Як нам, спільноті Українського Католицького університету (УКУ), ставитися до образу "Жида" в традиційних українських вертепах? Чи й далі бачимо ми в цьому образі справжній корінь наших соціальних, національних і політичних лих? Чи не підсміюється над нами Сатана, що ми забавляємося цим образом, у той час як у державі нашій гучні бенкети справляє нерозпізнане зло?
Кілька днів тому ми, християни східної традиції, увійшли у Різдвяний піст (Пилипівку). Напружені ритми інформаційної доби не сприяють глибинним медитаціям, а підготовка до університетських іспитів відволікатиме від іспиту сумління. Отож ми всі мусимо докласти певних зусиль, щоб надолужити те, що мимоволі втрачаємо.
Цим листом ми запрошуємо вас до інтелектуальної задуми й духовного просвітлення, щоб душа наша стала спроможною розрізнити сяйво Вифлеємської зорі та прийти з дарами до ясел Спасителя.
"Веселих свят, друже командире!" Як в УПА святкували Різдво
Різдвяний піст закінчиться урочистим літургійним проголошенням: "Христос Рождається!", дивовижним чаром Свят-вечора, а тоді веселим співом Коляди. Щиро сподіваємося на те, що свій різдвяний вертеп сформує і студентство УКУ; впевнені, що невеличкі колядницькі ватаги організують зі своїми дітьми й наші молоді батьки.
Але радість очікування цього свята щороку затьмарюється лихим передчуттям, що в час найвищої духовної кульмінації святого Різдва у нашу хату знову увірветься вертепний "Жид", – і насіння зла, що його вертепне дійство мало б виполоти, знову загніздиться в нашій душі.
У нашому Університеті немає однозначного ставлення до цього феномену.
Дискомфорт від цього вертепного образу й відчуття, що він суперечить духовній поставі сучасного християнина й етосові УКУ, сусідує з настороженим ставленням до спроб вилучити його, що сприймається як зневаження давньої традиції та улягання стороннім силам.
 |
| Новорічний вертеп дисидентів у Львові 1972 року - напередодні масових арештів 12 січня |
Наше завдання на цей Різдвяний піст – остаточно вирішити, якими в цьому питанні мають бути місія та етос УКУ.
Ми не можемо заперечити той історичний факт, що образ "Жида" був традиційним для українських різдвяних вертепів. Мало того, цю роль – поряд з іншими негативними ролями, як-от Ірода чи Смерті – сприймали ентузіастично, у них вкладали багато душі й гумору. Так народ у бароковому стилі представляв дихотомію добра і зла.
З цього пласту української народної культури видно, що в певні епохи соціальні біди українського народу асоціювалися з єврейством (як, до речі, і навпаки).
Як козаки Хмельницького євреїв убивали. "Хроніка Натана Гановера"
Ясна річ, далеко не кожен, хто щиро сміявся, бачачи гротескні кривляння вертепного "Жида", був запеклим антисемітом. Дві етнорелігійні групи жили поруч; їхні звичаї були часом зрозумілими для іншої групи, а часом і кумедними. І за поняттями "жида" й "гоя" стояли свої міжгрупові табу, що їх плекали з обох сторін.
Але часом гротескна забава мала далеко не гумористичне продовження, коли по українських селах і містечках зграйки хлопчаків не раз гналися по вулиці за єврейським однолітком, скандуючи уже не барокове: "Жид! Жид!". Пізніші політичні наслідки такої "забави" ми, вибачте на слові, відхаркуємо й досі.
Можна лише вітати прагнення багатьох із вас берегти культурні традиції та звичаї. Але варто також замислитись, чому це прагнення таке вибіркове. Адже ми легко зрікаємося, наприклад, традиції посту – хоч знаємо, що деяких бісів людина може вигнати з себе "лише молитвою і постом" (Мт. 17:21).
Ми легко забуваємо про одвічне правило пошанування святої неділі чи спільної трапези у родині, хоч усі ці звичаї є не лише Божим законом, а й антропологічними та культурними імперативами, занедбання яких призводить до великих втрат.
То чи не варто нам психотерапевтично видобути з глибин своєї свідомості ті причини, що роблять саме цю вертепну роль такою бажаною та незамінною? Це, насправді, доволі проста духовна вправа…
До того ж пам’ятаймо: якщо ми хочемо свято оберігати цей образ у майбутньому, то будьмо щасливі від того, що в інших культурах так само свято оберігатимуть образи "хохла-дєрєвєнщіни", "різуна-гайдамаки" чи "кривавого погромника".
Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"
Тоді не ображаймося, що в російських телесеріалах з образом "хохла" обов’язково асоціюються хитрість, підлість і зрада, й будьмо готові, що українофобія і далі супроводжуватиме нас незмінною тінню. Не здивуймося, якщо у світі виробиться алергія на нашу нинішню пострадянську ідентичність, а на сценах Нью-Йорка й Парижа з’являться невдовзі бурлескні образи "українського емігранта-мафіозі".
Утім, когось із вас турбуватиме питання, чому це саме ми маємо починати позбуватися своїх усталених стереотипів першими. Мовляв, хай вони почнуть, а ми вже їх підтримаємо. На цю тривогу наш народ віддавна знайшов відповідь: "Із себе починає не слабший, а мудріший".
Ми розуміємо, що дихотомічне вертепне дійство просто вимагає персоніфікації полюсу зла – без цього óбрази добра стали б "ходульними". Проте є різниця між образами Ірода та Смерті, з одного боку, та образом "Жида" – з іншого. В тому другому випадку зло ототожнюється з цілою етнорелігійною групою – отже, ми маємо вирішити, чи справді така світоглядна позиція є нашим новітнім "богослов’ям визволення", яким ми хотіли б оберегти себе від вселенського зла.
Насправді жодна людська культура не має монополії ні на чесноти, ні на пороки. У всіх людей ДНК за своєю природою однакові, й не існує гену підлості чи, навпаки, доброчесності. Отже, кожен народ, як і кожна людина, може вознестися до найвищих духовних вершин і шубовснути у найгірші гріховні провалля.
Євреями в історичному бутті були не тільки міняйли, торговці та лихварі. Євреями були, зокрема, апостоли, члени найдавнішої християнської спільноти та майже всі автори Нового завіту (за винятком Луки). Єврейською була Пресвята Родина – Йосиф та Марія. Врешті-решт, по Своїй земній Матері євреєм був і Сам Ісус, Різдво Якого ми готуємось тепер зустрічати.
"Українсько-єврейська зустріч". Наші історії неповні одна без одної
Християнство наше вийшло з лона юдаїзму, переймаючи від нього віру в єдиного Бога. Отож, хто, як не ми, мали б прибрати поставу вдячного смирення й усвідомити той надзвичайний факт, що, кажучи словами Ап. Павла, будучи дичкою оливною, защеплені були між святе галуззя та стали співучасниками кореня та оливного соку (пор. Рм 11:16 – 17). На основі цього ще Папа Пій ХІ стверджував: "Духовно усі ми семіти".
Тому не дивно, що свого часу Папа Іван ХХІІІ, осмислюючи духовні причини Голокосту єврейського народу, звернувся в молитві до Ісуса: "Прости, що ми знову розіп’яли Тебе в їхньому тілі!". У цю передріздвяну пору ми запрошуємо вас піти за цим духовним прикладом і сповідально звернутися до Христа: "Прости, що ми знову зневажаємо Тебе в цьому знущальному образі"!
Господня благодать потрібна нам, щоб ми мали здатність відсікати від себе гріховні нарости минулого й духовно зростати. Не треба бути Еклезіастом, щоб помітити, що і світ, і Церква, і ми самі невпинно еволюціонуємо. Разом з нами міняються й ті засоби, за допомогою яких ми інтерпретуємо світ.
Окремі óбрази, які колись здавалися невинними, сьогодні можуть травмувати людські душі й суперечити нашій земній місії. Не біймося розпрощатися з ними – біймося не помітити, що, обстоюючи застарілі óбрази, ми порушуємо найважливіше в християнстві – заповідь любові.
Сучасні прояви зла розмаїті та універсальні. Воно одягається в шати добра, досконало імпровізує на струнах нашої душі, зачіпає наші найпотаємніші бажання й найприродніші інстинкти. Зводити усе це розмаїття до тріади традиційного вертепу (Ірод – Смерть – Жид), зокрема до архаїчної постаті "Жида", означало б, що ми, наче дальтоніки, не помічаємо деяких кольорів нашого мінливого й різнобарвного світу.
Ми пропонуємо спільноті УКУ, а особливо студентству, наново осмислити ґенезу зла. Богослови мали б виявити, в чому справжній корінь наших соціальних, національних і політичних лих, і у вертепному дійстві донести його до людей з оздоровчими гумором і сатирою. Історики мали б остерегти нас від повторення помилок минулого. Від соціальних педагогів ми очікуємо рецептів, як можна загоїти роз’ятрені суспільні рани.
Знайти новітній персоніфікований образ лихварства, грошолюбства, корупції, підкупу та підступності – таким є духовне завдання для нашої спільноти на цей час Різдвяного посту. Інакше ми не помітимо, що всі ці виразки – в нас самих, у тій порочній стороні людської природи, що була ушкоджена гріхопадінням.
Без цього не зможемо ми й осягнути проблем нинішньої України, а разом з ними – проблем усього світу. У регіональних, мовних, конфесійних та будь-яких інших поділах, що терзають сьогодні тіло України, ми обов’язково побачимо відгомін нашої готовності таврувати іншого та заперечувати його гідність.
Отож пам’ятаймо, що без належної метаної – тобто радикальної зміни способу думання – зло й далі торжествуватиме, кинувши нам на розтерзання своє карикатурне опудало, натомість зберігши свою справжню природу нерозгаданою.
Як козаки Різдво святкували. Не Гоголь
"Христос рождається, щоб оновити колись упалий образ" – мовиться у наших службах у Передпразденство Різдва. Йдімо за Христом й оновлюймо "упалі óбрази", щоб стати спроможними оновити світ.
о. Борис Ґудзяк, ректор
о. Юрій Щурко, керівник Духовно-пасторального відділу
Мирослав Маринович, віце-ректор з питань призначення та місії Університету
Джерело: сайт УКУ