Володимир Кедровський - "головний самостійник Херсонщини"

Його давній шляхетський рід походить із Пруссії. Володіння його батьків простягалися берегами річки Інгул. Він досконало володів грецькою, німецькою та цілою низкою слов’янських мов.

Ця людина була особисто знайома з Іваном Франком, Симоном Петлюрою, Левом Мацієвичем, Євгеном Коновальцем та Олександром Кошицем.

Його прізвище нерозривно пов’язане з історією становлення Української Народної Республіки. Був знаним в політичних колах Польщі, Австрії, Латвії, Естонії, Туреччини та США. Читав лекції у провідних універститетах Америки.

Його звати Володимир Кедровський.

Легендарний земляк народився 13 серпня 1890 року у Херсоні. Освіту здобував вдома разом з двома молодшими братами. Батько хлопчика помер у віці 32 років від пневмонії, тому він та його двоє братів залишили нерухомість родині Кедровських, а самі оселились у маєтку свого діда по матері — Миколи Онуфрійовича Липського.

Дід Микола мав великий вплив на формування молодого юнака. Настановчі бесіди та література, яку діставав Володимир від старого, назавжди змінили хлопця. Досить швидко Кедровський відмовився від спілкування російською мовою, і почав розмовляти українською.

У 15 років, разом з декількома однолітками, він створив український есерівський гурток, який розгорнув просвітницьку діяльність серед селян Херсонщини. У сімнадцять Кедровський вимушений виїхати з Російської імперії, аби уникнути арешту за політичними звинуваченнями.

Невдовзі Володимир повернувся до дому. Він закінчив Херсонське реальне училище, що спеціалізувалось на військово-морській архітектурі, а потім продовжив освіту у мореходній школі (каботажному училищі). Навчання в ній було сплановане так, що курсанти півроку слухали курси, а півроку знаходились на морській практиці.

Скінчивши мореплавну школу, Володимир отримав диплом помічника капітана. Однак, через свою українську антиімперську діяльність - зокрема, агітацію серед матросів - дістати роботу на військовому флоті не зміг.

Згодом переїхав до Одеси, де протягом 1907-1911 років вчився в Одеському (Новоросійському) імператорському університеті, по завершенні якого отримав фах у галузі статистики та економіки.

З юнацьких років Кедровський належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів, був членом Української Старої Громади в Херсоні. З 1911 року до 19 липня 1914 року працював у Херсонському земстві: спершу як працівник статистичного відділу, а згодом як його очільник.

Молодий Володимир Кедровський, світлина до 1917 р. Публікується вперше. З архіву "Героїки"

У спогадах, написаних на еміграції, він характеризував цю управу як цитадель "українофілів", що намагалася діяти легальними засобами.

Секретарем управи був А.М. Грабенко, один з найкращих фахівців у земських справах усієї Російської імперії. На Херсонщині він досяг поліпшення агрономії, медицини, ветеринарії, шкільництва, будівництва шляхів.

Одночасно Грабенко багато робив для українського піднесення в губернії. Управа домагалася від уряду дозволу на викладання українською мовою в народних школах, в усіх народних бібліотеках розповсюджувалися українські книжки.

Працюючи в земстві, Кедровський провів дослідження, яке виявило рецидиви неписьменності серед людей, що скінчили школи, бо вчилися чужою мовою, а пізніше не мали літератури для читання зрозумілою для них українською мовою.

На підставі зібраних матеріалів Володимир Іванович уклав огляд народної освіти в Херсонській губернії за 1910 рік та позашкільної освіти за 1912 рік. Український письменник М. Чернявський, в минулому завідувач відділу народної освіти Херсонського земства, допомагав при підготовці огляду порадами.

За свою працю Кедровський дістав срібну відзнаку з нагоди 50-ліття заснування земств. Статистичні праці земств з української території стали підставою для законопроекту, що був внесений до Четвертої Державної Думи про потребу навчати дітей їх рідною мовою. Війна 1914 р. стала на перешкоді обговоренню цього законопроекту.

Кожного літа в роках 1912—1914 Кедровський мав за службовий обов'язок організувати загальноосвітні шеститижневі курси для вчителів земських шкіл Херсонської губернії.

За порадами та вказівками членів Старої Громади, Кедровський намагався поставити навчання так, щоб познайомити близько півтисячі вчителів з елементами українознавства. Це треба було робити обережно, бо програму курсів і склад лекторів затверджувало Міністерство освіти, яке надсилало своїх представників, що мали стежити, щоб не було "крамоли". 

В. Кедровський, член Української Старої Громади в Херсоні

Вже в перші дні війни був мобілізований до армії, служив у 48-му піхотному запасному полку. Закінчив Оранієнбаумську кулеметну школу. З серпня 1914 по січень 1915 року брав участь у боях протин Німецької армії у Східній Прусії. Нагороджений орденом Святого Георгія за хоробрість, проявлену в бою.

З 1 липня по 1 листопада 1915 року був курсантом Одеського військового училища, котре закінчив з відзнакою та отримав звання прапорщика.

З 1 грудня 1916, до 15 червня 1917 Володимир Іванович перебував у кулеметній команді Балтійського флоту при Кавказькій туземній кінній ("Дикій") дивізії, котра вела бої на Галицькому та Румунському фронтах проти австрійських, німецьких та турецьких військ. Невдовзі командування "Дикої Дивізії" змусило Кедровського - за українські настрої та спробу утворення в в дивізії національної української частини - покинути її.

Приїхавши у відпустку до рідного Херсона, Кедровський допомагав утворювати з місцевого гарнізону українські маршові роти. Залишив Російську імператорську армію у званні підпоручника.

Щойно у 1917 році в Російській імперії спалахнула революція, Володимир Кедровський взяв активну участь в українізації військових частин, а згодом – у творенні української армії. Справа ця була дуже нелегкою, бо мала супротив навіть в середовищі українських політиків, які вважали, що вистачить однієї міліції.

Необхідність власного війська розуміли лише окремі політики та військовики, й серед них Петлюра та Кедровський. Єдність їхніх поглядів виникла ще в травні 1917 року, коли Кедровський в службових справах приїхав до Києва, де брав участь в засіданнях Першого всеукраїнського військового з'їзду.

Дні з'їзду стали переломними у його житті. Раніше Кедровському здавалося, що по завершенню війни українці без боротьби почнуть будувати власну долю. Однак мрії розвіяв шалений спротив з боку росіян. Кедровський став гарячим послідовником Петлюри.

На ІІ Всеукраїнському військовому з'їзді Володимир був обраний членом і заступником голови Українського Генерального Військового Комітету. Згодом виконував обов'язки товариша (заступника) Генерального Секретаря військових справ, завідувача мобілізаційного відділу УГВК. Був членом Центрального Комітету Всеукраїнської Селянської Спілки, делегатом від України на Всеросійську демократичну нараду.

З 1917 року - член Української Центральної Ради. Доклав великих зусиль до розбудови українського війська.

1 вересня 1917 року він був призначений заступником Генерального секретаря військових справ у новосформованому уряді та одержав звання підполковника Армії УНР. Однак вже за півроку, на знак протесту проти введення німецьких військ на територію України, подав у відставку.

Повернувся до Херсона, назад до Земської управи. Очолив статистичне бюро і відділ освіти та бібліотек. Відтак в період з середини березня і до листопада 1918 року знову мешкав у рідному місті.

Тут він поринув в активну громадську діяльність. Був обраний головою "Просвіти" у Херсонській губернії. Брав участь у видавництві самостнійицького щоденника "Дніпро" та тижневика "Наше життя".

З початком антигетьманського повстання, 13 листопада 1918 року виїхав до Києва за терміновим викликом. Наступного дня зустрівся з Євгеном Коновальцем та Федором Черником. Надвечір 14 листопада він уже вирушив до Білої Церкви, де були сконцентровані частини Січових Стрільців.

15 листопада у повстанському штабі Кедровський був свідком підписання С.Петлюрою Універсалу про повстання. Одночасно він був призначений начальником другої управи Головного Штабу.

Кедровський розіслав до усіх військових начальників на місцях телеграми про мобілізацію до Української Республіканської Армії, за підписом "За штаб українських військ полковник Кедровський".

У Січовому Коші прибулих повстанців та старшину формували у військові частини і відправляли на фронт до Січових Стрільців, а потім до Чорноморського Коша. Багато сил Кедровський віддавав наведенню дисципліни, якої, у цей час, так не вистачало повстанцям.

Кедровський був не просто штабовим старшиною, а хоробрим вояком. Разом з іншим херсонцем, полковником Олексою Алмазовим, він взяв активну участь у січневих боях з більшовиками на вулицях Києва. Під командою Кедровського було роззброєно цілий підрозділ червоних.

У квітні 1919 року Володимир Іванович був призначений отаманом для спеціальних доручень при наказному отамані Осецькому. Він виїхав на фронт, щоб дослідити становище. Але враження від цієї поїздки були настільки негативними, що він запропонував утворити при армії орган, відповідальний за наведення порядку. Негайно розробив положення про цей орган.

На цю пропозицію було створено Державний інспекторат, затверджений законом Уряду УНР. 16 травня Кедровський отримав наказ Петлюри приступити до виконання обов'язків Головного державного інспектора Армії УНР, чим і займався до грудня 1919 року.

Документ за підписом Начальника Головного управління Генштабу Вячеслава Бронського. 21 січня 1919 р., публікується вперше. З архіву "Героїки"

Рік 1919-й став для Кедровського останнім на землях України. Згодом він перебував на високих дипломатичних посадах. Був членом місії УНР у Туреччині. Як військовий представляв Український Уряд при головному штабі антантських військ у Салоніках.

З грудня 1919 року — посол УНР у Латвії, Естонії та Фінляндії. У 1920 році делегат на конференцію п'яти держав в Ризі. Делегат від УНР на російсько-польських мирових переговорах в Ризі. З 1921 року спеціальний воєнний представник Дерикторії УНР і особово-уповноважений Головного Отамана Петлюри при уряді Туреччини.

Нелегка доля лягла на плечі сім’ї Володимира Кедровського. Російські більшовики шукали за ним та його родиною по цілій Україні. Майбутнє "головного самостійника Херсонщини" було визначено наперед – фізичне знищення.

Марта Одарик, дружина Володимира Івановича, в роки визвольних змагань мешкала з дітьми коло своїх батьків у Херсоні, пізніше була з чоловіком, відрізана фронтами від дітей. На початку 1919 року вона виїздила разом із Кедровським з дипломатичною місією до Туреччини. Влітку 1919 року у Немирові її заарештувало Чека. Була ув'язнена кілька тижнів, поки не врятували повстанці.

У 1920 році, коли Кедровський був послом УНР до балтійських держав, а його дружина знаходилася поряд, їхні четверо малих синів були вбиті червоноармійцями в окупованому Херсоні разом з усією родиною Одариків, усього 16 осіб.

Брати Володимира Івановича були розстріляні: Миколу розстріляли денікінці в Говтві (село на Полтавщині) 1919 року, а Михайла — червоноармійці в Катеринославі (тепер місто Дніпропетровськ) 1921 року.

У грудні 1923 року Володимир Кедровський та його дружина Марта емігрують до США. Їхнім спонсором виступив дядько Володимира, єпископ РПЦ Іоан Кедровський, який жив в Америці з 1902 року.

У березні 1932 року Марта Кедровська померла. Вона не встигла оговтатись від травм минулих років: жахливої смерті родичів у підрадянській Україні. Згодом Володимир Іванович одружився вдруге з Катериною Шаттак — випускницею міського коледжу Нью-Йорку.

Катерина була активісткою багатьох українських громадських організацій. У 1936 році від шлюбу Володимира Кедровського з Катериною Шаттак народився син Юрій.

Володимир Іванович на еміграції у США. Публікується вперше. З архіву "Героїки"

Володимир Іванович прожив у Штатах яскраве та непересічне життя. Був бізнесменом та заробив грошей. Редагував найстарішу українську газету – "Свободу". Був одним з ідеологів української шкільної освіти в еміграції. Очолював український відділ радіостанції "Голос Америки" у Вашингтоні.

Під час Другої світової війни в однострої полковника Армії УНР об’їхав цілу низку університетів Америки з антинацистськими виступами, засуджуючи окупацію України німцями та росіянами.

Мав широке коло інтересів. Добре знався на літературі й мистецтві. Автор публіцистичних праць, книжок спогадів "Обриси минулого", "Ризьке Андрусово", "Дві військові організації", "1917-й рік", в яких з позицій партії соціалістів-революціонерів дав оцінку подіям і проблемам національної революції 1917—1921 рр. в Україні.

Кедровський пожертвував цінні матеріали до архіву Української Академії Мистецтв та Науки в Нью-Йорку, бібліотеці Конгресу США та різним університетам. Серед цих матеріалів й оригінальні неопубліковані листи Симона Петлюри. Академія здійснила їх друк окремою книгою: "Симон Петлюра: листи, статті, документи" у 1956 році.

Полковник Армії УНР помер 13 березня 1970 року у місті Метачен, штат Нью-Джерсі, США. Поховали Володимира Кедровського на православному кладовищі містечка Бавнд-Брук, США.

Могила полковника Армії УНР В. Кедровського. Фото: Володимир В'ЯТРОВИЧ

Катерина Кедровська (Шаттак) померла 16 вересня 1997 року. Перед смертю пані Катерина мріяла передати до Херсону цілий ряд особистих речей свого чоловіка. Наївна вірила, що в незалежній Україні постать Кедровського буде гідно вшанована.

Старенький пан Юрій, син В. Кедровського, досі вірить, що знайомство херсонців з його батьком ще попереду.

Дивіться також:

Хто зібрав для Петлюри "петлюрівців"? Отаман і його армія

Доля членів Центральної Ради в СРСР

Гандзюк і Сафонов - два царські генерали, які не зрадили УНР

Краєзнавчий музей...ленінізму. Що розповідають про 1917-22 роки у Херсоні

1992: останній президент УНР передає клейноди Кравчуку. ВІДЕО

Всі матеріали за темою "УНР"