In memoriam. У США померла Надія Дюк

У Сполучених Штатах Америки на 65-му році життя померла громадська діячка, активний представник української громади, науковець Надія Дюк. Пані Надія відійшла 23 січня. Днем раніше Президент України Петро Порошенко нагородив її, старшого радника президента Національного фонду підтримки демократії, орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Інформацію про смерть пані Дюк поширила її сестра на персональній сторінці Надії у Facebook – повідомляє "Збруч".

 Надія Дюк

"З великим смутком повідомляю про смерть моєї сестри Надії Дюк. Її відважне серце перестало битися ввечері в середу 23 січня. Вона відійшла мирно в своїй оселі після тривалої битви з хворобою", – поінформувала сім'я Надії Дюк.

Як пише віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, пані Надія востаннє була в Україні у листопаді 2016 року, під час відзначення 40-ліття Української гельсінської групи та в часі ІІ Кримського форуму.

"Це стало тепер дуже символічним, бо ще з 1980-х років, коли Надія Дюк завершувала свою дисертацію в Оксфордському університеті (перша етнічна українка!) і приступила до викладацької праці, вона присвятила себе сприянню боротьбі українських дисидентів і політв’язнів", – прокоментував пан Мирослав.

Маринович зазначив, що ця справа вимагала значної самопосвяти, "бо треба було по крупинках збирати інформацію, яка ледь просочувалася крізь високу "залізну завісу", систематизувати її та знаходити способи оприлюднити у вільному світі".

Однак її труд винагородився, бо, переїхавши згодом з Великобританії до Сполучених Штатів, Надія Дюк стала визнаним експертом з питань України та колишнього Радянського Союзу, автором кількох книг і численних статей.

У 1987 року вона розпочала свою працю в Національному фонді сприяння демократії (National Endowment for Democracy), в якому й завершила свій життєвий шлях на посаді віце-президента.

Надія Дюк, донька хорунжого Української Повстанської Армії Петра Дюка, який перебрався до Великої Британії, де був членом Спілки офіцерів України, Союзу українців у Великій Британії, народилася 16 жовтня 1954 року в Лондоні.

Навчалася в університеті Сассекса, здобула ступінь бакалавра мистецтв з відзнакою. Закінчила коледж Святого Антонія Оксфордського університету, захистивши дисертацію на тему досліджень публіцистики Михайла Драгоманова в XIX сторіччі, ставши першим доктором з проблем україністики.

З 1987 року працювала в Національному фонді на підтримку демократії у США. До 1989 року керувала програмами на підтримку демократичних рухів в Югославії та Радянському Союзі.

З початку 2000-х років була головним директором відділу Центральної Європи та Євразії. Активно досліджувала процеси під час Помаранчевої революції в Україні 2004 року. Згодом її призначено на посаду віце-президента, відповідала за діяльність фонду в Європі, Євразії, Африці та Латинській Америці.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.