Спецпроект

Сильвестр Ольшевський - родич Петлюри, який став святим РПЦ

Дядько Симона Петлюри теж починав із Полтавської семінарії, а потім став архієпископом Сибіру і підтримав білогвардійський рух Колчака, за що був убитий більшовиками. Зараз мученик Сильвестр зарахований до лику святих Російської православної церкви.

В публікаціях про родину Голови Директорії УНР, Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюри згадується, що серед його родичів був єпископ Сильвестр.

В офіційному життєписі патріарха Мстислава Скрипника, племінника Петлюри (на час написання тієї біографії - митрополита Української Православної Церкви в США) подано деякі данні про духовних осіб з його родини: "прабабуся схіігуменя Антонія Петлюра , ієромонах Аркадій Марченко, дві тітки монахині - Гавриїла і Тетяна та сім священиків. По лінії батька був споріднений з архієпископом Омським та Семипалатинським Сильвестром, якого вбили більшовики в Омську у 1918 році під час Св. Літургії".

Хто ж той єпископ Сильвестр?

Нам вдалося дещо вияснити. Народився майбутній владика Сильвестр 31 травня 1860 року в родині диякона, його світське ім'я Устим Львович Ольшевський (в російських документах ім'я писалося як Іустін).

Те, що Ольшевські не були простими селянами свідчить хоча б ім'я батька - Лев, про шляхетське проходження говорити не доводиться за браком будь-яких даних, але шляхетське прізвище Ольшевських добре відоме, воно зустрічається у багатьох регіонах України.

Місце народження -- село Косівка Сквирського повіту Київської губернії (нині село Володарського району, Київської області). Село (засноване 1342 року) було не простим, тут з особливою повагою ставилися до освіти, в селі працювала школа (з початку ХХ століття семикласне училище), де зокрема викладали місцеві священики та диякон (здогадно і батько Устима Ольшевського).

У Косівці на початку ХХ століття спорудили два чудових приміщення в стилі українського модерну, один для школи, а другий для відділення банку (обидва збереглися до нашого часу).

Дерев'яна Покровська церква (збудована 1854 року на місті церкви, відомої з 1741 року) в якій хрестили Устима і де служив його батько не збереглася. їЇ розібрали ще у 1930-х роках, залишилися лише старезні дерева навколо місця, де був храм.

1883 року Устим закінчив Київську духовну семінарію і вступив до Київської духовної академії, завершивши навчання 1887 року зі ступенем кандидата богослов'я. Він залишався неодруженим і тому не мав права висвячуватися на священика.

1910-ті. Сильвестр - єпископ Прилуцький

Молодий випускник зосередив свою увагу на боротьбі з релігійною групою, відомих під назвою "штундистів". Він проводив зустрічі, писав брошури і статті проти "штунди".

Після випуску Ольшевського призначили учителем Закону Божого в парафіяльній школі села Липівка (нині село Макарівського району) на Київщині, звідки через рік перевели до м. Шполи.

Ще за рік - до Києва, де призначили київським єпархіальним місіонером, а згодом - на таку ж посаду до Полтави, де він у 1894-1902 роках викладає в Полтавській духовній семінарії історію, а згодом гомілетику та літургіку.

Наступне десятиліття Устим Ольшевський живе у Полтаві. 1892 року, прийнявши целібат, висвячується на священика і його зараховують до кліру Полтавського кафедрального собору. Багато років отець Устим керує також жіночою недільною школою.

Саме на той період припадають роки навчання Симона Петлюри  в Полтавській духовній семінарії (1896 - 1901), Те, що юнака Симона батьки послали вчитися до семінарії, здогадно, вплинув отець Устим Ольшевський.

Полтавська духовна семінарія часів Петлюри і Ольшевського. Фото: histpol.pl.ua

За участь у "безпорядках" - а фактично за національну українську діяльність - Петлюру відрахували з шостого класу семінарії. Отець Устим не зміг вплинути на це відрахування, бо за тим стояла "політика".

16 січня 1911 року отця Устима Ольшевського рішенням священного синоду РПЦ висвячено на єпископа Прилуцького, вікарія Полтавської єпархії з ім'ям Сильвестра (на честь преподобного Сильвестра Печерського).  

Місцем перебування у Полтаві нового єпископа визначено Хресто-Воздвиженський монастир (колишня резиденція Катеринославських єпископів, ліквідований у 1930-х роках, серед іншого тут перебувала дитяча трудова колонія НКВС).

1915 року його переводять на кафедру до Челябінська. Як було сказано у привітальному слові від місцевого духівництва, сюди - тобто до Сибіру - прибуває багато переселенців з України, які потребують особливої опіки, тому владика Сильвестр буде тут "на місці".

Симон Петлюра отримував освіту і в семінарії

Через кілька місяців у тому ж 1915 році його  призначили єпископом Омським і Павлодарським і він переїздить до Омська. Тут його й застала революція.

Владика не сприйняв більшовицьку владу і був активним її противником. Він обирався делегатом собору по відновленню патріаршого устрою в Росії, брав участь у засіданнях та виборі російського патріарха.

Про те, як українець Феофан Прокопович ліквідував патріаршество в Росії, читайте тут

Повертаючись із Петербурга до Омська, владика Сильвестр у січні 1918 року востаннє відвідав Київ та рідну Полтаву.

На початку того ж року більшовицька влада прийняла низку "антицерковних" законів, що потягло за собою проголошення анафеми радянській владі патріархом Тіхоном. І це ще більше загострило стосунки влади і церкви та потягло репресії стосовно духовенства та пограбування церковних та культурних цінностей, якими володіли церкви і монастирі.

У Омську 17 лютого 1918 року відбувся велелюдний хресний хід на підтримку церкви і проти більшовиків. Його очолив архієпископ Сильвестр. Більшовики заарештували Ольшанського, але через два дні з огляду на громадський неспокій і заворушення змушені були звільнити владику.

Однак червоні довго не протрималися в Омську, влада перейшла до промонархічно налаштованих сил.

Відзнака Дружини Святого Хреста - одного із християнських військових загонів, створених з ініціативи Колчака

Московський патріарх Тіхон у квітні 1918 року підвищив владику Сильвестра до сану архієпископа. У листопаді того ж року за рішенням наради архієреїв Сибіру, Далекого Сходу, Уралу і Поволжя  він очолив тимчасове Вище церковне управління Сибіру, влада якого розповсюджувалася на територію, контрольовану білими.

Тоді ж відмінили більшовицькі закони про відділення церкви від держави, повернуто викладання в навчальних закладах Закону Божого, діяльність духовних семінарій тощо.

Саме владика Сильвестр 29 січня 1919 року привів до присяги адмірала Алєксандра Колчака як Верховного правителя Росії. Він зокрема закликав: "Станьте тісніше коло свого Верховного Вождя, щільніше зімкніть навколо нього свої лави, щоб захистити вітчизну від ґвалтівників і зрадників".

До речі, в часи Української народної республіки делегати Чорноморського флоту Української Центральної ради висували тодішнього командувача ЧФ Колчака кандидатом на посаду міністра морських справ УНР.

У Сибіру та Далекому Сході досить помітний відсоток населення складали вихідці з України, чимало українців служило у російському війську в Сибіру, сюди ж було заслано в табори військовополонених багато українців-галичан з австрійського війська.

Тож улітку 1918 року у Омську  розпочалося формування куреня імені Тараса Шевченка (в Челябінську сформовано курінь імені гетьмана Сагайдачного) Уніформи мали погони українських національних кольорів - жовті з синьою облямівкою, старшини мали сірі смушкові папахи зі шликом.

У 1918-1919 роках курінь воював у складі 11-ї, а згодом 12-ї Уральської стрілецької дивізії армії А.Колчака.

Ікона мученика Сильвестра. Джерело: osnowa777.narod.ru

Після повернення більшовиків у кінці 1919 року до Омська владику Сильвестра арештовують і після двох місяців допитів і тортур він помирає у в'язниці 26 лютого 1920 року. Вірним вдалося таємно поховати свого владику у підпіллі кафедрального собору.

1935 року собор був зруйнований. Наприкінці 1990-х років, перед початком відбудови храму, розпочали археологічне дослідження його підмурків - і так було віднайдено таємне поховання архієпископа Сильвестра Ольшевського.

1998 року постановою єпархіального собору владика Сильвестр був прославлений як місцевий святий, а 2000 року собор Російської православної церкви зарахував його до числа святих мучеників, із днем пам'яті 26 лютого.

Канонізація Сильвестра Ольшевського в Омську в 1998 році

В Омському Успенському соборі в нижній "печерній" церкві встановлено раку з мощами святого Сильвестра.

Родич видатного українського державного і політичного діяча доби УНР Симона Петлюри вшановується Московським патріархатом як святий.

P.S. "Історична Правда" колись уже писала про канонізованого УПЦ МП Амфілохія Почаївського, який допомагав повстанцям УПА. Там згадувалося, що ми живемо в полоні стереотипів і штампів, а історія дає нагоду нам ці штампи розбивати.

Доля Сильвестра Ольшевського - ще один приклад того, що історію і людину не завжди можна впхати в ідеологічні чи політичні рамки.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.