П'ять Тичин (сьoгодні - 120 років з дня народження поета)

23 січня 1891 року в Бобровицькому районі Чернігівщини народився Павло Григорович Тичина. Геніальний майстер пішов на тотальну співпрацю з радянською владою сталінського зразку, фактично ставши народним поетом УРСР і обличчям "української радянської літератури".

Більшість школярів 1980-1990-их знала напам'ять "Біля церкви на Майдані спить Тичина в чемодані" і "Краще з'їсти кирпичину, ніж читать Павла Тичину". Що, звичайно, не робить Павла Григоровича меншим генієм.

З нагоди 120-річного ювілею Тичини "Історична Правда" пропонує вам п'ять його віршів - у хронологічному порядку, для дотримання історизму. Щоб побачити еволюцію митця, так би мовити.

Звичайно, у поета є значно більше гарних і кращих речей. Внизу є лінки на них.

***

1917. ЗОЛОТИЙ ГОМІН - гімн національній революції. Огонь, Дух і Давнина.

Над Києвом — золотий гомін.
І голуби, і сонце!
Внизу —
Дніпро торкає струни…

Предки.
Предки встали із могил;
Пішли по місту.
Предки жертви сонцю приносять —
І того золотий гомін.
Ах той гомін!..
За ним не чути, що друг твій каже,
Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть, —
Бо їх не помічають.

Гомін золотий!

Уночі,
Як Чумацький шлях сріблисту куряву простеле,
Розчини вікно, послухай:
Слухай:
Десь в небі плинуть ріки,
Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!..
Човни золотії
Із сивої-сивої Давнини причалюють,
Човни золотії.

…З хрестом,
Опромінений,
Ласкою Божою в серце зранений
Входить Андрій Первозванний.
Ступає на гори
: Благословенні будьте, гори, і ти, ріко мутная!
І засміялись гори,
Зазеленіли…
І ріка мутная сповнилася сонця і блакиті —
Торкнула струни…

Уночі
Як Чумацький Шлях срібну куряву ростеле,
Вийди на Дніпро!
…Над Сивоусим небесними ланами Бог проходить,
Бог засіває.
Падають
Зерна
Кришталевої музики.
З глибин Вічності падають зерна
В душу.
І там, у храмі душі,
Над яким у неосяжній високості в’ються голуби-молитви,
Там,
У повнозгучнім храмі акордами розцвітають,
Натхненними, як очі предків!

Він був мов жрець сп’янілий від молитви —
Наш Київ, —
Який моливсь за всю Вкраїну —
Прекрасний Київ.

— буря!

Стихійно очі він розкрив —
І всі сміються як вино…

— блиск!
— жах!

Розвивши ясні короговки
(І всі сміються як вино),
Вогнем схопився Київ
У творчий високості!

: здрастуй! здрастуй! — сиплеться з очей.
Тисячі очей…
Раптом тиша: хтось говорить.
: слава! — з тичячі грудей.
Голуби.
То Україну
За всі роки неслави благословляв хрестом
Опромінений
Ласкою Божою в серце зранений
Андрій Первозванний.
І засміялись гори,
Зазеленіли…

Зоряного ранку припади вухом до землі —
…ідуть
То десь із сел і хуторців ідуть до Києва —
Шляхами, стежками, обніжками.
І б’ються в їх серця у такт
— ідуть! ідуть! —
Дзвенять немов сонця у такт
— ідуть! ідуть! —
Там над шляхами, стежками, обніжками.
Ідуть!
І всі сміються як вино:
І всі співають як вино:
Я — дужий народ.
Я молодий!
Вслухався я в твій гомін золотий —
І от почув.
Дививсь я в твої очі —
І от побачив.
Гори каміння, що на груди мої навалили,
Я так легенько скинув —
Мов пух…

Я — невгасимий Огонь Прекрасний,
Одвічний Дух.
Вітай же нас ти з сонцем, голубами.
Я дужий народ! — з сонцем, голубами.
Вітай нас рідними піснями!
Я — молодий!
Молодий!

1917. Заключний вірш збірки "Сонячні кларнети" (1918)

***

1920. НАЙВИЩА СИЛА - зворушливий гуманістичний заклик людини, яка втомилася від безкінечної взаємної різанини довкола.

- Одягайсь на розстріл! - крикнув хтось і постукав у двері.

Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало небо. А над усім містом величезний рояль грав...

І зрозумів я - настав Великдень.

АНТИСТРОФА

Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху.

Молюсь не самому Духу - та й не Матерії.

До речі: соціялізм ніякими гарматами не встановити.

Зі збірки "Замість сонетів і октав" (1920)

***

1920. ПАЛІТЬ УНІВЕРСАЛИ, ТОПЧІТЬ ДЕКРЕТИ... - ще один антивоєнний заклик, прямо таки анархічний. Закликає знищувати і радянські декрети, і УНРівські універсали.

Паліть універсали, топчіть декрети:
знов порють животи прокляті баґнети!
Проклинайте закони й канцелярський сказ -
Воля! - єдиний хай буде наказ.

Воля! воля! — серце в грудях...
Знов як рабів розпинають на людях.
Знову кайдани, тюрма, й шомполи,
і слово невільне мов з-під поли.

Хто має право примусить людину?
Хто може ніч обернути за днину?
І хто такий мудрий, щоб зразу нас всіх
повісив за правду, єдиний наш гріх?

Паліть універсали, топчіть декрети:
знов порють животи прокляті багнети!
Проклинайте закони й канцелярський сказ -
Воля! - єдиний хай буде наказ.

Заключний вірш у збірці "Плуг" (1920)

***

1933. ПАРТІЯ ВЕДЕ - повна капітуляція митця перед тоталітаризмом. Проголошена в головній газеті СРСР в один із найстрашніших для України років.

Та нехай собі як знають
божеволіють, конають, —
       нам своє робить:
всіх панів до ’дної ями,
буржуїв за буржуями
       будем, будем бить!
       будем, будем бить!

Адже це уже не дивно,
що ми твердо, супротивно,
       владно устаєм.
Ми йдемо походом гідним, —
всім пригнобленим і бідним
       руку подаєм!
       руку подаєм!

Оживляєм гори, води,
вибудовуєм заводи,
       ростемо ж ми, гей! —
До пустель, каналу й річки
наші славні п’ятирічки —
       мовби до дітей,
       до своїх дітей.

Наша Армія Червона
стереже свого кордона,
       а в повітрі флот, —
Він і б’є, і сіє, й носить,
він Республіку підносить
       до нових висот!
       до нових висот!

Проти мурів, проти молу
в нас бадьорість комсомолу —
       ще й підмога йде:
збільшовиченої ери
       піонери, піонери —
       партія веде.
       партія веде.

Не на Рейні, не на Марні, —
в МТС пошлем друкарні —
       це ж у нас, у нас!
Ми тривожим стратосферу,
атомне ядро і сферу —
       о прекрасний час!
неповторний час!

Неповторний, невмирущий...
Хто ж од нас у світі дужчий?
       І з яких країн?
Ми плануєм творчі гони —
за колонами колони,
       та все ж як один!
       та все ж як один!

Тож нехай собі як знають
божеволіють, конають, —
       нам своє робить:
всіх панів до ’дної ями,
буржуїв за буржуями
       будем, будем бить!
       будем, будем бить!

Зі збірки "Партія веде" (1934)
Вперше надруковано мовою оригіналу в газеті "Правда" за 21 листопада 1933 року

***

1966. О КОСМОСЕ ВЕЛИКИЙ НАШ... - неспішний доробок державного пенсіонера, колишнього голови Верховної Ради УРСР (1949-1959) і міністра освіти. Це вже часи раннього Брєжнєва, за рік до смерті Тичини. Іноді, читаючи вміло римовані рядки, важко позбутися відчуття, що це все насправді стьоб.

О Космосе великий наш,
безмежжя розпрозорене!
Ми із Землі блакитної
мчимо у далі зоряні.

Ми всі до тебе звикнемо,
раніш ти був відчужений.
Далеко ми проникнемо!
Наш вік — такий напружений!

О Земле, наше золото!
Ще людство в нас розколото,
а буде ж жить родиною
братерською, єдиною.

А буде ж чисте в прагненнях,
не зле, не однобічнеє,
подільчиве в досягненнях,
на доброту зустрічнеє.

Ми далі й далі ринемо,
всміхаючись майбутньому.
Шляхи до зір — розчинено
руками всемогутніми!

Твої крилаті обрії,
о Земле наша добрая,
перлино волошковая,
росино світанковая.

Як в небо ми вклиняємось —
це значить: Землю любимо.
Ми людству поклоняємось,
із ним зв'язку не згубимо.

Вже борозни проорані
у простори космічнії.
Мчимо у далі зоряні —
сини доби величної.

О Земле, наше золото!
Ще людство в нас розколото,
а буде ж жить родиною
прекрасною, єдиною.

1966. Зі збірки "Вірші"

Послухати голос класика можна на жж "Укревкульт", звідки і взята частина цих віршів. Інша частина взята з бібліотеки "Поетика"