In Memoriam. Дмитро Федорів, господар хати з Олегівської, 10

Цей будиночок на схилі гори Щекавиці, схожу на сільську, знають сотні людей. Його називали "хатою правди". У 1988-му тут проходили засідання УКК та УГС, зустрічі колишніх політв’язнів.

Цю хату на схилі гори Щекавиці, схожу на сільську, знають сотні людей. Її називали "хатою правди".

Господар, Федорів Дмитро Іванович (народився 7 листопада 1930 року в м. Жидачів Львівської обл.), у кінці 1960-х – на початку 1970-х років працював хореографом переслідуваного владою народного фольклорно-хорового колективу "Гомін", а потім надовго став безробітним, у 1987 р. відважно надав свій приватний дім Українському культурологічному клубу, незважаючи на неофіційні попередження КГБ, для проведення громадських вечорів.

У 1988-му тут проходили засідання Київської філії Української Гельсінської Спілки, наради Всеукраїнської координаційної ради УГС, зібрання та зустрічі колишніх політв’язнів.

Дмитро Федорів та його легендарна хата

Через те Дмитро Федорів зазнавав постійного тиску з боку міліції, КГБ, Подільського райкому КПУ.

У його будинку тимчасово мешкали керівні діячі та активісти УГС, зокрема В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Анатолій Лупиніс, Олександр Орос та багато інших.

Попри кагебістські провокації та залякування, візити міліційних та партійних чиновників, тут проходили резонансні публічні вечори УКК.

17 січня 1988 р в його помешканні відбувся організований Українським культурологічним клубом перший громадський вечір пам’яті ще забороненого Василя Стуса з доповіддю Михайлини Коцюбинської, виступами Євгена Сверстюка, Зіновія Красівського, Василя Ґурдзана, Степана Сапеляка, Вячеслава Чорновола, Олеся Сергієнка, Михайла Гориня.

Після здобуття Україною державної самостійності домівка славного патріота Дмитра Федоріва на Олегівській, 10 і надалі була, до останніх днів його життя, місцем зібрань борців за національну незалежність.

Дмитро Іванович (у першому ряду справа) з друзями з УКК і УГС

Помер Дмитро Федорів уранці 9 квітня 2012 року, на 82-му році життя. Прощання з небіжчиком відбудеться у середу, 11 квітня, о 14-й годині на його рідному подвір’ї на вул. Олегівській, 10, поблизу станції метро "Контрактова площа", навпроти Житнього ринку. Похований він буде на Лісовому цвинтарі.

Вічна пам’ять мужньому борцеві за Україну!

Олесь Шевченко, Євген Сверстюк, Василь Овсієнко, Петро Борсук, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Євген Обертас, Микола Горбаль, Олександр Ткачук, Тарас Компаниченко

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.