Нацисти прилетіли з Марсу, а німці - з Венери? Про ревізію історії

Oбурлива стрічка німецького телевізійного каналу ZDF "Наші матері, наші батьки" (Unsere Mütter, unsere Väter) про воєнні роки, у якій відділ АК (Армії Kрайової) зображено як антиєврейський підрозділ, протягом тижня була головною темою для польської преси.

Приміром, видання "Super Express" у відповідь на зарозумілість німецьких телевізійників написало так: "Німці! Голокост – це ваших рук справа!" Славомир Ястшембовський підсумовує - німці намагаються експортувати свою ганьбу.

"Німці - це творча нація. Їх найбільшим довоєнним досягненням є нацизм. Після того масового винищення, яке вони готували під час Другої світової війни для цілого світу, німці раптом собі уявили, що можуть не брати на себе відповідальність за злочини проти людства. Провина ж перекидується на ними ж вигаданих нацистів, як на своєрідних марсіан.

Афіша фільму "Наші матері, наші батьки"

Спосіб нібито не особливо мудрий, зате успішний. Його метою є продемонструвати, що насправді німці нібито були добрими і не свідомими злочинів. Поганими ж були власне нацисти, які чи то впали з Місяця, чи, може, їх надіслав якийсь злий чарівник.

У будь-якому разі, за масові вбивства десятків мільйонів невинних людей відповідальність несуть саме нацисти, але аж ніяк не німці.

Таке історичне патякання із замовчуванням правди має певний сенс. Адже Гітлер був обраний німцями у демократичний спосіб. Так само, демократично, він став і канцлером. Відповідно до німецького права та під аплодисменти німецької громадськості він проштовхнув нові закони.

Досить лише пригадати ухвалені райхстагом у вересні 1935 року (за чотири роки до війни) нюрнберзькі расові закони. Ці закони робили із євреїв недолюдей, з якими не дозволялось вступати у подружжя та можна було безкарно відібрати майно.

І ось найбільша німецька газета Bild обплювала польських героїв, пишучи, що солдати Армії Крайової були антисемітами і тим самим полегшили справу нацистам. Це черговий обридливий випад з боку німців.

Цього разу вони прагнуть експортувати свою ганьбу до Польщі та мають бажання поділитись з нами нею. Не сподівайтесь. Шановні німецькі журналісти, не вдавайте із себе ідіотів.

Польський журнал Uwazam Rze вийшов із такою Анґелою Меркель на обкладинці: "Фальшування історії. Як німці роблять із себе жертв Другої світової війни"

Оце читаю такий матеріал у Bild: "Waren deutsche Soldaten wirklich so grausam?" – "Чи справді німецькі солдати були такими жорстокими?" Ні, шановні німецькі журналісти. Вони не були жорстокими, натомість були наджорстокими, ще жорстокішими за тварин, будучи більш організованими за них.

Якщо у вас є ще якісь сумніви, то пригадайте собі офіцера СС Оскара Дірлевангера - садиста, який любив палити людей живцем. Почитайте, що цей злочинець робив із беззахисними поляками під час Варшавського повстання.

Шановні німецькі журналісти, якщо ви належно вивчатимете історію, то не будете ставити таких дурних запитань як то: "Чи справді німецькі солдати були такими жорстокими?" Ваші батьки та матері, шанувальники Гітлера, перенесли на вас свою ганьбу. Тримайте її при собі. Нам вона не потрібна".

Цю тему також підхоплює польське видання "Gazeta Wyborcza". Бартош Вєліньський ставить питання: "Хто розтлумачить німцям, що АК - це не СС?"

"Минулого тижня сім мільйонів німців переглянуло цю телевізійну епопею. У ній солдати Армії крайової відзначаються таким самим антисемітизмом, як і есесівці. Коли польські селяни запитують воїнів АК, чи є у їхньому відділі євреї, ті їм відповідають: "Ні, євреїв ми топимо як котів".

Убивці євреїв з АК. Кадр з фільму "Наші матері, наші батьки"

Я вже звик до того, що чим гучніше рекламується новий німецький історичний фільм, тим більше у ньому проявляються різні фобії. 

Лише із професійної цікавості я переглянув кількагодинний фільм "Дрезден" про бомбардування союзниками столиці Саксонії, фільм "Утеча" про німців, які утікали перед Червоною армією із Східної Прусії, та "Густлоф" про затонулий на Балтиці військовий корабель, заповнений по вінця німецьким  утікачами.

Ці фільми є відверто слабкими. Основною проблемою їх творців було задовольнити міщанські потреби глядачів. Вони не травмують їх занудною історією та надмірною кількістю трупів. Там обов'язково повинні бути кохання та безкомпромісна боротьба добра із злом.

Така суміш завжди смакує як вестерн, призначений для сімейного перегляду - з тою лише різницею, що дія відбувається на тлі прапорів зі свастикою.

Фільм у трьох частинах "Наші матері, наші батьки" продукції каналу ZDF та вартістю в 14 млн євро також уписується в цей формат.

Долю п'ятьох друзів у часи воєнного лихоліття можна передбачити із початкових сцен. Молодий офіцер Вермахту стане переконаним пацифістом і після позбавлення військового звання опиниться у штрафному батальйоні. Інший герой фільму – ідеаліст за натурою, будучи призваним до армії, раптом перетвориться на бездушну машину для убивств.

Є у фільмі і згадка про українців. Молоді німецькі солдатики разом із офіцерами відбивають у кровожерних українських орків (десь під Смоленськом - !) єврейську дівчинку. Діалог: "Це українська допоміжна поліція... - Там же діти! Вони не можуть убивати цивільних!"

Творці фільму обіцяли, що він не буде в чорно-білих тонах. Війну там зображено крізь призму багатьох сюжетів: тут присутні митці, які підтримують Третій Райх, є есесівці, яким вдалося уникнути відповідальності за злочини, є також радянська солдатня, яка гвалтує німкень.

Є також відділ Армії Крайової, до якого потрапляє один з героїв фільму – німецький єврей, якому вдалося втекти із транспорту до Аушвіца. Тут є солдати, які розмовляють польською мовою із жахливим акцентом та носять на рукавах біло-червоні пов'язки із літерами АК.

Вони відзначаються таким самим антисемітизмом, як і есесівці. Коли аківці дізнаються, що захоплений ними німецький потяг перевозить євреїв, то кажуть: "Вони краще мертві, аніж живі" і полищають нещасних напризволяще. Коли ж польські селяни цікавляться у них, чи є серед них у відділі євреї, то аківці їм відповідають: "Євреїв ми топимо як котів".

Звичайно, насправді відомі випадки, коли солдати АК вбивали євреїв. Але з німецького фільму випливає, що це було у нормі речей. Цікаво, звідки черпали інформацію про окуповану Польщу ті троє істориків, які консультували створення стрічки?

Фразочка з фільму: "Керувати цим українським лайном - яка честь для німецького офіцера!"

А може, проблема почалася раніше, коли в 2011 році німецьке видання Spiegel писало, що якби не сумлінні помічники із Східної Європи – то Голокост не набув би таких вражаючих масштабів? Тоді той самий Бартош Вєліньський знущався на сторінках "GW" із поляків, які, на його думку, не розуміли новітніх тенденцій у німецькій історичній публіцистиці та кінематографі.

Я не вважаю, що німці навмисне прагнули перекинути на поляків частину своєї відповідальності за Голокост. Це радше ефект неуцтва - така ж дурість як і у випадку з німецькими журналістами, які досі використовують вислів "польські концентраційні табори" (...) Хто витлумачить семи мільйонам глядачів, що АК не було СС?"

Отже, проблема нібито існує, але не варто надавати їй аж такого значення. Німцям можна дорікнути непоінформованість, чи навіть неуцтво. Але ж не злий умисел?

Вєліньський насміхається з таких "комплексів" та доказів нефаховості з боку історичних консультантів. Коли ж проблема набуває загострення, то коментатор "GW" починає розгублено чухати потилицю та ламати голову над тим, хто ж займеться просвітницькою роботою серед німців?

Я ж знаю напевне – це не буде щоденна газета із Черської [вулиця у Варшаві, де розташована редакція "Ґазети Виборчої" - ІП], для якої ця справа є незручною гарячою картоплиною. Мені більш до вподоби принципове обурення газети "Super Express". Може, хоч воно змусить у Берліні зауважити існування проблеми.

Джерело: Do Rzeczy

Переклад: Орест ЗОГ

Читайте також:

У Німеччині засудили українця. За німецькі злочини

Німецький історик про "фашиста Бандеру". Лекція в посольстві ФРН

Віллі Вірзінґ - гестапівський ліквідатор ОУН

Хатинь - німецький злочин з українським акцентом

Корюківка. Як німці знищили 7-тисячне українське місто

Погром у Львові 1941 року: німці, українські націоналісти і поляки

Останній вартовий Гітлера: "Я ні про що не шкодую"

"Шевченко з України". Графіті 1945 року на Рейстазі. ФОТО