Спецпроект

Янукович - президент-2004. Знищений номер "Урядового Кур'єру"

До 20-річчя "Урядового Кур'єру" і в подарунок Толстоухову, Табачнику й Порошенку "Історична Правда" публікує скани урядової газети №226 (листопад 2004 року) - про проголошення Віктора Януковича президентом України.

"Президентом України обрано Януковича Віктора Федоровича, 1950 року народження, працює прем'єр-міністром України. За нього проголосувало 49,46 відсотків, а за його конкурента Віктора Ющенка - всього 46,61 відсоток".

"Відповідно до частини сьомої, восьмої статті 85 Закону України "Про вибори Президента України» на підставі Протоколів Центральної виборчої комісії про результати повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року, керуючись статтями 12, 13, пунктом 14, статті 18 Закону України Про Центральну виборчу комісію»,

Центральна виборча комісія: ПОСТАНОВЛЯЄ

1. Президентом України обрано Януковича Віктора Федоровича, 1950 року народження, Прем'єр-міністра України, який працює у Кабінеті міністрів України, проживає в м. Києві, члена Партії регіонів, висунутого Партією регіонів.

2. Цю постанову у триденний строк з дня її прийняття оприлюднити у газетах «Голос України» та "Урядовий кур'єр". Голова Центральної виборчої комісії С. КІВАЛОВ".

Ці слова з уже пожовклої газети, які так дорогі Вікторові Федоровичу, днями шукав весь Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Перша шпальта "Урядового Кур'єру" за 26 листопада 2004 року

За задумом міністра Анатолія Толстоухова, 226-ий номер від 26 листопада 2004 року газети "Урядовий кур'єр" мав зайняти почесне місце на спеціальній виставці, присвяченій 20-річчю видання центральних органів виконавчої влади.

Не зайняв.

Саме цього номера газети, публікація в якій дає юридичну силу основним документам каїни, не було на стенді. Навіть поважні інформаційні агенції замість оригіналу цього номеру "Урядового кур'єру", відповідно з яким Віктор Янукович цього року став президентом уже вдруге, поставили до ювілею лише колажі.

Ось вони, підсумки "свята демократії"

В колекції автора цих рядків лежить один із небагатьох примірників "Урядового кур'єру" №226 за 2004 рік, який зберігся у світі. За нам полює не лише Толстоухов, але й колекціонери. Бо всі інші примірники були знищені - прямо в поліграфкомбінаті "Преса України".

Друга шпальта - власне з повідомленням від Ківалова

За інформацією 5-го каналу, друк номеру газети був зупинений депутатами від "Нашої України", які прибули на комбінат. "Вони зупинили машину, яка друкувала цей номер і прикрасили її помаранчевими стрічками", - повідомляли тележурналісти.

Вже віддруковану частину тиражу "помаранчеві" депутати на чолі з Петром Порошенком повантажили на машини і, очевидно, десь спалили.

 Ківалов підрахував...

Тоді Верховний Суд своїм рішенням заборонив Центрвиборчкому обнародувати результати виборів до закінчення розгляду скарги на постанову ЦВК від 24 листопада, за якою президентом визнавався Янукович.

 ...а Табачник оприлюднив

"У момент відправки номера в редакцію прибули офіційні представники засновника нашої газети, взяли на себе відповідальність за публікацію в номері зазначених постанов ЦВК і підписали його до друку. Номер був відправлений на комбінат "Преса України" без підпису головного редактора.

Про те, що в цьому номері "Урядового кур'єра" друкуються постанови ЦВК, стало відомо громадськості і народним депутатам, які й зупинили друк газети, тому жоден примірник "Урядового кур'єра" за 26 листопада не дійшов до читача», - писала наступного дня (27 листопада 2004 року) газета.

Номер від 27 листопада - пояснення про причини невиходу попереднього дня

Для Анатолія Толстоухова він особливо дорогий. Не лише тому, що там закарбована перемога Віктора Януковича в драматичних подіях Помаранчевої революції.

Цей номер підписував до друку, як водиться, не головний редактор (яким на той час був Михайло Сорока), а саме міністр Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов (з березня 2010-го він знову займає цю посаду) і тодішній віце-прем'єр (нинішній міністр освіти) Дмитро Табачник.

Головний редактор газети відмовився підписувати газету.

"Коли ми прийшли, у нього тряслося все те, що було видно і не видно. Він нам казав: напишіть "до друку". Як так можна? Ти редактор такої газети. В тебе договір із ЦВК. А тобі принесли писульку з Верховного Суду і ти вже злякався. Редактор має відповідати за свою газету", - ще й нині обурюється Анатолій Толстоухов.

Гнів Толстоухова зрозумілий. Адже пізніше за фактом підписів його і Табачника головне слідче управління Генпрокуратури проводило досудове слідство за частиною 1 статті 365 Кримінального кодексу України - перевищення службових повноважень.

Цікавий матеріал, який так і не вийшов 26 листопада - про нараду у Кучми
 
 

Нині, вітаючи колектив «Урядового кур'єра» з 20-ою річницею заснування, Анатолій Толстоухов наголосив, що газета ще молода і народжена історією, проте "ціна слова в урядовому виданні дуже висока":

"Ми все зробимо у найближчі місяці-рік для того, щоб газета була найсучаснішою, і з точки зору приміщення, і обладнання, і умов праці та розв'язання всіх інших питань, тому що іншого такого "Урядового кур'єра" у нас більше не буде".

А теперішній главред Сергій Брага у свою чергу звітував, що "кожен працівник видання з розумінням і відповідальністю виконує свої завдання та щоденною працею намагається зробити все, щоб газета була сучаснішою".

"Історична Правда": Тодішній головний редактор "Урядового кур'єру" Михайло Сорока, який очолював газету від часу її заснування у 1990-ому, зараз працює заступником гендиректора "Укрінформу" (державна інформагенція).

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.