9 травня 1945

70% українців вважають День Перемоги великим святом. Цікава соціологія

Ми готові підтримати примирення нацистських і радянських ветеранів більше, ніж примирення ветеранів УПА і Червоної армії. При цьому більша половина з нас вважає, що потрібно примиритися й не шукати в минулому ані правих, ані винних.

Понад дві третини громадян України (70,0%) вважають День Перемоги великим святом, ще 23,6% опитаних вважають цей день звичайним святом. Не вважають День Перемоги святом 4,7% респондентів і 1,7% опитаних не змогли відповісти на питання.

Розподіл відповідей на це питання не змінюється значною мірою протягом останніх 9 років - про це свідчать результати опитувань, проведених соціологічною службою Центру Разумкова.

Запитання і варіанти відповідей, які були в анкетах

Соціологічна служба Центру Разумкова працює давно, фахово і з гарною репутацією. Наведені нижче дані, очевидно, відповідають дійсності - громадяни України переважно досі називають ту війну Великою Вітчизняною, але проти встановлення пам'ятників Сталіну.

60% українців вважають Голодомор геноцидом

Ми готові підтримати примирення нацистських і радянських ветеранів більше, ніж примирення ветеранів УПА і Червоної армії. При цьому більша половина з нас вважає, що потрібно примиритися й не шукати в минулому ані правих, ані винних. Але третина наполягає, щоб винних покарати, хоча б сьогодні.

Президент Ющенко теж вважав, що потрібно примиритися

Пошуки історичного компромісу, про необхідність якого зараз говорять, і способи його досягнення мали б, вочевидь, брати до уваги і цей соціологічний матеріал.

Отже, війну проти фашизму українці переважно схильні називати Великою Вітчизняною, до такої назви схиляються більше двох третин опитаних (66,2%). Близько чверті респондентів (28,6%) називають цю війну Другою світовою. Інші відповіді дали 2,4% респондентів, решта - вагалися з відповіддю.

Протягом останніх 9 років переважна більшість називають цю війну саме Великою Вітчизняною.

 Дані у відсотках від усього числа опитаних

Респондентам також задавалося питання "Протягом двадцятого сторіччя в історії України було багато подій, коли українці масово знищували один одного: це Перша і Друга світові війни, громадянські війни, політичні репресії. Як Ви вважаєте, який з наведених шляхів рішення взаємних образ є кращим?".

Половина опитаних  (53,8%) обрали відповідь "Потрібно примиритися і вважати, що не було ні правих, ні винних". Водночас 28,7% респондентів вважають, що потрібно, щоб винні обов'язково були покарані, навіть через багато років.

Решта опитаних вагалися з відповіддю.

 Таблиці: Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова

Проте у випадку конкретних ініціатив прихильників примирення виявляється значно менше.

Так ідея примирення ветеранів ОУН-УПА та Радянської армії має майже порівну прихильників (34,6%) і противників (37,2%). Понад чверть опитаних поставилися до цієї ініціативи байдуже, або не змогли відповісти на питання.

Дещо більше прихильників (38,1%) і менше противників (31,7%) має ідея примирення ветеранів радянської та німецької армій.

Водночас переважно негативно громадяни України ставляться до ініціативи встановлення пам'ятників Йосипу Сталіну в містах України. Підтримали цю ініціативу лише 5,7% опитаних, а негативно поставилися до неї дві третини (68,0%) респондентів. Близько чверті опитаних (26,3%) залишаються байдужими до цієї ідеї або вагалися з відповіддю.

 Кількість прихильників і противників примиренням між "комуністичними й націоналістичними" ветеранами майже однакова

Підтримка ініціативи встановлення пам'ятників Сталіну знизилася, порівняно з минулим роком, коли підтримували цю ідею 9,6% опитаних, а не підтримували - 56,7%.

Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 1 по 5 квітня 2011 року в усіх регіонах України. Опитано 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки - 2,3%.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.