Директор Музею Гончара заявив, що не претендує на посаду міністра культури

Директор Музею Івана Гончара Петро Гончар заявляє, що не претендує на вакантну посаду міністра культури попри таку ініціативу громадських активістів.

Про це він написав у Facebook.

 

"Ця петиція (петиція на сайті Президента про призначення на посаду міністра культури — ред.) була створена та опублікована громадськими активістами, без ініціативи моєї та співробітників Музею Івана Гончара.

Вдячний громаді за довіру до мене, шану моєї роботи та музею... Вбачаю за необхідність залишитися на посаді директора Музею Івана Гончара та не претендувати на посаду міністра.

Підтримаю майбутнього очільника Міністерства культури, молоді та спорту, який діятиме у рамках закону на благо Україні, сприятиме розвитку нашої культури та спорту", - написав він.

Петро Гончар наголосив, що вже більше 25 років працює та розвивається у музейній сфері, є куратором багатьох виставок та культурних проєктів.

"Тому й надалі я прагну привносити свої знання та навички саме у розвиток музейної діяльності", - підкреслив директор музею.


Нагадуємо, що 26 травня у Музеї Івана Гончара було презентовано виставку картин з приватної колекції експрезидента Петра Порошенка. Це збіглося в часі з викликом Порошенка на допит в ДБР як свідка в межах кримінального провадження щодо обставин у справі про незаконне переміщення через кордон культурних цінностей, а саме – приховування від митного контролю колекції з 43 картин всесвітньо відомих художників. Проте Порошенко у час, коли мав розпочатися допит, представляв експозицію.

Згодом у музей прибули представники ДБР. За словами представників закладу, силовики виламали двері. При цьому вони не пред'являли жодних документів.

Йдучи з музею, представники ДБР вилучили представлені на виставці оригінали митних декларацій 43 картин, їх перелік і платіжні доручення на оплату, зроблені з особистого рахунку Порошенка після сплати податків.

У музеї розповіли, що експозиція творів митців XIX-XX століть із приватної колекції родини Порошенків не була попередньо запланована, але була розміщена на прохання п'ятого президента України Петра Порошенка.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.