Сeйм оголосив 2019 рік на чeсть найвідомішої українки в польській історії

Сейм Польщі 20 липня прийняв Ухвалу, якою встановлюється 2019 рік як Рік Анни Валентинович. У рішенні відзначено заслуги Валентинович у "створенні руху Солідарності та відновленні незалежності Польщі".

Про це повідомляє офіційний сайт Сейму.

 Анна Валентинович

Як відзначається в проекті Ухвали: "15 серпня 2019 року – 90-річчя з дня народження Анна Валентинович – Анна Солідарність – активістки незалежності у вільних профспілках і співзасновниці Незалежного самоврядування профспілки "Солідарність".

"За" проголосовало 302 депутати Сейму, проти був 51 депутат, 44 - утрималися.

Довідково. Анна Валентинович у 1978 році взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що була переслідувана комуністичними спецслужбами.

8 серпня 1980 — після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії Анну Валентинович звільнили з роботи в корабельні. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на корабельні ім. Леніна, в процесі якого виникла незалежна профспілка "Солідарність". Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення Анни Валентинович на роботі. Невдовзі після неї з роботи звільнили й Леха Валенсу.

Після переговорів "Солідарності" з комуністичним режимом вимоги робітників було задоволені, а Анну Валентинович і Леха Валенсу поновили на роботі.

Після введення в Польщі воєнного стану (13 грудня 1981 р.) її інтернували. За організацію страйку в грудні 1981 р. була засуджена в березні 1983 р. до 1,5 року позбавлення волі (умовно). Через продовження опозиційної діяльності відбула ув'язнення з грудня 1983 р. до квітня 1984 р.

Була ініціатором голодування на знак протесту проти вбивства відомого опозиціонера о. Єжи Попелюшка (лютий 1985 — серпень 1986).

Після повалення комуністичного режиму (1989) все частіше виступала з гострою критикою політики правлячих партій, що походили із руху "Солідарність".

2003 — відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, а 2005 року — від почесної пенсії, запропонуваної тодішнім прем'єр-міністром Польщі Мареком Белкою. Не брала участі у святкуванні 25-річного ювілею заснування "Солідарності" (2005). Але того ж році прийняла з рук президента США Джорджа Буша "Медаль Свободи".

Загинула в катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 поблизу Смоленська.

Додатково повідомляємо, що Анна Валентинович народилася у 1929 році на нині неіснуючому хуторі біля с. Сінне на Рівненщині в багатодітній українській селянській родині Назара та Приськи (уродженої Пашковець) Любчиків.

Батько мав 5 дітей від першого шлюбу, від другого — ще 5: Ольга, Петро, Катерина, Василь, Ганна (крім того, мати Приська мала від першого шлюбу з Олексою Сущиком сина Івана, який після війни був засуджений на 15 років як член ОУН; А.Валентинович 2009 року була на його похороні.

Під час Другої світової війни родина, в якої працювала Аня Любчик, виїхала з Волині в Центральну Польщу і забрала її з собою. Зв'язки із своєю українською родиною Анна Любчик-Валентинович відновила вже після падіння комуністичного режиму у Польщі і відновлення української незалежності.

 Сестра Анни - Ольга Любчик та її брат Василь. Фото Ігоря Галагіди, 2016

З сестрою Ольгою і братом Василем підтримувала стосунки до самої своєї смерті. Проте в Польщі про своє українське походження і далі мовчала. 

Читайте також:

Українська мати польської Солідарності. Невідоме дитинство Анни Валентинович

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.