Кривава історія професійного зрадника

У війнах бувають три категорії людей: герої, мученики та зрадники. За перших і других зазвичай піднімають чарку зі здравицею, або... за упокій. Про третіх воліють мовчати. Поганий, знаєте, приклад...

Але, іноді, злий дух, випущений із закапелків історичної пам'яті краще об'єктивізує факти, аніж кілька позитивних прикладів.

Десять томів кримінальної справи в Галузевому держархіві СБУ -  земний слід цього "духа".

Серед "вещдоков": фото червоних командирів з кубиками на петлицях і німецьких офіцерів з орлами, карта Баренцева моря і лист кров'ю на онучах з адресою "Москва. Судоплатову". А на додачу - саморобний мідний значок з Євгеном Коновальцем.

Червоний командир з кубиками - це "герой не нашого роману" Семен Захарович Блюменштейн-Барановський.  Але все по-порядку.

Перше місце служби - Українська Галицька Армія. Потім, у 1919 р. - зрада, перехід до червоних. Працював на ГПУ, засилався, як провокатор (успішно) в українські підпільні повстанські організації. І вже потім - "заслужені" кубики червоного командира.

"Народна війна". Унікальні фотоматеріали антибільшовицьких повстанських рухів 1920-х

В ті часи успішна робота на ГПУ гарантувала успішну кар'єру. Та в наші, мабуть, теж... Бо організація серйозна, "курувала" таке розмаїття напрямків: від транспорту до дитбудинків, що тільки побажай - і ти "вибиваєшся в люди".

І він вибився... Спочатку служба в "Главсевморпуть". За його ж словами - був учасником експедиції по врятуванню челюскінців. На згадку про це Барановський постійно носив з собою і показував при потребі карту Баранцевого моря з позначеним там островом Барановського. Поряд - жодних інших об'єктів. Тільки острів Балицького...

Чи то в його, Барановського,  честь названо - невідомо. Але доблесний чекіст Семен Захарович переконував усіх, що так. Віднині мав легенду і успішно нею користувався.

Користувався і "зв'язками", як прийнято було висловлюватись у номенклатурному радянському середовищі. Ці зв'язки сприяли тому, що амбітний та підприємливий колишній (?) оперативник  опиняється на керівній роботі в системі ГУЛАГу.

Ну, а потім "система дає збій...". Таке траплялося в ті часи, коли зі зміною і репресуванням чергового наркома під мотовило потрапляли і успішні  виконовці його завдань.

Табірна баланда вичерпалась для Барановського з початком війни. "Родіна" раптом згадала про кількамільйонний резерв ГУЛАГу і... кого куди. Багатьох - на фронт: "оружие получите в бою". А Барановський, як "обдарований від природи" отримує спецзавдання - розбудовувати партизанський рух у Краснопільському районі Сумської області. Таких спецзавдань на окупованій території у нього буде ще багато, але те, перше і по сьогодні вкрито якоюсь таємницею.

"Красные партизаны Украины, 1941-1944". Правда про радянське підпілля

Уже в кінці свого життя, за крок до розстрілу він уперто буде доводити, що так і було, що він "свій", тільки глибоко законспірований. Ось тільки документи не збереглись і ще... високопоставлені свідки - ні пари з вуст...

Зі вступом гітлерівців у с. Мезенівку Краснопільського району, де він "опиняється" перед війною, Блюменштейн-Барановський (а відтоді просто Барановський) вивішує на вікні записку: "Увага німці! Тут живе угорець, який чекав вас 23 роки".

Невідомо хто кого чекав більше, але для німців Барановський, ставши начальником поліції,  виявився справжньою знахідкою. А чого ще бажати новим "господарям життя"? Продовольство і робсила для Рейху поступали справно. Радянських партизанів у районі "не помічалось". Та й "горючим" регулярно постачав "камрадів" всюдисущий і компанійський "цугефірер і мельдексперірер", як він любив підписуватись.

"Дорогий пане Барановський! Я прошу, якщо можливо передати єфрейтором Лінценіхом пляшку горілки для унтерофіцерів комендатури. Ми хочемо святкувати невелике свято і нам не вистачає напоїв" - писав 9 червня 1942 року один з друзів "організатора партизанського руху".

На звороті фото напис: "Моєму дорогому товаришу Симону в пам'ять про веселі часи. Штабвахмістр Карл Мюнх. Листопад 1941 р."

Сам Семен Захарович теж регулярно прикладався до оковитої, і тоді... Його буйний характер пізнала на собі не одна сім'я, чиї родичі були розстріляні за наказом начальника поліції, або ним особисто. Розстріли, побиття, гвалтування: "послужний список" його команди, до якої належали такі ж, як Барановський, члени та кандидати в члени ВКП(б).

Тільки двічі за час "виконання важливого завдання", веселі часи для Барановського затьмарювались. Першого разу, коли надійшов донос про його, м'яко кажучи, "неарійське походження". Проте хвилювання були даремними.

1 червня 1942 р. головний лікар військової частини 01835 д-р Ебберт підписав документ, над яким можна сміятися, коли б це не було так сумно: "Сьогодні я оглянув п. Семена Барановського. Б. справляє зовнішнє враження неарійця. Детальний фізичний огляд не дає ніяких підстав для цих підозр".

От і всі так звані "арійські стандарти"! Не випадково також начальником Путивльської поліції зміг стати Іткін Ісаак Ізраїлевич, який діяв під прізвищем Засоба і знищив не один десяток людей, в т. ч. євреїв. Є й інші подібні приклади.

Вдруге і назавжди спокій Барановського порушила інформація про яку він свідчив так: "В конце мая 1942 года со мной связался бывший председатель колхоза /какого села, не знаю/, член партии, оставленный партийной организацией для подпольной работы в тылу противника, СЕМА (начальник поліції с. Краснопілля - авт.) /имени и отчества не знаю/, который рассказал, что бывший учитель комсомолец ДЗЕНЬЗЕЛОВСКИЙ, работавший при немцах в госимении - бывш. Мезеновского совхоза, а в последнее время являвшийся инспектором школ Краснопольского района, конфиденциально сообщил ему о том, что в Краснопольском районе существует ОУН".

Сам Дзендзеловський мотиви своєї активності пояснював так: "Зная о том, что эти книги создавались организацией украинских националистов, с которой Советская власть вела борьбу как с внутренними врагами, (эта организация в свою очередь путем борьбы с советской властью намеревалась придти к созданию самостоятельного украинского государства) и под тем предлогом, что эта организация должна вести борьбу и с немцами за создание своего государства - пошел к Барановскому и доложил ему об этом, а после все это изложил письменно".

Отже, в записці від 11 червня 1942 р. Дзендзеловський повідомляє, що націоналісти: "...зараз проводять шалену роботу серед українського народу на збройну боротьбу не лише з більшовиками, а і Німеччиною, під гаслом "за вільну соборну Україну".

За завданням свого шефа Дзендзеловський вклинюється в підпілля і "викладає" його структуру Барановському, а той, у свою чергу здає інформацію гестапо.

"В начале июля 1942 года ко мне в Мезеновку приехал начальник СД в Сумах гауптштурмшарфюрер МЕЛИХ, с которым я познакомился за хорошим обедом с выпивкой и расстались мы уже "друзьями", - пригадує згодом сам Барановський. І додає: "От них я получил указание продолжать разработку ОУН и информировать СД вообще о положении в районе. Свои сообщения мне было предложено подписывать - мельдекопффирер СД". 

"ОУН-УПА на Сумщині". 89 документів з архівів управлінь СБУ та МВС 

В тісній співпраці з німецькими спецслжбами НКВДисти - підпільники розкривають структуру українського підпілля на Сумщині і "виходять" на слід його організатора, керівника обласного Проводу ОУН Семена Сапуна. Залишалося тільки чекати "відмашки" гестапо. Коли вона надійшла, Барановський дає доручення начальнику поліції Краснопілля Семі арештувати членів ОУН:

Всього по справі ОУН у Сумській області було виявлено і ув'язнено 280 чоловік. У Сумах ще 7 жовтня гестапо арештувало обласного провідника Семена Сапуна. Його та багатьох учасників підпілля німці розстріляли і спалили 20 лютого 1943 р. А 19-м лютого датована записка одного з розстріляних - Гаврила Мірошниченка, передана рідним. Там він називає і проклинає зрадників: Барановського, Дзендзеловського, Сему та інших комуністичних активістів.

Про цю подію згадується у двох джерелах. Це донесення Барановського в гестапо, яке лягло в основу німецького документа від 12 грудня 1942 р., що його виявив проф. Володимир Косик в бундесархіві м. Фрайбурга. І доповідна старшого помічника начальника політичного відділу Центрального штабу партизанського руху полковника Конкіна, яку опублікував проф. Володимир Сергійчук.

Так ось, ці два вже давно і широко цитовані документи з протилежних джерел як дві краплі води схожі між собою. Бо первісна інформація походила від однієї людини - "поліцай-підпільника" С. Барановського. Як справжній "слуга двох господарів", він, після виконаної спільної з гестапо роботи, відзвітував про знешкодження небезпечного противника і своїм колегам. Причому, у другому документі згадав Мірошниченка, кілька разів згадав і Краснопільський район. Мабуть, щоб не забули, чия заслуга...

Не забули. Після приходу Червоної армії Барановський був нагороджений. Перед цим він оголошує своїх поліцаїв партизанським загоном імені ВЧК. А в штаб летить донесення, підписане тим же Дзендзеловським: "НАЧАЛЬНИКУ ОСОБЛИВОГО ВІДДІЛУ НКВС. (...) По розпорядженню командира партизанського отряда ім. ВЧК БАРАНОВСКОГО, повідомляю Вам про нижче слідуючу агентуру українських націоналістів /ОУН/, оставшихся для проведення підривної роботи проти Радянської влади. Нижче подаю: (...)". 

...Що тут говорити... Це не препарована історія від Табачника. Це дійсний стан речей мовою документів. З пісні слів не викинеш, з картини - кольорів, а з війни прапорів... Бо обидва вони: і комуністичний і націонал-соціалістичний - кольору крові. Їм обом і служив Барановський. Вірою, правдою і... жертвами.

 Його ім'ям на Краснопільщині ще довго лякали дітей. Хтось із постраждалих написав свідчення і "органи" розпочали слідство. Спільників "партизанського командира" довелося розстріляти - надто багато кривавих слідів. А його самого - подалі від очей...

"Советская агентура. Очерки истории СССР в послевоенные годы (1944-1948)"

Віднині він - "товарищ Корецкий". Має групу з 15 чоловік, дві рації і... чергове спецзавдання. В Карпатах треба знищити особливо небезпечних для радянської влади осіб (список додається). Найнебезпечніший - "Крот". Знищити будь-якою ціною!

Можливо попередні "успіхи" так запаморочили голову, можливо якісь інші, незнані нами причини... Але завдання "группа товарища Корецкого" не виконала. Було ніколи... Причина банальна: грабунки, убивства, знущання над населенням. Так "коротала час" у рейді Правобережною Україною ця партизанська група. Та, мабуть, не тільки вона.

Бо коли по справі перебуваючого під слідством у львівській тюрмі Корецького-Барановського допитували відомих партизанських командирів: Сабурова, Федорова, Наумова, Строкача - вони його просто "злили".

Не було такого партизанського загону і все! І контактів з ним теж... Хоча документи - річ уперта. Якщо вони є... Бо про контакти "Корецкого" з іншими з'єднаннями документи згадують, а ось про отримане ним завдання на початку війни - не збереглись...

Мабуть, ми ще довго не дізнаємось про справжню причину відмови, як і справжнє прізвище "Крота". Однією з версій дивної поведінки партизанських керівників могло бути прагнення позбутися Барановського, як небажаного носія інформації про певні процеси в середовищі "народних месників". Бо зрозумівши, що наближається кінець його життєвої авантюри, він на онучах кров'ю пише листа Судоплатову, у якому вимагає зустрічі. Обіцяє розповісти щось таке, про партизанське життя "від чого здригнеться світ". Марно.

Після розстрілу Барановського лишився ще один речовий доказ. Він лежить в пакеті під номером 364 шостого тому кримінальної справи. Це  саморобний значок з портретом провідника Організації українських націоналістів Євгеном Коновальцем.

Відібраний у когось зі знищених оунівців він, можливо, мав слугувати "перепусткою" для виконання іншого запланованого злочину. Ще страшнішого, ніж попередні.

Хоча, що може бути страшніше, ніж наруга над пам'яттю закатованих двома червонопрапорними режимами?