Україна терористична: "Оборона України" та Микола Міхновський

"Оборона України", продовжуючи терористичні традиції "групи Осинського", яка діяла в Києві наприкінці 1870-х рр., стала першою терористичною організацією створеною українським націоналістами.

Не варто зайвий раз нагадувати, що тероризм був одним із численних факторів зникнення Російської імперії. Про народовольський, а згодом есерівський терор не знають хіба ліниві. Але мало хто чув, що на початку ХХ ст. в Наддніпрянській Україні існувала терористична організація "Оборона України". Так само широкому загалу не відомо, що Микола Міхновський був ярим прихильником тероризму.

Ще будучи студентом, 19 лютого 1900 р. у Полтаві майбутній лідер УНП Микола Міхновський, виступаючи перед учасниками шевченківського свята, гаряче висловлювався про необхідність збройної боротьби заради самостійності українського народу. Говорив про терористичні акції та бомби. Дмитро Антонович згадував, що того дня "слово бомби так і летіло з уст Міхновського". Це було на часі, і молодь слухала промову Міхновського з палаючими очима та гарячим серцем. Успіх промова мала надзвичайний. 

Микола Міхновський був ідеологом "Оборони України"

Створення "Оборони України" припало на 1903-1904 рр. Її провідником став студент Юр’євського університету (м. Тарту, Естонія) Віктор Чеховський. Організація з часу свого заснування мала конспіративний характер і навіть члени УНП були мало проінформовані про її діяльність.

Микола Міхновський передбачав, що "Оборона України" в майбутньому очолить всеукраїнське повстання. Готуючись до нього, бойовики планували провести низку демонстративних терактів проти так званих "символів панування" російського самодержавства в Україні. Ними стали російські пам’ятники. Від терактів проти українофобів та різного рангу державних посадовців, як практикувала Бойова Організація есерів, відмовилися.

Головна причина вибору доволі "мирного тероризму" пояснюється тим, що в організації боялись накликати на українців акції помсти з боку уряду. Прикладом такої агресивної політики слугувала тоді поширена практика єврейських погромів, які досить часто були спровоковані цілеспрямованою політикою царської адміністрації на місцях. Але, загалом, в середовищі української національно свідомої інтелігенції було чимало прихильників індивідуального та систематичного терору.

Отже, об’єктами для терактів стали пам’ятники видатним росіянам на Україні. Вперше "Оборона України" заявила про себе вночі 1 листопада 1904 р. Бойовики підірвали пам’ятник Олександру Пушкіну в Харкові, встановлений незадовго до того. Це був рік святкування 250-річчя "возз’єднання" України з Росією, і пам’ятник спорудили на честь урочистостей з цього приводу.

Відповідно до всіх традицій революціонерів, свій вчинок "Оборона України" пояснила у спеціальній прокламації. В ній російському уряду заявлялось, що до такого акту сили "Оборону України" змусило важке становище українського народу. Автори прокламації вказували, що на силоміць загарбаній території "…Слобідської України,… традиції якої сягають аж до славних часів гетьмана Богдана, не має бути нікому і ніякого монумента з чужинців…". 

"... Не має бути нікому і ніякого монумента з чужинців…": такі слова були написані у харківській прокламації "Оборони України"

Пушкін був звинувачений у "тенденційному перебріхуванні історичних подій всього світу" і "підло-брехливому змалюванні…гетьмана Мазепи" в поемі "Полтава". У прокламації були висловлені вимоги "…вільного слова, вільного друку, нижчої, середньої та вищої школи з українською викладовою мовою, подібно до шкіл та університетів у Галичині". "Не несіть… до нас своєї культури огнем і мечем, бо вже прокидається Україна до бою! Ви скуштуєте на своїй шкурі нагая і шаблі нових гонтів і залізняків!".

Відсутні будь які свідчення безпосередньої причетності Миколи Міхновського до підготовки та організації вибуху у Харкові. Та от автором прокламації міг бути тільки він. Як вважають дослідники, стиль написання прокламації був характерний для Міхновського, а в середовищі української інтелігенції існувало стійке переконання, що вибух – справа рук Міхновського. 

Пам’ятник Олександру Пушкіну в Харкові. Сучасний вигляд. Фото Сергія Клименка

Підрив пам’ятника отримав чимало відгуків у Харкові та поза його межами. Зокрема, в газеті "Киевлянин" надрукували, що "…вночі біля пам’ятника Пушкіну прогримів вибух невідомого снаряду, гуркіт якого був подібний на громовий удар…". Внаслідок вибуху не постраждав ніхто.

Серед матеріальних збитків було підраховано 111 вибитих шибок у вікнах, які розташовувались навпроти пам’ятника. А от самому пам’ятнику не завдано великої шкоди. Невідомо, чим викликана така суперечність: сильний вибух і мізерні результати? Можливо акція була розрахована на зовнішній ефект і зруйнування пам’ятника не передбачала, або ж якісь інші обставини завадили виконавцям знести в повітря пам’ятник.

Реакція громадськості була неоднозначною. З одного боку, 2 листопада у Харкові відбулася демонстрація російського міщанства. Демонстранти співали "Боже царя храни" та "Спаси Господи". З іншого, "зробило сильне враження на українське громадянство". Проте не можна говорити, що акція отримала цілковите схвалення серед національно свідомої частини українців. Так, у львівській газеті "Діло" замах засудили. Автор замітки "Письмо з Києва" вважав, що це було шкідливим для української справи.

У 1904 р. "Оборона України" намагалась підготувати ще кілька подібних акцій. Так, планувалось підірвати царські пам’ятники у Києві та Одесі. Проте ці плани не здійснились. Людина, яка керувала підготовкою вибухів покінчила життя самогубством, коли уже все було готовим для здійснення вибухів. 

В наступні роки організація брала активну участь в революційних подіях 1905-1907 рр. Відомо, що в 1907 р. під час бунту солдатів 5-го понтонного і 41-го Селенгінського полків, серед його організаторів був член УНП і "Оборони України" М. Шевченко. 

Таким чином, "Оборона України" стала першою українською організацією військового характеру. Проте, як і УНП, вона "була слабкою і неспроможною впоратись з надто великими завданнями, такими як: опанування стихійності революційного руху, протиставитися російському політичному теророві, а також вирвати народні маси з під впливу демагогії українського та російського соціалізму".

Поява терористичної організації засвідчила поширення в суспільстві Наддніпрянської України самостійницьких ідей радикального спрямування. Вся її діяльність була спрямована на "пробудження" народу, і за це їй належить власна ніша у національно-визвольному русі українців на початку ХХ ст.

Дивіться також:

"Україна для українців" Миколи Міхновського

"Міхновський повертав Донбас до української ідеї"

Українська мова, польський чиновник і куля в його голові

Перший український авіатор - оспіваний Блоком соратник Міхновського

Львівські депутати хочуть вивчати у школі політичне убивство

Інші матеріали за темою "Тероризм"