Спецпроект

АНОНС: презентація проєкту «Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки»

3 листопада Музей Голодомору презентує проєкт «Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки» за результатами другої масштабної експедиції Україною з пошуку свідків, які пережили Голодомор 1932-1933 років

Очевидців Голодомору (а їм зараз щонайменше 95 років) залишилося дуже мало, і саме тому їхні спогади такі цінні.  

Презентація розпочнеться о 12 год. у Залі пам'яті Музею Голодомору (м. Київ, вул. Лаврська, 3). 

 

Акредитація на подію: https://forms.gle/NC5HR7snWdyxAaCFA

Відвідати захід можливо лише за умови наявності сертифіката про вакцинацію або негативного ПРЛ-тесту.

За 30 днів команда Музею проїхала майже 10 000 кілометрів, відвідала 92 населених пунктів, де записала 120 історій з очевидцями Голодомору. Ми побували і в містах-мільйонниках, і в районних центрах, і в маленьких селах, де зараз залишилося кілька жителів, у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, Полтавській, Харківській, Вінницькій та Хмельницькій областях. 

  Із контексту проєкту:

"Мати зібрала свої вєщі і поїхала в Росію, мінять вєщі на продукти: пшоно, там шо-небудь, мука, ну шо давали… Село на піску, пісок тільки був, шоб де-небудь там молочою хоть зірвать поїсти – немає, не було нічого із ростітєльной піщі, ні щавлю, нічого. Ну от ми сидимо, ждемо маму і дождалися до того, шо я вже став пухлий. Налило мене, я вже почті не ходив, більше лежав, ну ще б день, два не було б матері, готов би був", – пригадує Євген Тимофійович Заможський, 1926 р.н., село Черкаський Бишкин Зміївського району Харківської області.

"Ми хазіювали, поки не було цієї голодовки. Ця голодовка на нас впала. Не знаю навіть, де хто ділися. Давали, їли, переживали, шоб діти не повмирали. А тоді якісь уже підросли… Та вже так. То глід збираємо, то гнилу бараболюю, то… Шо там їсти…", – спогади про Голодомор Бабасюк Олени Сидорівни, 1922 р. н, народилася в селі Кальня, сучасна Хмельницька область.

"Масово люди мерли, я ж вам кажу, шо масово-о-о у хаті вони лежали там чи тиждень, чи п'ять, а може хто і десять у хаті, бо ніхто не заходив, ніхто не клопотався, де ж це Іван дівся, де це там Роман чи …. ніхто не… ото лежать пока хтось нечайно… сусіди там люди негодящі були нікуда. Усі слабі були", – згадує Оксана Семенівна Іртюга, 1927 р.н., с. Жданівка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область.

Відеоісторії свідків можна переглянути за посиланням: https://cutt.ly/4EN3XGP

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.