"Придніпрянці переживають такі часи, які у Галичині минули. Як у нас донедавно старі тітки говорили по-польськи, а в чужому товаристві по-українськи, у східних українців навпаки: старушки між собою говорять ще по-українськи, а як прийде хтось чужий, то вже офіціальною мовою.

За цими містами гойдається суцільне тридцятимільйонне українське море. Є села, де по один бік річки живуть "хохли", по інший - "кацапи". Живуть споконвіку і не змішуються. Кожен бік розмовляє по-своєму і зберігає свій звичай: одружуються тільки на своїх, цураються одне одного, не розуміють і не шукають взаєморозуміння. (рос)