Історик Микола Посівнич: “ОУН звинувачували навіть у праці на євреїв"

Сказати, що в лютому 1929 року було створено Організацію українських націоналістів – це не сказати нічого. Сказати, що з цього дня розпочинається новий етап української національно-визвольної боротьби – це сказати все.

Однак, попри те, що бої за державу вже у минулому, "бої за історію" у нас набирають все нових обертів. Доступ до радянських архівів першої половини ХХ століття і незаангажованість сучасних істориків дозволяє розгорнути дискусію про ОУН крізь призму наукового підходу, а не пропаганди.

Вступити у таку дискусію про ОУН ми спробували з кандидатом історичних наук, президентом благодійного фонду "Літопис УПА" ім. В. Макара, автором книги "Воєнно-політична діяльність ОУН у 1929-1939 роках" Миколою ПОСІВНИЧЕМ.

Микола Посівнич, дослідник діяльності ОУН

- У більшості випадків ОУН ідентифікують виключно із західними областями України. На Вашу думку, чи не є це основною причиною несприйняття цієї організації в інших регіонах?

- Діяльність ОУН в радянській пропаганді свідомо зводилася до західноукраїнського явища і яка не мала поширення в інших регіонах. Така ідеологічно-виховна робота упродовж декількох десятиліть дала свої результати.

"ОУН-УПА" на Сумщині. 89 документів з архівів СБУ та МВС

Однак ОУН і в незалежній Україні й надалі залишається міфологізованою. На сході України, не кажучи вже про Росію й Польщу, про її діяльність знають лише як терористичну і що вона застосовувала всі методи для досягнення своїх цілей.

- ОУН у 1929 р. утворилась на базі Української військової організації. Що зумовило перехід від підпільної військової організації до військово-політичної?

- На середину 1920-х рр. УВО являла собою воєнізовану структуру під номінальним керівництвом екзильного уряду ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем та Державним центром УНР, формально залишаючись аполітичною. Одним з основних її завдань було зберегти військові кадри для подальшої визвольної боротьби.

Проте масовий вступ до УВО молоді, що не брала участі у воєнних діях, та перехід еміграційних урядів на радянофільські та пропольські позиції підштовхували суто військову організацію до ширших, власне політичних форм діяльності.

Тим часом багато молодіжних націоналістичних організацій виникало в Західній Україні (Група української державницької молоді, Організація вищих класів українських гімназій, Союз української національної молоді) та в середовищі військово-політичної еміграції (Група української націоналістичної молоді, Союз української незалежної молоді, Леґія українських націоналістів). Розростання націоналістичного руху також спонукало ці структури до об’єднання в єдину організацію.

- Ідеологію ОУН в 1930-х рр. часто ототожнюють з тоталітарними течіями у тогочасній Європі (фашизм, нацизм) чи, навіть, з радянським тоталітаризмом. Основну ж відмінність вбачають лише у національно-визвольному характері. Чи поділяєте Ви цю тезу?

- Діяльність ОУН базувалася на прагненні народу здобути незалежність.

Впродовж XX століття боротьба велася українським визвольним рухом, який змінював свої форми від національно-культурницьких до воєнно-політичних, підпільних і знову політичних. ОУН була праворадикальною і не можна її оцінювати з націонал-соціалізмом та більшовизмом.

Структури ОУН були створені на військовий лад і мала чітко виражену субординацію. Але попри те, що організація була військового характеру, у ній було достатньо демократичних засад.

"Бандеру на голову ОУН обирали голосуванням. Тричі"

Рішення завжди приймали більшістю і тоді вже без обговорень його виконували. Тому недоцільно в один ряд ставити ОУН і, до прикладу, нацистів, більшовиків чи фашистів.

- Зазвичай, ідеологія національно-визвольної боротьби асоціюється із простими відповідями на прості запитання. Чи розроблялись всередині ОУН якісь конкретні програми для незалежної держави?

- Такі програми розроблялися і в 1929 р., 1938-39 рр., 1940-х рр. і навіть в 1993-96 рр. Наріжним каменем націоналістичного руху був волюнтаристський принцип. Адже з раціональної точки зору тодішнє становище України, окупованої чотирма державами, виглядало доволі безнадійно, і саме тому своєю діяльністю ОУН прагнула викликати бажання змін, а згодом і втілити їх.

Вона вдалася до тактики малих справ (“будови держави від першого села”) – копіткої повсякденної підготовчої праці напередодні майбутньої боротьби, усвідомлюючи, що боротьба ця буде жорсткою і принесе з собою численні втрати. 

- Яке Ваше ставлення до тези польських істориків про те, що ОУН була терористичною організацією, а окремі її члени нічим не кращі від сучасних терористів?

- Дотримуючись військових засад керівництва, конспіративних методів роботи, суворої внутрішньої дисципліни, ОУН використовувала різні методи боротьби проти польської влади: масові політичні демонстрації, бойкот польських товарів, проведення "шкільних акцій" тощо.

У бойовій діяльності ОУН застосовувала терор як засіб самооборони. Він мав стати найстрашнішою зброєю в руках підпільної організації та остаточним аргументом боротьби з окупаційною владою та її представниками, коли решта були вже вичерпані.

Зв'язковий. Сухе привітання.
Кашкет, окуляри, ровер.
І схована карта остання -
В кишені його револьвер.

Наказ був палючо-огненний,
Та кригою дихає суть.
А завтра газетні сирени
По світу його рознесуть.

Олег Ольжич про теракти ОУН. 1933 рік

Замахи ОУН мали виразне політичне забарвлення і не супроводжувалися масовими жертвами з боку цивільного населення. Боротьба ОУН проти польської колонізаційної політики не передбачала фізичного знищення осадників, а лише ліквідацію їхнього майна.

У міжвоєнний період УВО–ОУН здійснила одинадцять вдалих замахів на визначних польських та українських громадсько-політичних діячів; також було вчинено напади на українців, запідозрених у колаборації (36 випадків); польських поліцаїв, агентів та інформаторів (25 випадків); убито одного росіянина і єврея, які були комуністами.

- Чи прослідковується в ідеології ОУН питання етнічних чисток, зокрема над польським населенням? Як доказ наводиться праця одного із теоретиків цієї організації Михайла Колодзінського "Українська воєнна доктрина", де автор пише, що поляків треба "зтероризувати й примусити до втечі за Вислу".

- Невизнання ОУН щодо польської держави мала чіткий і послідовний прояв. Вона посилювалася або послаблювалася під впливом певних подій – збільшення натиску польської влади, проведення антиукраїнських акцій в суспільно-політичному житті.

Варто наголосити, що ОУН активно реагувала на всі заходи польської влади, спрямовані проти українців. Зневіра у досягненні незалежності України легальними засобами змусила молоде покоління шукати нових шляхів для національно-визвольної боротьби. Радикальна програма ОУН імпонувала частині молоді своїми максималістськими прагненнями та цілями.

М. Колодзінський у роботі акцентував увагу на тому, що кордони української держави мають співвідноситися з політичними, стратегічними і економічними потребами та охоплювати всі етнографічні землі.

Головними геополітичними завданнями майбутньої держави мало стати перетворення Азовського моря у внутрішнє, входження Кубані і домінування в дельті річки Дунай. Автор переконував, що майбутньою основою держави має стати концепція Руської землі князя Святослава Завойовника.

Наприкінці 1930х рр. українсько-польські стосунки опинилися в глухому куті. До цього спричинилася політика польського уряду щодо національних меншин, спрямована на зміцнення "польськості кресув всходніх" ["креси всходнє" - "східна окраїна" - такою була офіційна польська назва територій сучасних України, Білорусі і Литви, які в 1919-1940 рр. входили у склад Польщі - ІП)].

У цей час вагомі позиції в Речі Посполитій займали представники силових відомств, котрі прагнули розгорнути якнайширше асиміляцію етнічних меншин.

У 1938-39 рр. головнокомандувач польської армії маршал Е. Ридз-Смігли та міністр військових справ ген. Т. Каспшицький розробили плани звільнення південно-східних кресів від українців. Також ген. М. Янушайтіс готував акцію з виселення і часткового фізичного знищення українців у Західній Україні.

- Існує гіпотеза, що ОУН використовувала антисемітську риторику. Зокрема, вважається, що оунівці звинувачували євреїв в тому, що представники їхньої нації були в каральних органах СРСР. Також ОУН цією позицією прагнула отримати довіру нацистів. Чи відповідає це дійсності?

- Антисемітська діяльність ОУН - один із основних міфів. Інший міф, до речі - що більшість євреїв служили в НКВД. Це свідоме зіткнення на болючих питаннях історії двох сторін, щоб загальмувати вивчення і незаангажоване висвітлення подій 1930-40-х років. Саме тому дослідження цих питань має не тільки наукову, але й громадсько-політичну вагу. 

Протягом історії ОУН звинувачували у праці на користь німців, більшовиків і навіть євреїв. І на превеликий жаль, ці міфи ще побутують і на сучасному етапі. 

- У міжвоєнний період зовнішньополітична орієнтація ОУН асоціюється практично винятково із Німеччиною. В якому напрямку розвивалась міжнародна політика ОУН у цей період?

- ОУН, її воєнно-політична програма та ідеологія були закономірним наслідком втрати державності і окупації, після поразки визвольної боротьби 1917-21 рр. Вважаючи українське питання ключовим у встановленні стабільності в Центрально-Східній Європі, націоналісти намагалися спиратися на власні сили та використати усі сприятливі геополітичні обставини для відновлення державності.

У міжвоєнний період ОУН орієнтувалася у своїй діяльності на держави, які прагнули ревізії Версальсько-Вашинґтонської системи мирних договорів і були політичними опонентами Радянського Союзу та Польщі. До таких належали Німеччина, Литва, Італія, Японія.

ОУН, Литва та СРСР у 1930-х. Дружба проти Польщі

З 1934 р. у зовнішній політиці ОУН почала активно орієнтувався також на США й Великобританію. Провід ОУН визначав Німеччину, Італію, Японію, Великобританію та США як країни-союзники, які прагнуть використати українське питання у власних інтересах. Зазначалося, що потрібно якнайкраще використати суперечності між вказаними державами для досягнення власних стратегічних і тактичних цілей.

- Після вбивства Євгена Коновальця у 1938 р. ОУН починає розколюватись на радикальну молодь та помірковане старше покоління. Який вплив мав розкол на визвольний рух вцілому?

- Однозначно, будь-який розкол є негативним явищем.

Аналізуючи суть конфлікту, потрібно визнати, що окрім програмно-ідеологічних розходжень, в основу протистояння було закладено особисті взаємовідносини. В ході внутрішньо боротьби колишні соратники ставали противниками та направляли всю свою енергію на поборювання один одного.

Певні конфлікти в середовищі ОУН відбувалося на початку й в середині 1930 рр., подій щодо Карпатської України 1938-39 рр.Такий розвиток подій був на користь і всіляко підтримувався радянськими і німецькими спецслужбами, які таким чином відволікали увагу від визвольної боротьби. 

- У недалекому 2010 р. Європарламент у резолюції до України критично поставився до присвоєння Провіднику ОУН Степану Бандері звання Героя України. Чи не зачинить нам ОУН вікно у Європу?

- Звісно, що ні. Ці питання піднімають польські політики та проросійські партії. Однак, ситуація може змінитись, адже останні вибори на Заході засвідчили домінування націонаілстичних настроїв. 

Насправді, у Європу нам не дозволяє рухатися сучасний політично-економічний стан, а не минуле...

Дивіться також іще 150 матеріалів "Історичної Правди" за темою "ОУН"