви, котрі існували в коронному війську в 1683 році, і ротмістрами або поручниками котрих були особи, пов’язані урядом з "Україною", і без жодного обгрунтування робить висновок, що всі ці хоругви брали участь у Віденській битві.

Подібна річ із "вибранецькою" піхотою [військо, яке набиралося зі спеціально вибраних селян, котрі, поступаючи на службу, звільнялися від повинностей. – Пер.], котра в 1683 році була змобілізована (600 з них на "Україні"), але про цю піхоту під Віднем нема згадок.

Тим часом згадувана тут неодноразово праця включає їх до складу коронного війська, котре в серпні 1683 р. вирушило воювати з османською армією Кара-Мустафи під Відень.

Франс Геффелс "Віденська битва". Вирішальний момент: гусарська кіннота атакує османський табір. На горизонті видно обложений Відень із підведеними під стіни турецькими траншеями

Перед нами довга дорога...

Підсумування наведених вище міркувань належало би почати з нагадування, що Річ Посполита Королівства Польського і Великого князівства Литовського була державою багатоетнічною. З цього випливає, що всі народи, які в ній мешкали, спільно розділяли і її поразки, і успіхи.

Оборона Відня, одна з найяскравіших сторінок історії зброї цієї держави, є спільним успіхом не лише давніх поляків, але й давніх русинів. Нині, через 330 років, поляки і українці вважають цю битву частиною своєї історії. Це тішить. Це нас єднає.

Однак ми не бачимо можливості точного окреслення внеску окремих націй у цю перемогу. Згадувана вище методологія, запропонована в праці "Відень 1683: Україна-Русь у битві за "золоте яблуко" Європи" є надзвичайно суперечливою. Виходячи з різних постулатів, ми доходимо до протилежних висновків. Де ж правда?

Історія польсько-німецьких дебатів вже сягає століть, а історики все ще не в стані встановити безліч фактів. При цьому якщо вже щось встановлюють, то знову ж таки по-різному інтерпретують деякі з них.

На щастя, наші знання завдяки тим дебатам збільшуються. Зростає також міра схожості наших поглядів. Маю надію, що те ж саме матиме місце в дебатах польських і українських науковців.

Переклад з польської: Юрій РУДНИЦЬКИЙ

Дивіться також:

Три біографії українців-учасників битви під Віднем. Козак, шляхтич, священик

Як сплелися долі короля Собеського, гетьмана Дорошенка й отамана Сірка

Ярема Вишневецький - такий же українець, як Богдан Хмельницький

Патріарх РПЦ: "Визволення від Варшави - те ж саме, що від Гітлера"

У Сатанові вшанували захисників міста - українців, поляків, євреїв

Як православний сенатор Кисіль мирив козаків і шляхту

Інші матеріали за темою "XVII сторіччя"