«Польща і Україна – зять і теща, а Росія – далека родичка із вибухонебезпечним характером» – заступник Глави МЗС Польщі

Те, що відбувається в Україні – не тільки на фронті, а й у сфері державних реформ, державних фінансів чи виборів наступного року – має принципове значення для нас і для майбутнього вигляду європейського порядку.

Таку заяву зробив заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Ціхоцький в інтерв’ю PAP.

Бартош Ціхоцький

Фото: PAP  

Чиновник не погодився з тезою про серйозні труднощі у відносинах Польщі з Україною. Він підкреслив, що Польща, поряд з США, Канадою та Великою Британією, є основою західної підтримки українських збройних сил, що захищають Європу від російської агресії.

Водночас, він відзначив, що існують труднощі в основному в ділянці історичного діалогу; він висловив стурбованість підтримкою деяких обласних адміністрацій українських націоналістичних кіл.

"Відносини між Польщею та Україною нагадують мені будинок, в якому живе велика родина різних поколінь. Черговий рецидив російського імперіалізму – це як візит непрошених гостей.

Зять і теща не перестануть обмінюватися компліментами з такої тривіальної причини, що за стіл сіла далека родичка, відома своїм вибухонебезпечним характером. А зараз серйозно – я не згоден з тезою про великі труднощі у відносинах з Україною" - відзначив Ціхоцький.

"Боротьба за правду про волинський злочин – це не лише питання очікувань поляків від українців. Це надзвичайно важливо для процесу формування української ідентичності. Я не хочу робити простих порівнянь, але, будь ласка, зверніть увагу на історію боротьби за правду про Катинь. Поки росіяни прагнули відшукати винних та жертв, розвиток демократичної Росії прогресував.

Домінуючий в офіційній українській риториці релятивізм злочину на Волині – наочним прикладом чого став візит президента Петра Порошенка до Сагрині 8 липня при паралельному відзначенні круглої річниці "кривавої неділі" в Луцьку за участю президента Андрея Дуди – не тільки важко прийняти для поляків, але це може означати виклик для демократизації України", - зазначив заступник міністра.

"У відносинах з Україною, на жаль, ми не можемо дозволити собі розкіш відкладати речі на майбутнє, все вимагає термінового врегулювання, повної співпраці та відданості обох сторін.

Те, що відбувається в Україні – не тільки на фронті, а й у сфері державних реформ, державних фінансів чи виборів наступного року – має принципове значення для нас і для майбутнього вигляду європейського порядку.

Пройшло 30 років, відколи Польща та Україна стали повністю відповідальними за свою долю. Таким чином, період романтичних поглядів один на одного вже минув, і настав час для зрілого і реального погляду очі в очі", - підсумував Бартош Ціхоцький.

Нагадуємо, що у першій декаді жовтня запланована зустріч між віце-прем’єром України та представниками Інституту національної пам’яті Республіки Польща у справі скасування заборони польським дослідникам вести роботи в місцях польських поховань на українських землях.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.