На Харківщині згоріла садиба Шидловських XVIII ст. ФОТО

У ніч на 15 квітня під Харковом горіла садиба Шидловських, збудована в 1776—1778 рр.

Ліквідацією вогню займалися чотири оперативні відділення на автоцистернах (20 пожежників) Державної служби з надзвичайних сиутацій, повідомляє Status Quo.

Коли вогнеборці прибули на місце, уже горів дах палацу, перекриття й частина приміщень другого поверху будівлі. 

Фото: sq.com.ua

Ефективному гасінню заважало те, що пожежу помітили не зразу. Пожежників викликали достатньо пізно, тож коли вони прибули, вогонь уже поширився на значну площу садиби - 550 кв. м. Адже перекриття й перегородки в будівлі — дерев’яні, покрівлю виконано з металевих листів по дерев’яних конструкціях, сходові марші також дерев’яні. На додачу, там не було ані внутрішнього, ані зовнішнього протипожежного водогону.

Рятувальники локалізували вогонь о 5:00. Перекриття й дах під дією вогню зруйновані. Причина пожежі невідома. Постраждалих немає, оскільки будівля нежила.

Сучасний вигляд палацу до пожежі. Фото: 100travels.com.ua

ДОВІДКА:

Садиба Шидловських належить до палацово-паркового комплексу Старомерчанської пам’ятки культурної спадщини національного значення.

Її збудували в Старому Мерчику, нині Валківського району, на замовлення Григорія Шидловського (1752—1829), який належав до заможної української родини і був віце-губернатором Харківської губернії. До маєтку в стилі класицизму входили також церква, хліви, службові флігелі й парк лагдшафтного типу на 69 га.

За часів СРСР у палаці розмістився ветеринарний технікум, який переїхав звідти в 1997 р. Відтоді будівля залишалася занедбана й поступово руйнувалася.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.