Віктор Ющенко: "Я запропонував Януковичу прийти в Биківню"

У минулу суботу в Биківнянському лісі, неподалік Києва, без преси і зайвої метушні було вилучено з землі кілька сотень зразків взуття, яке колись належало розстріляним у цьому місці людям. Це – знахідки цьогорічної експедиції, яку очолював відомий археолог Сергій Воронов.

Знайдено залишки 2072 жертв, понад 2700 артефактів – від унікальної розстрільної зброї з набоєм, який заклинило, і до приватних речей – окулярів, зубних щіток, ґудзиків, монет тощо.

Зубні щітки невідомих жертв Великого Терори. Фото з розкопок надано "Інститутом Президента Віктора Ющенка"

Биківнянські могили – це пам'ять про п’ять передвоєнних років, коли зусиллями НКВД тут було заховано сліди вбивства близька ста тисяч громадян Української РСР і, дуже вірогідно, громадян Польщі.

На останнє вказує знайдений нещодавно поліцейський жетон, який належив одному з фігурантів т.зв. "українського катинського списку" Юзефа Нагліка.

Батька Степана Бандери теж убили в Києві. Можливо, і в Биківні

Але, очевидно, що 99% розстріляних і забутих – це українці. Не по крові, бо хто тепер це з’ясує і навіщо, а за громадянством їхніх нащадків. Історики припускають, що більша частина жертв – це кияни, які потрапили під молох Великого Терору 1937-1938 років.

Але не тільки. Робота з розшуку імен в архівах триває. Наразі відомо лише півтора десятки тисяч імен тих, хто знайшов вічний спокій тут.

На соснах Биківні – рушники і саморобні таблички. Це родичі маркують ліс, щоб суспільство пам’ятало тих, кого більшовики стерли в порох. Дуже часто, це символічні пам’ятники – НКВД не повідомляло рідним, де саме і як закінчилося життя "антирадянщиків" і "контрреволюціонерів".

Хтось отримав кулю в Києві, хтось – у Норильську чи Казахстані. Але їхні імена тут, щоб пам’ятали, що ці люди жили.

Одним із учасників ексгумації речей репресованих був Віктор Ющенко. Президент був без охорони, але з невеликим почтом співпрацівників, серед яких – Віра Ульянченко, Михайло Дорошенко, Лілія Григорович, Валентина Руденко, прес-секретар Ірина Ваннікова.

"Український катинський список". Позиція польського історика

Темою Биківні Ющенко цікавиться багато років. У травні 2001-го очолюваний ним уряд власне і створив Державний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", а вже глава держави у 2006-му – надав заповіднику статус національного.

Ющенко тут свій: вітається за руку з землекопами, дозволяє собі навіть трохи підняти голос на археолога Воронова [інтерв'ю з керівником експедиції читайте незабаром на "Історичній правді"]. Відтак береться за лопату і відкопує мішки з взуттям. Навіщо?

У кінці тижня, у п’ятницю-неділю, у "Мистецькому Арсеналі" відбудеться виставка документальних свідчень про трагедію Биківні. Ті самі тисячі артефактів. Ющенко – організатор виставки та її ідеолог. Використовую можливість поставити кілька питань.

"Історична правда" презентувала Ющенкові книгу постійного автора сайту Олександра Зінченка, присвячену таємницям українських сторінок Катині. Фото Вахтанга Кіпіані

Коли у Вашому життя з’явилась тема Биківні?

Це були 90-ті, десь 1993-1994 роки. Я пригадую, що прочитав у пресі про це місце і мені захотілося приїхати сюди в Биківню і подивитись.

Чим Биківня відрізняється серед інших місць розстрілів, катувань, які Ви бачили?

Насправді, якби в нас одна Биківня була, можливо тоді на душі легше було б. Таких місць, на жаль, у нас багато. Але якщо вдасться "підняти" цей проект, тоді, можливо, людська совість і свідомість прокинуться і приведуть нас до того, як нам розкрити цю білу книгу трагедії – Биківня, Вінниця, Харків…

Пригадую епізод у житті. Я був президентом і якось заїхав на базу військово-повітряних сил під Вінницею. Між іншим, офіцери кажуть мені, що саме в цьому місці було місце масових розстрілів у 37-38-му роках і що ми стоїмо на кістках.

"За" і "проти" українського катинського списку. Позиція українських істориків

І що всі ці доріжки, плаци – все це могили… Зайшли за казарму, на цегляній стіні видряпане послання вже з часів війни – там був німецький концтабір, де тримали наших хлопців-солдатів. Бачу останні їхні слова, адреси рідних…

Тоді ж довідався про кілька цифр, які не можу забути. На Вінничині в роки Другої світової війни від рук фашистів загинули 7 тисяч людей. У 1937-1938 роках НКВД знищив коло 12 тисяч. Ми паралельно жили в двох війнах, з двома режимами. Різниця між ними, як мені здається, не в ідеології, а в кольорі – ті коричневі, а ці червоні.

Прикро, що сьогодні ми не можемо сказати, скільки тут розстріляно більшовиками людей. Але мова йде про десятки тисяч… Це ж гріх, коли ми знаємо їх імена і досі не викарбували їх тут, щоб родичі, близькі могли прийти до них.

Чому Биківня? Сюди можна більшу увагу змобілізувати, ніж до інших масових поховань, бо тут поховані кияни. Поруч столиця, поруч влада, культурні осередки, дипломати. Отже, пам'ять про цей злочин реанімувати легше. Я ходив і до президента, і до міністра культури, стукаю в усі двері – якщо ми вже підняли цю тему, зробили проект, виходимо на тему меморіалу, йдемо далі.

Звичайно, коли я дивлюся на цей ліс, а я часто сюди приїжджаю, крім сосни і крім рушничка, вибачте, дешевенького, бо я знаю, де і за скільки ми їх беремо, нічого немає. А мало би бути місце, де українець міг би зупинитись оком і пам’яттю. Щоб був шанс вийти з цього лісу іншою людиною, пройшовши це чистилище.

Подивіться, поки що тут немає не тільки музею і меморіалу, немає нормальних доріжок, даруйте, тут немає туалету, води, електрики. І це ми називаємо національним заповідником… Щось тут неправильно.

Чи не думали Ви взяти президента за руку і привезти в це місце, де він, до речі, не був…

Так, не був. Я Віктору Федоровичу запропонував, щоб в один день до роботи або після роботи тихенько, без ніякого супроводження, приїдемо і подивимось. Заразом подумаємо, що ми тут можемо зробити і якомога швидше.

Ми наближаємось до 75-х роковин розстрілів. Треба багато зробити, тому ми активізували Биківнянську раду при Мінкультури – вона вже двічі розглядала проект меморіалу, який тут буде встановлено. Опрацьовуємо варіант разом зі скульпторами, щоб оця хресна дорога (показує – ВК) була заставлена скульптурами, присвяченими трагедії Биківні.

Це робитимуть і молоді скульптори, і метри. 35 брил пісковика вже лежать на території комбінату "Хімволокно". Чекаємо тепер, щоб з’явилася концепція, яку приймають всі, і зробимо гарний подарунок заповіднику.

Дивно, національний заповідник є, а концепції немає?

Є концепція, де розписано, що і де має бути на понад 250 гектарах території національного заповідника – меморіал, церква, музей, адміністрація тощо. Але пооб’єктного планування ще немає. На жаль, цього року заповідник отримав лише кілька мільйонів гривень.

Віктор Ющенко та Віра Ульянченко не забувають про жертв Биківні

Тоді я запропонував – давайте ми зберемо кошти і зробимо громадським коштом те, що можемо. Почнімо від центральної алеї – її треба засипати цегляною чи гранітною крихтою, звернемося до Київобленерго, щоб вони, як українці, сини, гідні цієї пам’яті, власним коштом поставили кілька стовпів, провели сюди електроенергію.

Водоканал має зробити свердловини і профінансувати будівництво туалетів, бо соромно – тут проходять публічні заходи, збираються сотні людей.

Отам (вказує рукою – ВК) був Дарницький концтабір, де фашисти нищили наших людей. Так там елементарної таблички немає! Громадськість мала б подбати і про це. Вибачте, але зараз навіть коли собак хоронять – якісь таблички вішають, а тут тисячі червоноармійців поховані і нікому до того немає діла.

Було кілька публікацій, що цей ліс хочуть віддати під котеджну забудову. Небезпека минула?

Це питання вже знято! Взагалі, і це приємно, по цьому заповіднику, починаючи від Кучми і закінчуючи останніми документами, під якими є підпис Януковича, всі президенти приймали рішення, які стосувались або території заповідника, або плануванню, або якісь концептуальні рішення. Тут той випадок, що історія ставлення до музею день від дня кращає.

Наразі вже є заповідник, який має межі, має юридично належно оформлені державні акти на землю. Тож, не буде тут ніяких приватних будинків у цьому святому місці.

Пожежа в Биківні не є випадковою - товариство "Меморіал"

Адміністративний будиночок побудували, та його нещодавно спалили… Запитайте, де зберігаються матеріали археологічних розкопок – безцінні артефакти, всі те, що залишилося після розстріляних тут киян?...

Звичайно, ненормально, що заповідник є, а приміщення в нього немає. Орендує кілька кімнат в Інституті національної пам’яті. Я звернувся до президента, щоб підвальні приміщення того будинку на Липській передали заповіднику, бо за іронією долі саме там якраз і відбувались розстріли в тих роках.

Якою є концепція виставки в "Мистецькому Арсеналі", що Ви нею хочете сказати?

Ми наближаємось до 75-ї річниці Великого Терору. На це мають рефлексувати і громадяни, і влада. Цей захід відбувається в рамках мого інституту ["Інститут Президента Віктора Ющенка"].

Рік працювала експедиція в Биківні, знайдено вражаючи докази злочину – вони достойні уваги людей. Є півтора відра куль і гільз – хай люди на них подивляться. Цими кулями вбивали ваших дідів. Хай подивляться на це взуття з могил, на ті калоші і підошви… Це майже єдине, що залишилося після них.

Кулі-вбивці

Ці речі щемливі, приватні. Гребінець, зубна щіточка, чашка, копійка з кишені. Люди йшли в тюрму не на один день, прагнули якось організувати своє життя за гратами, у сталінських застінках. А їх привезли сюди… Сподіваюсь, може якраз ці речі змалюють українцям непізнану картину величезної трагедії.

Експозиція починатиметься від самої брами "Мистецького арсеналу" – ми викладемо дорогу свічечками. Далі буде виставлено близько трьох тисяч речей, знайдених у Биківнянському лісі. Відтак буде зал камерної музики, де на відкритті звучатиме концерт-реквієм, що його гратимуть фантастичні музиканти з "New Era Orchestra".

Я їх почув на фестивалі "Молодість", дуже сподобались, запитав їхнього художнього керівника Тетяну Калініченко і вони радо погодились.

Понад 20 мішків взуття розстріляних у кінці 1930-х - страшні докази сталінського злочину без кари. Робота археологів триватиме й далі

В окремому залі буде скляний куб, де експонуватиметься оце взуття розстріляних. Я коли дізнався, що його після розкопок назад закопали – два дні не спав. Коли побачив, що гроби з рештками ставлять один на один і так закопують – не міг знайти собі місця, в мене гнів такий був…

Якби ці кістки були польські, то тут у момент їхнього поховання стояли б десятки тисяч людей. Прийшли б курсанти, молодь… Вони б гідно вшанували цю національну трагедію. А в нас таке девальвоване почуття історичної памяті, що просто ображає.

Переконаний, чим краще українці знатимуть історію своїх батьків, то не будуть виростати на прикладах павліків морозових. Бо інакше виходить перекотиполе…

Папа Римський Іван Павло ІІ у Биківні, 2001 р.

Та все ж. Тут на цих могилах молився Папа Римський, президент Сполучених Штатів був, Збігнев Бжежинський був, а Янукович ще не був…

Я інформував президента про те, що ми тут знайшли і що відбудеться на виставці. Сподіваюсь, що сюди ближчими днями завітають президенти Польщі та України Коморовський та Янукович. Думаю, що поворот у ставленні до цього місця ми зробимо.

Президент Польщі приїде в Биківню відкрити будівництво неузгодженого пам'ятника?

Розумію, що за рік-два всього тут не зробиш. Мова йде про початок шляху. Держава має свою частину шляху пройти, громадськість – свою. Я менше всього хочу, щоб ми скинули справу відновлення пам’яті на державу і щоб вона все за нас робила.

Я хочу, щоб сюди приїхали сотні, тисячі дітей, студентів з університетів Шевченка, Драгоманова, інших вузів, попрацювали тут лопатами, зробили те, що робиться тільки ручками, не екскаватором. Тоді й віддача буде. Через це проходили і проходять поляки, євреї, литовці.

Меморіалу ще немає, є тільки Хрест...

Чи планується зробити так як у музеї Голодомору – відкриті книги, списки жертв і тоді людина може пережити катарсис, знаходячи своє прізвище…

Так, варто шукати в тих списках своє прізвище, з’ясовувати, яке цей розстріляний відношення до твого роду має. Отут зліва і справа (показує рукою – ВК) будуть стояти стели і на них по вісімсот, по тисячі імен буде вибито. Зробимо так, щоб люди могли біля рідного імені і свічечку поставити, і квітку покласти. Отут відновлюються справжні почуття і пробуджується пам'ять про націю, до якої належиш.

Джерело: tsn.ua