У Тернополі відновлять підземний храм. ФОТО

Про існування церкви, яка знаходиться під приміщенням місцевої прокуратури тривалий час не знали.

Про це пише видання "20 хвилин".

Радянська влада перетворила церкву на спортзал. В нішах намальовані спортивні ракетки
Фото: 20minut

Створення храму жіночого монастиря сестер-йосафіток датують початком ХХ століття.

"Церква є частиною підземних комунікацій, від якої ведуть чимало проходів, якими користувались монахині. Зокрема, вона сполучена з місцевим Архикатедральним собором УГКЦ", - каже голова ГО "City Project" Андрій Кір.

 Архикатедральний собор УГКЦ. Фото: Пара молода

"Частина відгалужень ще не досліджені, оскільки вони замуровані. Церква потребує реставрації, бо вона зараз в дуже занедбаному стані. Радянська влада знищила там все. І про те, що це приміщення було колись храмом нагадують тільки ніші.

Її переробили під спортивний зал, зокрема там ще досі висить баскетбольне кільце. А ще використовували як тир та бомбосховище. А згодом на довгий час просто забули.

Проблема відновлення пам'ятки полягає в тому, що наразі доступним є вхід лише через прокуратуру, яка є режимним об'єктом" - пояснює пан Андрій

 Будівля Тернопільської обласної прокуратури. Фото: Телефонний довідник Тернополя і Тернопільської області

"Якщо чесно, я сам довгий час не знав, що майже навпроти міської ради є підземна церква. Це було просто відкриття", - каже заступник міського голови Леонід Бицюра.

"Ми виявили, що об'єкт взагалі без власника і поставили приміщення на облік комунального майна. Зрозуміло, що водити туристів через приміщення прокуратури ми не можемо, тому чекаємо на пропозиції архітекторів, яким чином організувати вхід в церкву з двору" - відзначив заступник мера.

Нагадуємо, що низку земських шкіл початку ХХ ст. визнали пам‘ятками культурної спадщини.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.