В Іспанії ексгумують тіло диктатора Франсіско Франко з могили

Уряд Іспанії схвалив рішення про ексгумацію тіла диктатора Франсіско Франко з меморіального комплексу в Долині полеглих.

Про це повідомляє УНН із посиланням на іспанське видання El Pais.

 Фото: El Pais

Родині Франко дали 15 днів на вибір нового місця поховання. В іншому випадку його вибере уряд.

Швидше за все, нащадки диктатора, що виступають проти його перепоховання, спробують оскаржити рішення у Верховному суді.

Лівоцентристський уряд Іспанії вважає, що могила Франко в центрі меморіалу жертвам громадянської війни, де поховані загиблі з обох сторін, поділяє суспільство. Крім того, закон 2007 року забороняв публічне прославляння диктатора.

Раніше уряд Іспанії відмовив родичам Франко у проханні перенести останки в крипту мадридського собору Альмудена, обґрунтувавши відмову міркуваннями "громадської безпеки".

Довідка: Франсіско Франко керував Іспанією з 1939 по 1975 рік. Каудільйо (ісп. Caudillo de España por la gracia de Dios — голова Іспанії милістю Божою), який прийшов до влади після перемоги антиреспубліканських сил в громадянській війні 1936–1939 рр., помер у віці 82 років у мадридській лікарні від серцевого нападу.

Комплекс, в якому похований диктатор, почали споруджувати у 1940 році за наказом самого диктатора як монумент пам’яті всіх загиблих у громадянській війні. Будівництво Долини полеглих велося силами ув’язнених і було завершено в 1958 році.

Влада королівства заявили про намір перенести останки Франко в червні поточного року. Попередній уряд Маріано Рахоя, який представляв консервативну Народну партію, відмовилося переносити поховання, незважаючи на парламентську резолюцію, яка закликає до такого кроку. Парламент прийняв її травнем 2017 року за ініціативою соціалістів.

Читатйте також:

В Іспанії розсекретять документи часів Франко

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.