Помер Євген Стахів - керівник ОУН на Донбасі

Помер Євген Стахів - діяч націоналістичного підпілля на Східній Україні в роки Другої Світової війни.

Про це Історичній Правді повідомила представник Стахова в Україні.

Ветеран помер у Нью-Йорку 26 січня у віці 95 років. До останніх днів свого життя він зберігав ясний розум і завжди цікавився подіями в Україні. Стахів регулярно телефонував в редакцію ІП, щоб обговорити новини, і завершував розмову побажанням "Тримаймо вище прапори!"

Історична Правда висловлює співчуття рідним і близьким ветерана.

Євген Стахів народився в 1918 році в Перемишлі (нині Польща). Член Організації українських націоналістів з 1934-го.

В 1938 році брав участь в обороні Карпатської України. В 1941-1943 роках — член Південної похідної групи ОУН, організатор націоналістичного підпілля у Східній Україні (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Маріуполь).

"Я дуже вдячний мешканцям Донбасу, - згадував ветеран. - Два роки нас ховали та годували, ризикуючи життям. Ще раз повторюю, що це були не лише українці. Український підпільник на Донбасі потребував допомоги греків, євреїв, росіян, татар".

В 1944 році Стахів став одним із засновників Української Головної Визвольної Ради (УГВР) - багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України.

Євген Стахів

З 1949 року мешкав у США. Керівник Товариства українсько-єврейських зв'язків. Кавалер орденів України "За заслуги" (1997) і Ярослава Мудрого (2006).

На еміграції Стахів став одним із активістів "двійкарів" - демократичного крила в ОУН, яке найуспішніше здійснювало ідеологічну боротьбу проти СРСР. Його брат Володимир був міністром в уряді Ярослава Стецька, його син Євген-Зенон - лауреат Нобелівської премії.

Провідна частина біографії Євгена Стахіва — зміна світогляду націоналістів під час Другої Світової війни, коли похідні групи ОУН прийшли на Схід. Саме під впливом "філософії східняків" ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну, перетворившись з регіональної партії на загальноукраїнську політичну силу.

Читайте також: "Правила життя Євгена Стахова"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.