22 червня - річниця початку німецько-радянської війни. АУДІО Левітана

22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Так Друга Світова війна вдерлася на територію Української РСР, двічі прокотившись через її землі. До того вона вже пройшлася Заходом України...

В радянській історіографії цей конфлікт називався Великою вітчизняною війною.

На пам'ятниках і поштових листівках писали цифри "1941-1945" і "9 травня", і ці цифри досі залишилися в головах багатьох людей, народжених в СРСР - власне, як основа міфології радянського народу це й було задумано і досі використовується політиками.

Насправді ж Друга світова війна, частиною якої є Велика вітчизняна, почалася 1 вересня 1939-го і завершилася 2 вересня 1945 року. Так, принаймні, вважає більшість світових істориків.

Юридично ж датою кінця війни є дата видання указу Президії ВР СРСР від 25 січня 1955 року "Про припинення стану війни між Радянським Союзом і Німеччиною".

Радянський Союз, який уклав пакт із нацистами про розподіл Польщі, безпосередньо причетний до початку Другої Світової.

Внаслідок конфлікту СРСР приєднав країни Балтії, частини тодішніх Фінляндії, Польщі і Румунії. Останні дві разом із Закарпаттям (яке пережило напад гітлерівських союзників іще в березні 1939-го) стали належати до України, що визнано нинішньою світовою спільнотою.

1939: парад перемоги у Бресті. Нацисти й комуністи разом. ВІДЕО

Частина українських істориків намагається впровадити на позначення конфлікту 1941-45 рр. прийнятий у світі термін "німецько-радянська війна", що загалом більше відповідає історичній правді.

В результаті нападу німців Сталін був змушений змінити своє ставлення до українців, витворивши специфічний український радянський патріотизм, який проіснував як напівофіційна ідеологія аж до часів брежнєвського застою.

За підрахунками Інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії під час конфлікту загинуло 3,5-4 млн українців, у партизанських формуваннях — від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА — понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками інституту, складають 8-10 млн, демографічні — 10-13 млн осіб.

На думку заввідділу історії періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ Олександра Лисенка, загальні демографічні втрати населення тодішньої Української РСР оцінюються у 13-13,5 млн осіб.

Населення УРСР в 1940 p. становило 41,3 млн осіб. На 1 січня 1945 р. в Україні зареєстровано 27,4 млн. Різниця становить майже 14 млн українців. За прийнятими в Росії офіційними даними, загальні демографічні втрати всього СРСР у Другій світовій склали 26,6 млн.

Московське радіо оголошує про початок війни, вперше вживаючи термін "Велика вітчизняна війна радянського народу"

Згідно з указом президента Кучми від листопада 2000-го, 22 червня щороку відзначається як День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни.

Читайте також:

Харків часів окупації. ФОТО

У Червоній армії воювали 6 млн українців

Знищення в'язнів у тюрмах НКВД в червні 1941-го. Трилогія

Забуті жертви війни. Радянські військовополонені 1941 року. ФОТО

Тимоті Снайдер: "В Україні було два голодомори - радянський і нацистський"

Голокост від куль. Масові розстріли євреїв в Україні 1941-44 рр. ФОТО

Найбільша каральна операція німців у Європі. 7 тисяч українців убито

Неписана історія війни. Проект родинних спогадів від ІП

Київ осені 1941-го в кольорі. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.