Спецпроект

"Влада піддає мене тортурам, примушує припинити голодування..."

Не було іншого варіанту докричатись до глухої влади. Він оголосив голодування. З нього сміялись і глузували. Почали примусово годувати блювотною рідиною. Серце не витримало болі і ганьби. Його звали...

Цей текст* на ім'я генпрокурора, слухняного виконувача розпоряджень правлячої партії, політзек Анатолій Марченко написав восени 1986-го року, перебуваючи в Чистопольській тюрмі. 

"Заявление

С 4 августа с.г. я нахожусь в голодовке с требованием прекращения издевательств над политзаключенными в СССР и их освобождения.

На сороковой день голодовки, 12 сентября, меня впервые накормили искусственно и с тех пор применяли искусственное питание ежедневно один раз в день, кроме воскресенья.

 

В связи с фактором искусственного питания в той его форме, в которой этот гуманный сам по себе акт применяется лично ко мне администрацией УЭ-148/ ст-4, я вынужден обратиться с данным заявлением на Ваше имя, гр-н Генеральный прокурор СССР.

Я знаком с искусственным питанием по личному опыту в местах заключения еще с 50-х годов, когда голодающих зэков начинали кормить искусственно не на сороковой день голодовки, а на первой неделе.

Так что мне есть с чем сравнивать сегодняшнюю мою голодовку. И это сравнение дает мне основание заявить Вам, что искусственное питание для меня - не что иное, как замаскированное под гуманный акт спасения жизни голодающего издевательство.

И цель этих процедур одна: принудить меня такой коварной и недозволенной формой физического воздействия прекратить голодовку.

Вот фактическая сторона этого мерзкого метода.

Питательная смесь приготавливается умышленно с крупными кусочками-комочками из пищевых продуктов, которые не проходят через шланг, а застревают в нем и, забивая его, не пропускают питательную смесь в желудок. Под видом прочистки шланга мне устраивают пытки, массажируя и дергая шланг, не вынимая его из моего желудка.

Это и говорит о злонамеренности устраиваемой мне пытки под видом гуманного акта.

Как правило, всю эту процедуру проделывает один медработник. Он поэтому не в состоянии при заливке смеси размешивать ее, так как у него уже заняты обе руки: одной он держит шланг, а другой он заливает в нее из миски смесь.

Повторяю, что в данном случае под видом гуманного акта советские власти в лице медчасти тюрьмы подвергают меня физическим пыткам с целью принудить прекратить голодовку. По многолетнему личному опыту я знаю Вашу манеру реагировать на сигналы о произволе тюремщиков.

Вы поручаете разобраться, по существу, тем же тюремщикам, например начальнику Управления.

 

"Факты проверкой не подтвердились" - это стандартный ответ в таких случаях. Он, конечно, очень удобен для внутреннего потребления, но вряд ли он будет таковым, когда будет представлен советским представителям международными организациями. А этого в наши дни советским властям рано или поздно не избежать!

Так что, гражданин Генеральный прокурор СССР, прекращайте издевательства и пытки, не используйте гуманный акт - спасение жизни голодающего - в качестве физического воздействия с целью принудить его прекратить голодовку.

Свободу всем политзаключенным в СССР!

Политзаключенный Марченко".

Через пару тижнів після припинення голодування, яке тривало 117 днів, серце Анатолія Тихоновича зупинилося. Це сталося 8 грудня 1986 року. Таким чином Марченко став останнім радянським політв'язнем, який помер у ГУЛАГу. Не сталінському, правда, - горбачовському.

Демократ і прихильник соціалізму з людським обличчям мав шанс врятувати людину, та не зробив цього. Бо система в умовах, коли закон не працює, вважає себе безпомильною... Отже, кров Марченка - на руках генерального секретаря ЦК КПРС Горбачова, генпрокурора СРСР Рєкункова та інших нікому вже тепер не цікавих законників і медиків. 

Примусове годування екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, яке триває нині в стінах Лук'янівського слідчого ізолятора, на нашу думку, є беззаконням і блюзнірством.

Людина в СІЗО - не злочинець, вердикт суду попереду, і вона має право на безпеку, гідне поводження, юридичний захист, надання необхідної медичної допомоги - словом, все те, чого позбавлений нині громадянин України Луценко.

*Перша публікація - 2008 року в московській "Новой газете"

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.