Одеські автомобілісти 1911 року. Люди і машини. ФОТО

Усього в 1911 році Одеська міська управа видала 101 білет на право управління автоматичними екіпажами на вулицях півмільйонного міста. В середньому на 5000 мешканців - один приватний автомобіль. Права треба було поновлювати щороку.

У теплу пору року красуня Одеса перетворюється на справжню туристичну, клубну, розважальну столицю країни. Центральні вулиці міста теплими вечорами дивують різнобарв’ям та строкатістю мов, стилів одягу та відтінків шкіри.

Натовпи туристів і одеситів неспішно гуляють, іноді утворюючи справжні пішохідні пробки, ріки людського натовпу руслами оминають автомобілі на перехрестях. І ця картина стає дуже швидко звичною і, здається, що завжди так і було. За цими неспішними прогулянками  Дерибасівською сумуєш найбільше.  

Іноді погляд зупиняється на вкритих лаком блискучих білосніжних чи елегантних чорних кінських екіпажах, які везуть закохану пару до Оперного, чи стоять на узбіччі, запрошуючи туристів до обіймів шкіряних крісел.

Звісно, нічого надприродного в наявності кінних екіпажів у сучасному місті нема. Розглядаючи дивні шори на очах красенів коней, довжелезні ресори, ліхтарі, розкладний дах екіпажу, йдеш і не помічаєш, як ледве не потрапляєш під гумові колеса такого звичайного авто.

І чим ти відрізняєшся від одесита сторічної давнини? – ну хіба тим, що він скоріше потрапив би під копита, задивившись на новий автомобіль.

Чи були автоматичні екіпажі (автомобілі) в Одесі початку XX ст. таким самим раритетом, як в Одесі початку XXI ст. – кінні? Важко відповісти, але порівнюючи вирази обличчя одеситів, які постають на сторічних фотокартках поруч з автомобілями, з емоціями людей, які сьогодні фотографуються поблизу прогулянкових екіпажів, знаходиш багато спільного.

Познайомитися ближче з одеськими автомобілістами початку XX ст. можна завдяки документам Державного архіву Одеської області. Так серед цінних документів ДАОО є справа з фонду №16 "Одеська міська дума", опис №128, справа №380 за 1911 рік "Списки власників автотранспорту і шоферів та запити на видачу дозволів на право керування (з фотографіями)".

Усього в 1911 році Одеська міська управа видала 101 білет на право управління автоматичними екіпажами на вулицях півмільйонного міста. У справі відсутні відомості про службові авто пожежної команди, поліції та автомобільні карети медичних закладів.

Білети приватним особам та підприємствам  видавались і переоформлювались щорічно - отже, трохи більше ніж сто років тому один приватний автомобіль припадав приблизно на 5000 мешканців.

Автовласник подавав в міську управу запит, де зазначав свої персональні данні. А чиновники управи записували в анкету основні характеристики авто: розміри, вагу, допустимий тиск на вісь, тип двигуна та потужність (вид палива, числа кінських сил та обертів у хвилину), інформацію про тип гальм і звукові сигнали, фабричний номер автомобіля.

Після того чиновники оглядали технічну справність автомобіля, перевіряли навики шоферів, вилучали старий водійський білет та видавали новий на один рік.

Права на управління автоматичним екіпажем, видані Одеською міською управою водію Володимиру Даниловичу Паньку у жовтні 1909 року. Проштампована фотокартка кріпилася на шнурі крізь отвори ліворуч

Проаналізувавши відомості про автовласників Одеси 1911 року, можна викласти дані у графічному вигляді так: 

До того ж додамо, що зі 101 автомобіля в Одесі більшість належала приватним особам (73 авто) і лише 28  - приватним установам і підприємствам.

Серед щасливих власників автівок більшість складали піддані Російської імперії, але й було 13 іноземців, які мешкали в Одесі і не могли відмовитися від такої розкоші – як власне авто.

Якщо, розглянути гендерний аспект, то ми побачимо абсолютне домінування чоловіків в автомобільній справі сто років тому. Це в наш час жінка за кермом – звичне явище і анекдоти на цю тему вже давно вважаються дурним тоном.

 Водій Р.Томашевський. На фото, можливо, чекає власницю автомобілю Антоніну Мальовану поблизу перукарні (на задньому тлі). На передньому плані авто видно гудок для звукового сигналу та ліхтар.

Сто років тому серед усіх прізвищ шоферів та автовласників, ми віднайшли лише одну жінку – одеситка Антоніна Юліївна Мальована, дружина капітана 1 рангу, володіла автомобілем французького виробництва "Клемент Баярд".

"Клемент Баярд" 1904 року випуску. Процвітаюча фірма, але її виробничі потужності були знищені Першою світовою і "Клемент Баярд" продалася "Сітроєну"

Більшість автовласників були людьми заможними і могли собі дозволити винаймати шофера.

Автомобілі вони купували задля статусу, до того ж місця шоферів в більшості авто того часу суттєво поступались у комфорті місцям для пасажирів.

 Шофер Артем Ситніков за кермом автомобіля А.К.Леонарда на вулицях Одеси. Зима 1911 року

В той самий час молоді одесити, якщо володіли автомобілем, то не нехтували можливістю кермувати особисто.

 Автоматичний екіпаж одеської родини Конельських

У родинах одеських купців та підприємців розповсюдженою була практика, коли авто купувалось і оформлювалось на ім’я голови сім’ї, а кермував автоматичним екіпажем хтось із молодших – син чи онук.

 Купецька родина одеських автомобілістів. Сидить – батько Д.П.Скарлато (автовласник), стоїть поруч  - син П.Д.Скарлато (водій)

Але все ж таки випадки, коли автовласник сам керував своїм авто, були радше винятком. Заможні одесити, власники автоматичних екіпажів наймали на цю роботу професійних шоферів або навчали водійським навикам свою прислугу.

Значну частину професійних шоферів складали перші одеські таксисти, які працювали на 18-ти автомобілях, які належали двом одеським таксомоторним паркам.

Одеські таксисти початку XX століття

Близько третини найманих водіїв були одеситами, приблизно стільки ж були вихідцями з сусідніх українських губерній, п’ята частина професійних шоферів приїхали з інших губерній Російської імперії.

Фотокартка водія І.Шапіро. Одеса, 1911 рік. Окуляри - типовий аксесуар шоферів початку XX століття 

Крім того, варто згадати, що 15 автоводіїв були підданими іноземних держав і, як правило, приїжджали з-за кордону разом із власниками автомобілів.

Темношкірий француз Б.Жиль за кермом

Так із Франції у квітні 1911 року до Одеси разом з власником автомобіля Chenard-Walcer Лео Тюллії приїхав темношкірий водій Б.Жиль:

Темношкірий шофер із Франції Б.Жиль. Одеса. Квітень 1911 року 

Це далеко не всі раритетні фото, які зберігаються в цій цінній справі у сховищах Державного архіву Одеської області.

Фотокартка шофера А.Менга в шкіряній куртці, теплій шапці та з захисними окулярами

Але навіть цього достатньо, щоб відчути дух старої Одеси і закривши очі, почути не гамір сигналів і сирен сучасних авто, а дзвінкий клаксон їхніх автомобільних предків.

Дивіться також:

Інші матеріали за темою "Одеса"

"Славута" відійшла в історію. ФОТО

1989: реклама "Таврії" для західного ринку. ВІДЕО

Харків і харків'яни кінця XIX сторіччя. ФОТО

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.

Випускник Лубенської гімназії, видатний правник УНР: до 160-річчя Сергія Шелухіна

6 жовтня минула 160-та річниця з дня народження Сергія Шелухіна – соратника Симона Петлюри, Генерального судді УНР, міністра судових справ УНР, юриста-правника, Генерального прокурора у добу Центральної Ради, письменника, історика та дипломата, учасника п'яти наукових товариств, обстоювача автокефального статусу Православної Церкви України, громадського і політичного діяча.

До питання правового статусу Східної Галичини у 1918-1939 роках

Встановлення Польщею контролю над територією Східної Галичини у період після листопада 1918 року відбулося внаслідок здійснення Польщею агресії проти ЗУНР, окупації та подальшої анексії Східної Галичини.

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.