Копія «Людини і мавпи» повернулася в Україну

Японія надіслала копію першого українського науково-популярного фільму "Людина і мавпа" Андрія Вінницького 1930 року випуску.

Тривалий час кінознавці вважали його втраченим. Про це йдеться на сайті "24-го Каналу".

 Кадр з фільму "Людина і мавпа". Фото: Довженко-Центр : Dovzhenko Centre

Знакова для України плівка десятиліттями лежала на полиці кіноархіву в далекому Токіо. Та й на Батьківщині про стрічку знали мало. Збереглася тільки невелика замітка у "Кіногазеті" та стаття у журналі "Кіно".

"Там є цікава інформація про цю експедицію з кіношниками. Як вони пливли з Одеси на поромі в Сухумі, і про самі зйомки, про те, що мавпи на них кидалися, дряпали. Досить цікава інформація, хоча не так багато, на жаль, про самого режисера", – зазначила зберігачка фондів Національного центру Довженка Тетяна Майборода.

Влітку минулого року працівники Довженко-центру знайшли стрічку випадково, коли досліджували кінопрокатну історію українських фільмів за кордоном. З'ясувалося, що науково-популярна стрічка "Людина і мавпа" виходила на широкий екран у Японії.

"Ці кінопокази – тематичні. Вони були частинами виставкової програми", – розповіла Майборода.

Довідково. Автор фільму – біолог та режисер Андрій Вінницький. У 1946-му році він став переможцем Каннського кінофестивалю за фільм "Сонячне плем'я", а вже 48-го радянська влада відправила його до ГУЛАГу відбувати покарання за надуманою справою. Саме тому, на думку кінознавців, його роботи цілком могли бути під забороною для показу на території СРСР.

Колеги з кіноархіву Токіо зробили копію фільму і відправили додому – у Київ. Негатив плівки і надалі буде зберігатися в Японії. А українським глядачам картину планують показати вже влітку на фестивалі німого кіно та музики "Німі ночі".

Читайте також:

Боротьба за "Хліб", або Забутий шедевр українського кіноавангарду

Інтелектуали за викликом. Хто й навіщо створив легенду про "Петра Великого"

Як європейські інтелектуали волею, чи неволею допомагали російському імператору Петру І відбілювати власну репутацію.

Професор Дмитро Білий: "Після геноциду на Кавказі залишилося не більше 10% черкеського населення"

У травні 1864 року на Червоній Поляні неподалік від Сочі відбулася остання битва з російськими військами черкеських воїнів, під час якої всі вони загинули. Власне, місцина отримала таку назву, бо вся вона була залита кров'ю. А вже 21 травня 1864 року російські війська влаштували переможний парад. Це означало остаточну поразку черкесів у війні, яку вони вели проти царської росії понад сто років.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.