Із сотенного УПА Мирослава Симчича зняли радянські звинувачення

15 листопада 2017 року за поданням Івано-Франківської обласної прокуратури Косівський районний суд реабілітував легендарного повстанця Мирослава Симчича. "Кривоноса" засудили у 1949-му.

Про це в мережі повідомив у "Фейсбуці" мешканець м. Косова Івано-Франківської області історик Василь Гуменюк

"15 листопада 2017-го за поданням обласної прокуратури суд реабілітував легендарного командира сотні УПА "Кривоноса" Мирослава Симчича, за плечима якого близько 40 (!) переможних боїв з німецькими, угорськими і московськими військами в 1943-47 рр.

Відбув майже 33 роки сибірських таборів, але не зламався і залишився вірним ідеалам УССД (Української Самостійної Соборної Держави), за які боровся з трофейною зброєю в руках. В грудні ветеран відсвяткує 95-річчя з дня народження, тож побажаймо Йому міцного здоров'я і привітаймо з торжеством (нарешті!!) справедливості!", – розповів Гуменюк. 

 Мирослав Симчич у наші дні

За інформацією івано-франківського видання "КУРС", справу "Кривоноса" про реабілітацію розглядав Косівський районний суд. 

Власне на Косівщині відбувся бій, який зробив сотника легендою боротьби УПА з радянськими загарбниками під час Другої світової війни. Цей бій увійшов в історію як "бій за Космач" – під командуванням "Кривоноса" сили повстанців розгромили підрозділ Внутрішніх військ НКВД. У тому бою загинув командир 256-го полку ВВ НКВД підполковник Олексій Дергачов, Мирослав Симчич отримав поранення. 

"Кривоніс" був засуджений 1949 року Івано-Франківським військовим трибуналом за участь в УПА на 25 років позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з "урками". Згодом повторно дістав ще 25 років за "участь у націоналістичному угрупованні". 

1956 року йому скоротили термін до 10 років, і в 1963 році Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 він знову заарештований за так званими "нововиявленими обставинами". Після тривалого тяжкого слідства, більшість часу якого Симчич перебував ув одиночній камері, Верховний Суд СРСР рішенням від 20 січня 1970 направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 р. (кінець терміну 30 січня 1982).

 Мирослав Симчич (зліва) під час перебування в УПА

У листопаді 1980 у Мирослава Симчича знайшли листівки західного виробництва на релігійну тематику. 16 грудня 1980 його кинули на 15 діб до штрафного ізолятора. А 1982 року Мирослав Симчич визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст. 187-І КК УРСР на 2,5 років таборів "за наклепи на радянський державний і суспільний лад".

Звільнений "Кривоніс" був у 1985 році. Усього відбув в ув'язненні 32 роки, 6 місяців і 3 дні.

Ще рік після звільнення перебував під наглядом – жив у Запоріжжі. Навіть після проголошення незалежності України міліція приходила перевіряти "особливо небезпечного злочинця".

Нині Мирослав Симчич на пенсії. Живе в місті Коломиї Івано-Франківської області. Почесний громадянин Коломиї, член Коломийської міськрайонної станиці Братства ОУН-УПА Карпатського краю. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.