Що трапилося 30 грудня 1922 року або радянська Україна на шляху до СРСР

У вітчизняній історіографії, як і в суспільстві загалом, відносини між радянськими республіками в 1917-1922 рр., і насамперед між Росією та Україною, сприймаються у вигляді певного поступального процесу, кожний наступник етап якого є логічним продовженням попереднього.

У сформованій Йосифом Сталіним ще на початку 1923 р. схемі створення СРСР перший етап означався як "створення самостійних національних республік, на основі врахування побуту, мови та культури".

Потім, начебто, почався процес добровільного об’єднання. У сучасних підручниках ця схема майже не зазнала змін, але в оцінці тих подій "плюс" змінено на "мінус". Тепер йдеться вже про основні етапи "втрати радянською Україною незалежності" (раніше були етапи "об’єднавчого руху").

Така сталінська (і сучасна) схема має мало спільного із тим баченням статусу УСРР, яке існувало у владних верхах до 1923 р.

Зокрема, у датованій травнем 1921 р. резолюції ЦК КП(б)У відзначалося: "В історії радянської української державності бували моменти повної незалежності й самостійності УСРР (перший Секретаріат, Радянський уряд другого періоду), моменти федеративного зв’язку (IV Всеукраїнський з’їзд рад [тобто 1920 р.])), політичної самостійності на основі воєнного і економічного об'єднання з РСФРР (нинішній status quo)".

Зрозуміло, що за "політичної самостійності" (з початку 1921 р.) Україна мала вищий державний статус ніж у "момент федеративного зв’язку" (1920 р.). Бачимо, що тоді про поступальний шлях до "об’єднання" не йшлося.

Ще меншою мірою сталінській схемі зразка 1923 р. і різним похідним від неї відповідали поточні погляди кремлівської верхівки. Приміром, до грудня 1920 р. Кремль, - і сам Сталін в першу чергу, - оцінював Україну не лише як фактичну, але й формальну автономію у складі РСФРР.

Перша шпальта головної урядової газети УСРР "Вісті ВУЦВК" за 4 липня 1926 року. День Конституції СРСР (яка і складалася з декларації і договору про створення Союзу) святкується аж ніяк не в грудні. Скан документу: Оксана ЮРКОВА

Під час перемовин з Польщею по закінченню радянсько-польської війни 1920 р. радянська сторона, щоб усунути з переговорного процесу УНР, була змушена декларувати незалежність радянської України. Це означило суперечності між гаслами та деклараціями Кремля у його ставленні до УСРР.

Гостроти проблемі додавали викликані надмірною централізацією внутрішні труднощі. У Кремлі вирішили, що найкращим виходом з цього становища стане формальне визнання незалежності радянської України.

28 грудня 1920 р., після майже місячного узгодження, було укладено "Союзний Робітниче-Селянський договір між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою й Українською Соціалістичною Радянською Республікою", у якому Кремль вперше формально визнав незалежність УСРР.

Українська сторона вбачала в Договорі зміну не лише форми відносин з РСФРР, але і їх змісту.

2 березня 1921 року, при його ратифікації V-м Всеукраїнським з’їздом рад, у преамбулу Договору було внесено норму, якої, власне, не було в його основному тексті. Йшлося про потребу подальшого розвитку відносин з РСФРР "на передбаченій договором підставі повної рівности поміж обома Республіками".

Уривок з поперднього скану крупним планом. Як бачимо, створення СРСР слід святкувати 6 липня (1923 року)

Ця ремарка є визначальною для характеристики українського підходу до цього питання. Україна була не проти федерації, але, як зауважували її керманичі, не "російської", а "радянської", тобто такої, де УСРР та РСФРР були б рівноправними суб’єктами. Відповідно до цього і діяла.

Усі рішення вищих органів влади в 1921-1922 рр. виходили в УСРР за підписами українських керманичів. До ухвалених в Москві постанов нерідко вносилися вагомі корективи.

Така практика у 1921 році була легалізована українським законодавством. Це виявилося неприємною несподіванкою для Кремля.

У датованому початком березня 1922 р. дописі Бориса Штернбергера, одного з наркомів УСРР, якого Кремль піддав обструкції за спробу втілювати в життя закони УСРР у підлеглому йому наркоматі, зазначалося: "Оргбюро ЦК РКП не має чіткого уявлення про практику, що склалася у цій сфері… Оргбюро також вважає, що жоден мандат Московський не може бути відмінений чи змінений органами УСРР".

Відповідно до такого бачення Москва на початку 1922 р. спробувала "удосконалити" формальні відносини з УСРР.

Приміром, у Всеросійському ЦВК не збиралися навіть консультуватися з української стороною, коли у січні 1922 р. створювали комісію, одним із завдань якої визначалося "перекроювання українських губерній".

Незабаром ідея "перекроювання" була подана у вигляді проекту нового "економічного районування", за яким Україна мала втратити свою економічну цілісність.

У лютому 1922 р. на розгляд Всеросійського ЦВК було подано проект постанови, у разі ухвалення якої українські владні органи втрачали б право коригувати ухвалені в Москві декрети.

Ще раніше, - на початку січня 1922 р., - Георгій Чичерін підняв питання про необхідність "включення братських республік в РСФРР" до часу проведення Генуезької конференції (відбулася у квітні-травні 1922 р.) тощо.

А ось так закінчилася історія зі святкуванням Конституції, котра створила СРСР 6 липня 1923 року. Постановою радянського уряду свято перевели із статусу вихідного дня у звичайний робочий. А потім забули. Джерело: "Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства СССР"

Вказані ініціативи Москви не отримали законодавчого оформлення. Але вони викликали категоричне заперечення українського субцентру влади, який розцінив це як "систематический разгром украинской самостоятельности и нарушение тезисов съезда РКП(б)".

У Кремлі до позиції української сторони прислухалися. 11 травня 1922 р. ЦК РКП(б) для "врегулювання відносин між УСРР та РСФРР" створив спеціальну комісію. Як основну засаду її діяльності було зазначено твердження про те, що "ніякої зміни у ставленні РСФРР до УСРР у розумінні відміни чи зменшення незалежності Української Республіки і взагалі в розумінні перегляду основних конституційних положень Української Республіки, не сталося".

Представник України Михайло Фрунзе, який і очолив комісію, повідомляв ЦК КП(б)У: "Приватною угодою з Іллічем ухвалено рішення про виступ при найближчій зручній нагоді у дусі намічених рішень і для розсіювання несприятливої для України атмосфери".

Робота комісії, більшість членів та голова якої були представниками України і яка загалом означалася як "комісія Фрунзе", справді сприяла розв’язанню низки проблемних питань у відносинах. Щоправда, не всі очікування справдилися.

Фотокопія з книги "Календар-довідник на 1927 рік" (Харків, 1927), де пояснюється властива для 1920-х рр. схема утворення СРСР. "Свято 30 грудня" придумає пізніше Сталін

Цілком можливо, що ситуація склалася б по іншому, якби не перший напад хвороби Леніна, який стався наприкінці травня. Вождь не встиг виступити на офіційному зібранні з обіцяною підтримкою України. А Сталіну вдалося віддтермінувати затвердження результатів роботи комісії на вищому компартійному рівні: політбюро ЦК РКП(б) схвалило результати її роботи лише 10 серпня 1922 р.

Та вже 11 серпня була створена очолена Йосифом Сталіним комісія оргбюро ЦК РКП(б) по встановленню взаємовідносин між РСФРР та радянськими республіками, діяльність якої мала протилежний вектор спрямування.

Про ініційовану Сталіним спробу прискорити процес "автономізації республік" написано вже багато і повторювати це заново не бачу сенсу.

Зазначу лише, що ці дії майбутнього "батька народів" відповідали загальному баченню Кремлем шляхів вирішення проблеми відносин з "незалежними" республіками. Однак позиція українського керівництва відчутно різнилася від кремлівської.

Тому політбюро ЦК КП(б)У, відправляючи 20 вересня 1922 р. Григорія Петровського на засідання сталінської комісії, надало йому директиву "наполягати на відкладенні питання про взаємовідносини з Україно".

Цього зробити не вдалося. Пропозиції Сталіна отримали схвалення більшості.

3 жовтня 1922 р., вислухавши звіт Петровського про засідання у Москві, ЦК КП(б)У ухвалив таке рішення:

"Категорично висловитися за необхідність збереження незалежності УСРР і оформлення взаємовідносин, відповідно до рішень, схвалених комісією тов. Фрунзе. Фактичне централізоване керівництво незалежними Республіками може бути цілковито досягнуте відповідними директивами по партійній лінії.

2.) У випадку, якщо ЦК РКП ухвалить, однак, [рішення про] необхідність входження УСРР до складу РСФРР, не наполягати на збереженні формальних ознак політичної самостійності УСРР…".

Ця резолюція яскраво характеризує як ставлення до проблеми української сторони, так і сувору партійну дисципліну, наслідком якої була готовність прийняти і втілювати будь-яке рішення компартійного центру.

Після того, як 6 жовтня 1922 р. пленумом ЦК РКП(б) ідея "автономізації" "незалежних" республік була відхилена, ЦК КП(б)У направив практичну директиву губернським комітетам КП(б)У.

У цьому документі наголошувалося на потребі "підняти агітацію за союзне об’єднання Радянських Республік, вказуючи на вигідність для України більш тісного зв’язку з РСФРР, при чому роз’яснити губкомам, що об’єднання Республік зовсім не є ліквідацією їх самостійності".

У листопаді-грудні відбулося декілька засідань комісії, створеної на виконання рішень вказаного пленуму ЦК РКП(б). Її завданням було напрацювати основи та текст Конституції майбутнього Союзу, або, якщо вживати тогочасні синонімічні означення, Договору та Декларації про створення СРСР.

5 грудня, за відсутності представника України, відбулося третє засідання цієї комісії. Головував Й.Сталін. "З метою економії часу та видатків" було вирішено відмовитися від раніше затвердженої директиви про "ратифікацію ЦВК-ами республік Договору про Союз республік". Інакше кажучи, Сталін наполягав на тому, щоб вже в грудні 1922 р. СРСР постав як нове державне утворення.

Ця нова директива була взята як керівництво до дії керманичами КП(б)У під час проведення VII Всеукраїнського з'їзду рад (10-14 грудня 1922 р), з резолюцій якого випливає висновок про готовність української сторони вже в грудні 1922 р. затвердити кінцевий варіант Договору про створення СРСР.

Однак на пленумі ЦК РКП(б), що відбувся 18 грудня, було повернуте положення про те, що "напрацьований З’їздом текст Договору передається на схвалення сесій ЦВК республік, що укладають Договір" і лише після цього сесією ЦВК СРСР вводиться в негайну дію.

29 грудня відбулося засідання уповноважених від радянських республік, на якому й було остаточно затверджено механізм проведення І з’їзду рад СРСР.

Михайло Фрунзе запропонував ухвалити текст Декларації та Договору про створення СРСР без особливих обговорень. Його мотивація відповідала рішенню пленуму ЦК РКП(б) і була логічною та простою: оскільки обидва документи приймаються "як основа" з можливістю вагомих змін у майбутньому, то ретельно обговорювати текст на з’їзді немає потреби.

У процесі обміну думками неочікувано виринула пропозиція Петровського, який запропонував Декларацію про створення СРСР затвердити "в цілому і остаточно". Вона була затверджена на засіданні уповноважених більшістю голосів. Категорично заперечили таку можливість Фрунзе та Сталін. Останній, зокрема, відзначив: "Справа в тому, що так не робиться. Над нами будуть сміятися".

Підкресливши, що Декларація та Договір складають Конституцію СРСР, він наголосив, що окремо одне від одного їх ухвалювати не можна. Остаточно переконав Петровського М.Фрунзе, після аргументів якого голова ВУЦВК зняв свою пропозицію.

Наступного дня відбувся І з’їзд рад СРСР. Основним доповідачем з питання про Декларацію та Договір про створення СРСР був Й.Сталін. Наприкінці доповіді він закликав негайно ухвалити їх "із властивою комуністам одностайністю".

Такий заклик відповідав вже згаданому вище рішенню комісії по виробленню цих документів, що відбулася 5 грудня, але суперечив рішенням пленуму ЦК РКП(б) від 18 грудня та ухвалі наради уповноважених представників республік від 29 грудня. Можливо, заразливим виявися приклад Петровського і Сталін вирішив одним махом вирішити проблему створення СРСР?

Якби то не було, але слідом за ним на трибуну вийшов М.Фрунзе, який і запропонував ухвалити ці документи "в основному". Це рішення з’їзд і затвердив.

Договір та Декларацію спочатку планувалося ввести в дію через два-три місяці, але врешті решт СРСР як нова держава постав 6 липня 1923 р. Але це вже проаналізовано у моєму попередньому дописі до "Історичної правди" на цю тему.

P.S. Стаття написана на основі документів з українських та російських архівів, а також опублікованих збірників документів.

Дивіться також:

Справжній день народження СРСР - 6 липня 1923 року. ДОКУМЕНТИ

Короткий нарис українського марксизму

"Карамеля" і "цукорок". Кондитерські обгортки УСРР 1920-их. ФОТО

Союз дивиться на тебе. Він іще живий

1991: Горбачов оголошує по ТБ про кінець Радянського Союзу. ВІДЕО