АНОНС: У Львові відкриють виставку про українського священномученика

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» презентує виставку «Слідами блаженного отця Омеляна».

Про це повідомляє Музей у Facebook.

 о. Омелян разом із своїми дітьми. Найменший хлопчик – це дитина, яку о. Ковч взяв до себе на певний час. В одного господаря із Перемишлян померла дружина і йому приходилось не легко. Ковч бачачи труднощі із якими зіштовхнувся його парафіянин, запропонував йому на деякий час взяти до себе наймолодшого сина (це в той час коли в самого отця було 6 своїх дітей)

В експозиції будуть представлені особисті літургійні речі о. Омеляна Ковча: фелон, єпитрахиль, нарукавники, пояс. До уваги відвідувачів – скарбничка із церкви Святого Івана Хрестителя села Коросне Львівської області, де правив отець Омелян.

Серед експонатів – багато світлин, які ознайомлюють із діяльністю громадської організації "Братство імені блаженного священномученика Омеляна Ковча. Цікавими є сімейні фотографії отця, документи, пов’язані з його життям і діяльністю.

Постать отця Омеляна Ковча є промовистою для всіх нас насамперед тому, що він унаочнив приклад доброго Пастиря. Це Людина, яка до кінця свого земного життя не зрадила моральних принципів, глибоко гуманних, християнських.

Арештований нацистами за підтримку українського підпілля, допомогу євреям та публічне засудження нацистських злочинів. Перебуваючи в тюрмі на Лонцького у Львові, а згодом у "фабриці смерті" – концтаборі "Майданек", Омелян Ковч продовжував таємну тюремну практику душпастирської діяльності.

Родина та знайомі робили все можливе, щоб звільнити його із в’язниці. До цієї справи долучився навіть митрополит Андрей Шептицький.

"Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці", – в одному з листів до рідних писав отець Омелян.

І він залишився у в’язниці, де відправляв Літургії, сповідав, причащав, хрестив, ніс зневіреним віру, надію, любов. Омелян Ковш помер за колючим дротом 25 березня 1944 року. Його тіло спалили в одному з крематоріїв табору.

Організатори: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", спільно з Львівським музеєм історії релігії та з Братством, газетою "За Вільну Україну+".

Час: 11 травня, п’ятниця,16.00

Місце: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", вул. С. Бандери,1

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.