2012: історія русифікації від провладного телеканалу

Ще 100 років ситуація, коли українці хотіли говорити російською, видавалися повним абсурдом. Тоді на території нинішньої України домінувала українська мова - нею розмовляли понад 70% населення. Несподіваний історичний екскурс від Першого національного.

Скандальний "мовний" закон досі лежить не підписаним ані спікером ВР, ані президентом, а суперечки з його приводу тривають.

Тим часом Перший національний телеканал, відомий останніми роками любов'ю до другосортного російськомовного продукту, несподівано змонтував і показав у недільній програмі розлогий історичний екскурс щодо дискримінації української мови.

Ще 100 років ситуація, коли українці хотіли б говорити російською, видавалися б повним абсурдом. Тоді на території нинішньої України домінувала українська мова - нею розмовляли понад 70% населення.

А ось як про нашу мову розповідає російський Первый канал. ВІДЕО

Як сталося, що за 100 років змінилась мовна карта України? Перший національний наводить статистику і деякі факти:

- 50 зафіксованих заборон, в більшості - з боку російської держави:
- русифікація міського населення;
- Голодомор 1932-33 років на селі, де 95% в Україні - українськомовні. При цьому телевізійники озвучують "ющенківську" цифру в 10 млн жертв, хоча історики більше довіряють даним у 3-4 млн загиблих;
- русифікація шкільної освіти у 1937-38 рр., репресії вчителів;
- розстріли української інтелігенції;
- після війни - масове зеселення сходу України росіянами. "У 1960-их в Україні вже проживало 7 млн росіян, а в 1970-х - 10 млн";
- "мовознавче" уподібнення української до російської;
- в армії не можна було розмовляти українською тощо.

Один із коментаторів - автор ІП, кандидат історичних наук Геннадій Єфіменко.

Дивіться також:

Як боролися з українською. Хроніка заборон за 400 років

Книговидання в УРСР. Скільки російською і скільки українською. СТАТИСТИКА

Думки про рідний донецький край. Мовна ситуація на Донбасі 1970-их

Ніхто з науковців не схвалив проект закону про мову

Забуті патріотами. Що зробили історики для російськомовних?

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.