АНОНС: У Києві презентують оцифровану колекцію неформальної преси 80-90-х років

Як демократи створювали собі інформаційну свободу, про що писали у газетах і журналах та як жартували над тоталітарною системою — про це в оцифрованих копіях неформальних газет і журналів доби кінця СРСР.

Про це "Історичній правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

 Фото ілюстративне: Радіо Свобода

ЦДВР спільно з видавництвом "Смолоскип" презентують електронну колекцію збірок газет і журналів демократичних рухів, які масово виникали в час "перебудови" в СРСР.

Проголошена гласність і скасування комуністичної цензури спричинили "бум" неофіційних друкованих видань організацій, партій і груп найрізноманітнішого політичного забарвлення.

Національні, культурні, релігійні  та інші рухи українців, білорусів, кримських татар, литовців, молдован, вірмен, а також російські демократичні організації засновували свої друковані органи, в яких публікували те, чого ще не наважувалася радянська державна преса.

Часто автори видань — це знайомі нам 30 років по тому громадські та політичні діячі, науковці тощо. Їхні прізвища можна знайти на сторінках газети Товариства Лева "Поступ", видання "Донецкий вестник", "Голас беларуса", "Рух", орган Спілки незалежної української молоді (майбутньої СУМ) "Український самостійник", видання регіональних осередків Народного Руху України, орган Білоруської республіканської партії "Белая Русь" та ін.

Неформальна преса 1980-х-1990-х стала реальною альтернативою комуністичній партійній пресі на кшталт газети "Правда" і спричинилася до розвитку плюралізму в журналістиці в республіках СРСР і пострадянських країнах.

Учасники презентації:

  • Олег Коцарев — піар-менеджер видавництва "Смолоскип", поет, журналіст;
  • Андрій Когут —директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України;
  • Тарас Шамайда — громадський активіст, помічник народного депутата України, автор публікацій у виданнях неформальної преси;
  • Михайло Трущенков — бібліограф, дослідник неформальної преси, укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси.

Модератор: Володимир Бірчак — керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, науковий співробітник Інституту історії церкви Українського католицького університету.

Колекція примірників преси буде опублікована на Електронному архіві Українського визвольного руху. Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва "Смолоскип" стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізовується спільно Центром досліджень визвольного руху, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні в Е-архіві доступні копії понад 24 000 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Час: 26 липня, четвер, 10.00

Місце: Український кризовий медіа-центр, вул. Хрещатик, 2

Контакт: Прес-центр Центру досліджень визвольного руху, history@cdvr.org.ua, +380 63 628-68- 69

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.