Дід лежав знесилений на полу в чужій хаті. І раптом схопився, закричав "Їсти!" Схопив кожух, почав гризти його зубами і різати ножем з криками: "Це сало, сало, сало!" Потім ковтнув води, впав і замовк навіки.

Шевченко би плакав. Як знав, то сто разів подумав над проханням поховати його "на Вкраїні милій". Бо його мила батьківщина за виграшки перетворила поета та його могилу на предмет політичного та квазітворчого гендлювання. Не пройшло й двісті років.

Олександра Коваленко, Катеринина мати, вже лежала і не вставала. Маленька Ліда, а їй тоді виповнилося вже 4 роки, прибіжить до неї і питає: "Бабо, ти ще не вмерла?", і знову біжить гратися. Потім прибігає, і знов питає.