Польський міністр Ващиковський відмовився відвідати "Тюрму на Лонцького" у Львові

Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський під час офіційного візиту до Львова відмовився відвідати Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" через позицію його директора про те, що Польща 1918 року окупувала Західну Україну.

Ващиковський поклав квіти до пам’ятника жертвам комуністичних злочинів, що поблизу музею "Тюрма на Лонцького". У програмі були відвідини музею, але польський міністр розвернувся на вході, повідомляє "Радіо "Свобода".

"Міністр запитав у мене, чи Західна Україна була окупована у 1918 році. Я відповів, що так, що це була окупація. Відтак він різко розвернувся з порога і не зайшов у музей. Це було, на мою думку, зроблено зумисно, це зумисний політичний крок", – прокоментував генеральний директор музею Руслан Забілий.

Крім того, міністр Ващиковський також відвідав Личаківський цвинтар, зокрема меморіал польських вояків, які загинули в українсько-польській війні у 1918–1919 роках, поклав квіти до пам’ятника воїнам Української Галицької армії і вшанував сучасних українських героїв, які загинули під час бойових дій на Донбасі.

Фото: Радіо "Свобода"

Напередодні, 4 листопада, Ващиковський під час прес-конференції дорікнув Міністерству закордонних справ України та Інститутові національної пам’яті тим, що вони, нібито, нічого не роблять для українсько-польського порозуміння.

"Ми дуже радіємо, що в Україні немає антипольських настроїв, що суспільство є приязним. Ми теж це спостерігаємо. Але ми також спостерігаємо різного роду інциденти, окремих осіб, які поводяться не дуже приязно. Очевидно, що багато років ми є відкритими, щоб вирішувати питання історії та питання поточних польсько-українських контактів. Польща вже дуже давно запропонувала різні канали співпраці – від форуму співпраці, від пропозиції президента Анджея Дуди, яку він оголосив минулого року – про створення об’єднавчого процесу на прикладі процесу Яд Вашем в Ізраїлі…", - цитує Вітольда Ващиковського ZAXID.net.

"Недавно в Україні з візитом був віце-прем’єр Пйотр Ґлінський, який також запропонував форму міжурядової співпраці. Чекаємо тільки на відповідь і на бажання співпрацювати з боку України. Інститут національної пам’яті Польщі (ІПН) також є відкритим і якщо крім декларацій і заяв МЗС України будуть вжиті конкретні кроки у напрямку співпраці з Польщею, то з нашого боку точно будуть кроки у відповідь", - вважає міністр.

Фото: Радіо "Свобода"

На запитання про те, що МЗС України вже представило дорожню карту цього процесу, яка чекає на підписання і реалізації, Ващиковський у своїй відповіді дав зрозуміти, що цей документ його не цікавить, а порозуміння можливе тільки на умовах польського уряду.

"Ми представили багато інструментів співпраці і чекаємо на можливість реалізації чи то дорожніх карт, чи то міжурядових контактів, чи то форуму, чи то інструменту на кшталт Яд Вашем. Чекаємо на якісь рухи з боку України", - відповів міністр закордонних справ Польщі.

Вітольд Ващиковський також прокоментував згадані у заяві МЗС України слова "прощаємо і просимо пробачення", на підставі яких свого часу було досягнуто порозуміння з Польщею у питанні історичного примирення.

"Мені видається, що МЗС України неправильно копіює дорогу, яку колись польські єпископи пропонували Німеччині. Але навіть, якщо не брати це до уваги, то це досить не властива інтерпретація. Де зустрічі істориків? З нашого боку є відкритість. У моїй делегації є експерти, які також готові до співпраці у рамках польсько-українського форуму. І ми чекаємо на бажання українських істориків, чекаємо на відкритість Інституту національної пам’яті України, чекаємо на можливість розблокування рішення про можливість ексгумації, ремонту усіх місць пов’язаних із польською та польсько-українською історією", - додав Ващиковський.

Разом з тим міністр відмовився уточнити, кого він мав на увазі, заявляючи, що до Польщі не в’їдуть ті, хто має "антипольські настрої" та "одягає форму дивізії СС "Галичина".

"Я прошу ще хвильку почекати. Незабаром ми будемо про ці рішення інформувати", - відповів Ващиковський.

Вітольд Ващиковський також прокоментував питання легалізації пам’ятників борцям за незалежність України, які є на території Польщі і щодо яких розпочато процес демонтажу.

"Ті пам’ятники, які були збудовані нелегально, без згоди влади повинні бути трактовані як нелегальні. А про всі інші пам’ятники можемо говорити. Але згідно із законами Польщі", - відповів Вітольд Ващиковський.

Міністр додав, що демонтаж пам’ятників, які на думку польської влади є нелегальними, залежить виключно від місцевого самоврядування.

"Це залежить від локальної влади, оскільки це самоврядування вирішує – залишити або демонтувати пам’ятників на їх території. Наша позиція є така, що треба дотримуватись закону", - резюмував голова МЗС Польщі.

 

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.