Євген Коновалець і наша доба

Наскільки б критично ми не розглядали події, пов'язані з ОУН, що відбувалися після 1940 р., постать Євгена Коновальця, поруч з Симоном Петлюрою, увійшла в нашу історію, дійсність, боротьбу, прямо у кров нашої політичної думки й революційної дії, як неповторна.

Після Євгена Коновальця ми мали борців, керівників окремих груп, які стали мужніми, героїчними, блискучими у своєму середовищі, більшими чи меншими авторитетами всеукраїнської дійсності: серед них командир УПА Тарас Чупринка, провідники двох ОУН - Андрій Мельник і Степан Бандера, з-поза націоналістичного середовища Іван Багряний...

Усі вони зробили внесок в українську справу - такий, до якого вони прагнули, у повному й глибокому переконнні, що чинять краще за інших, не можуть відступити від започаткованої справи, від своїх принципів, і що історчина доля, хотіли вони цього чи ні, поставила важкий тягар відповідальності саме на них.

Говорити про Євгена Коновальця - це говорити про формацію Січових Стрільців, про об'єднання низки націоналістичних груп в одну УВО, про ОУН.

Лідер ОУН із сином Юрком. Фото з архіву Святослава Липовецького

Коновалець, мабуть, не мав особистого життя. Його життям були Січові Стрільці, УВО, а згодом ОУН.

В історії кожного народу приходять моменти, коли його провідники відчувають своє історичне покликання і ухвалюють такі рішення, які, на їхню думку, були б найбільш корисними для народу і його змагань. Це вирізняє їх з-поміж інших - на місце провідника групи, організації, народу.

Заходи в Києві до 120-річчя народження Євгена Коновальця

Після програних Визвольних Змагань 1917-1921 рр. в Україні й поза нею велась самовбивча полеміка: хто винен у програші? Що далі? Продовжувати боротьбу легальними засобами чи підпільними? Іти на компроміс із завойовниками чи залишатися безкомпромісними?

Це нуртувало в тогочасному українстві в першу чергу навколо Симона Петлюри.

Перед Євгеном Коновальцем постало принципове питання: чи під силу йому в тій складній всеукраїнській ситуацій вийти з новою концепцією боротьби, чи продовжувати те, що безрезультатно робили його політичні діячі-сучасники? Чи готовий він запропонувати нові методи боротьби, які відповідали б вимогам часу?

Командант Січових Стрільців Коновалець (перший ліворуч) на фронті

До всіх труднощів того часу долучилась гарячка зміновіхівства (від назви збірки "Смена вех", виданої у Празі в 1921 році, де еміграційна інтелігенція розмірковувала про необхідність співпраці з більшовиками - ІП) яка розпалювала пристрасті в українському суспільстві.

Низка провідних осіб, які ще недавно очолювали боротьбу 1917-1921 рр., були керівниками урядів УНР (включно з першим президентом України Михайлом Грушевським), пішли на компроміс з новим комуністичним режимом і повернулися в Україну, щоби невдовзі бути знищеними тим режимом.

Доля членів Центральної Ради в СРСР

Вимогою часу стала потреба кинути нові гасла, запропонувати інші ідеї, які захопили б маси, стимулювали б створення когорти безкомпромісних борців за визволення народу, повернули б йому втрачену віру.

Коли УВО ще тільки робила перші кроки, існувала небезпека, що українська історія може втратити навіть Симона Петлюру, який опинився під нещадними критичними ударами зсередини і ззовні.

Власне УВО, а згодом ОУН повернули постать Симона Петлюри нашому народові як символ безкомпромісної боротьби за державність.

Реакція на втрачену самостійність, розчарування в партіях лівого спрямування (правих тоді ще не було), пошесть зміновіхівства - змусили Євгена Коновальця і його однодумців шукати виходу з глухого кута української справи. Тоді в Західних країнах почали набувати сили радикальний фашизм і націонал-соціалізм, для яких нація мала бути завойовником інших народів.

Як із Петлюри робили антисеміта

Євген Коновалець дивився на ці крайнощі іншими очима. Для нього радянський марксизм був ширмою російського імперіалізму, а німецький націонал-соціалізм - вузького зоологічного фашизму.

Обидва ці напрямки в основі - ідентичні, людиноненависницькі. Їхня спільна мета (хоч це були полярно протилежні спрямування) полягала в поневоленні й закріпаченні людини й народу. Тому Коновалець і первісна горстка провідних членів ОУН дуже виразно усвідомили, що нова українська сила не може орієнтуватися ані на німецький націонал-соціалізм, ані на марксизм чи комунізм російської моделі.

Учасники І Великого Збору (Конгресу) у Відні, який став початком Організації Українських Націоналістів

Коли постало питання про перехід від УВО до ОУН, то ані в Коновальця, ані в його найближчих співробітників і мови не було, щоб у назві нової політично-революційної організації використати слово фашизм чи націонал-соціалізм. Тому постала ОУН - Організація Українських Націоналістів.

Як би критично не оцінювали воєнний і післявоєнний періоди діяльності ОУН, 1928-1938 рр. залишаться найсвітлішими в історії революційної і підпільної боротьби цієї організації.

В офіційних виданнях ОУН цих років, у писаннях Вассияна, Сціборського, Андрієвського, Ольжича, Мирона, Мартинця видно, що український націоналізм був оригінальним виявом духовних спрямувань народу.

Саме ідеологія націоналізму ОУН тих років, а не радикального націоналізму різних ідеологів з-поза ОУН (зокрема й націоналізму Дмитра Донцова), який був просякнутий орієнтацією на чужі крайні "-ізми", може бути прикладом і моделлю навіть сьогодні.

ОУН - "незриме військо поневоленої нації"

Нещастям для подальшої діяльності ОУН було те, що т. зв. радикальна націоналістична ідеологія з-поза ОУН мала більший вплив на тодішнє молоде покоління й студентство, розбурхуючи національні пристрасті, породжуючи крайнощі й спрямовуючи своє вістря не проти ворога-завойовника, а проти іншої думки й позиції. Це й призвело до того, що після загибелі Євгена Коновальця найпотужніша українська організована сила втратила своє потенційне значення.

Після тисячолітнього бездержав'я, напередодні війни сталося те, що не повинно було статися за жодних обставин - наступив розкол ОУН на дві ворожі сили. Націоналістична ідеологія з-поза ОУН 1929-1930-х рр., побудована на крайнощах, нетерпимості й винятковості, яка призвела до розколу цієї організації, переслідує нас і сьогодні.

У річницю від дня народження Євгена Коновальця, залишається відкритим питання й оцінка подій в ОУН після його смерті.

Через кілька хвилин після убивства Євгена Коновальця сталінськими спецслужбами

Здається, у наш час ніхто не має морального права будь-кого звинувачувати за ті трагічні події. Але незважаючи на це, перед кожною самостійно мислячою людиною не може не виринути низка запитань: чи був би можливий розкол в ОУН, коли б Коновалець жив?

Яке становище у такому разі було б в Україні під час війни? Чи німці зважилися б знищити мільйони українських червоноаромійців, які не хотіли воювати за радянську владу й сотнями тисяч здавалися в полон? Чи об'єднана постава народу на чолі з Коновальцем принесла б свободу і державну незалежність?

Мандрівка до Полковника. Де похований Коновалець

Запитань може бути набагато більше, і всі вони пов'язані з іменем Коновальця й ОУН.

Дуже часто ми втікаємо від болючих відповідей, не усвідомлюючи, що така втеча нікому жодної користі не приносить. Прикриття гучною фразеологією героїзму й самопосвяти, які були у нашій новітній історії, жодної користі нікому не принесли.

Історія вчить, що легше вмирати, легше приносити себе в жертву, легше закликати до жертви й посвяти, ніж будувати державне життя народу.

Лідери обох ОУН Степан Бандера та Андрій Мельник зустрічались тільки на цвинтарі, у день пам'яті полковника Коновальця

У післявоєнні роки українські політичні сили західної діаспори та їхні провідники не зуміли зробити логічних висновків, осмислити трагічні помилки, приборкати пристрасті й амбіції, а гучні слова перемінити на конструктивну справу. Прикладом можуть бути наші світлі й трагічні річниці.

Як колись, так і тепер громаду збурюють заяви й заклики до об'єднання (де об'єднання постає як приєднання). Ці заклики звільняють політичних провідників від осмислення трагічної дійсності, в якій Україна і Західна українська діаспора опинилися після війни, і в якій Україна перебуває сьогодні.

Нині майже ніхто не замислюється над конкретними заходами й діями: як в українській незалежній державі вивести українське питання з національного тупика?

Тільки подумати: в Україні зареєстровано біля двадцяти політичних, громадських і молодіжних груп і організацій, які визнають ідеологію українського націоналізму і здійснюють свою діяльність на виразних націоналістичних принципах. І всі вони самостійні й незалежні. Їхня діяльність і їхні спорадичні пориви губляться в морі української дійсності.

Івано-Франківська влада: "кожен депутат має бути бандерівцем"

Маючи за собою світлі й героїчні події воєнних і повоєнних років, в українській державі їхні послідовники опинилися на узбіччі українського політичного і громадського життя. Це і є результат трагічних подій, які охопили наймогутнішу українську державницьку силу після загибелі Євгена Коновальця.

Підкреслювання "єдності" й "об'єднання", а в тому і з нагоди 120-річчя від дня народження Євгена Коновальця, стають нездійсненною мрією у вільному суспільстві.

Тотальне об'єднання або тотальна єдність ведуть до авторитарної системи, де право говорити від імені всього народу узурпує одна група, організація або партія. Як наслідок, держава перетворюється на таку систему, якими були фашистська Італія, нацистська Німеччина й соціалістичний Радянський Союз.

2011-й: аноніми "перейменували" львівську вулицю Коновальця "назад в СРСР"

Сьогодні, у річницю Євгена Коновальця та в дні його трагічної загибелі (а разом з тим і загибелі Симона Петлюри, бо дати збігаються) українство опинилося перед обличчям серйозної загрози. Суспільство потопає у зливі порожньої і псевдо-патріотичної риторики. Втрачається відчуття найважливішого - відчуття вартостей та ієрархії загроз, перед якими воно опинилося.

В Україні влада замінила політику геноциду, цебто біологічного винищення народу, політикою етноциду. І виникає питання: що є більшою загрозою для народу - геноцид чи етноцид?

Геноцид єврейського народу дав йому ще більшу наснагу до ще завзятішої боротьби за незалежність. Геноцид не знищив єврейського народу, він лише надщербив його фізичний потенціал.

З історичної точки зору, етноцид у сучасній історії, зокрема для українського народу, стає найбільшою загрозою. Це планове духовне нищення народу. Етноцид, хоч фізично зберігає націю, зате він нищить її духовно, нація втрачає свою національну ідентичність, мову, культуру, історію, духовне обличчя, волю жити окремим самостійним життям.

Прокурор Абраменко. За СРСР репресував, тепер - досліджує репресії

Нація втрачає свою національну свідомість, бажання мати окрему державу, творити власне майбутнє. Це якраз те, що дехто в сучасній владі, на найвищих щаблях державного правління намагається реалізовувати.

Віками російська імперська влада, згодом комуністична, а зараз частина владної верхівки вже в незалежній Україні сприяли і сприяють перетворенню суспільства на пасивну, зопортунізовану, обивательськи наставлену безвольну і апатичну масу, над якою можна як завгодно панувати та яку можна до безконечності експлуатувати.

Українську політичну й громадянську дійсність доведено до такого стану, що сьогодні не видно в Україні жодної групи, партії чи організації, яка була б моделлю, стерном, орієнтиром, котрим свого часу постала ОУН Євгена Коновальця.

Ми не бачимо такої єдиної політичної групи, яка б мала мужність і відвагу об'єктивно і без пристрастей проаналізувати трагічні помилки нашої влади 2004-2009 рр., зробити логічні й раціональні висновки і сказати, як далі бути українському суспільству.

На диво, у нас усе робиться навпаки - кожному мильному потягненню і кожній помилці у нас намагаються дати ідеологічне і політичне виправдання, що кидає суспільство у вир самозвинувачень і ще більшого протистояння.

"Будувати набагато важче, ніж стріляти. Я також можу стріляти"

Велику працю Євгена Коновальця після розколу зведено до посередності, його роздріблений твір опинився на маргінесі українського політичного й громадського життя, від чого страждає весь український політикум.

Чи хтось з керівників двадцяти націоналістичних груп застановився в цю світлу річницю, як можна б їх перетворити на одну, нехай не об'єднану, але потужну силу, щоб у всіх починнях іти разом, а не кожному окремо, з іншими національно-демократичними групами, організаціями і партіями?

Мета цієї статті не висвітлення біографічних деталей життя, діяльності й боротьби Євгена Коновальця. Хотілося вказати хоч на кілька проблем, які були йому близькі.

Сьогодні ми опинилися в такій ситуації, що з омріяної нами Україна перетворилася на ірраціональну, парадоксальну, на таку, якій майже неможливо повірити логічно і раціонально мислячій молодій людині.

Сьогодні потрібно справжнього героїзму, щоб повірити в Україну, в яку ще так недавно вірили Чорновіл, Стус, Симоненко, Світличний, Сверстюк, Дзюба і багато інших. Для цього треба в першу чергу переступити рубікон упереджень і внутрішньої нетерпимості.

Українська Гельсинська спілка: політичні дискусії та долі лідерів

Справа, за яку загинув Євген Коновалець, ще не стала дійсністю. Шлях до осягнення мети, в ім'я якої він загинув, ще довгий і нелегкий. Сьогодні, після двох етапів: етапу Симона Петлюри - збройної боротьби за державність, етапу Євгена Коновальця - революційно-підпільної боротьби - українство опинилася на третьому етапі боротьби вже в самостійній Україні. Це боротьба за людські й національні права того народу, який виборов цю державу. І ця боротьба триватиме.

Відійдуть одні, на їхнє місце прийдуть інші, більш завзяті. Так, як було за радянських часів: гинули одні, на їхнє місце приходили інші. Коли загрожене майбутнє народу, тоді боротьба ведеться за те, що в цього народу опинилося в найбільшій небезпеці.

В українській державі, український народ опинився перед загрозою втратити власну національну ідентичність. Це та загроза, з якою боровся Євген Коновалець.

У ХХІ ст. у всіх без винятку країнах світу мова, культура, історія, національна ідентичність перестали бути дискусійними. Це самозрозумілі явища. На жаль, ми інші.

За словами поета "ми пізні, найпізніші з усіх", і тому саме нам потрібне переосмислення самих себе і нашої дійсності, щоб не бути "найпізнішими з усіх", а вирватись, боротись і перебороти, щоб стати одним з передових народів світу.